12 вересня 2027

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

(Мф. 19:16-26)
"Важко багатому увійти в Царство Небесне" (Мф. 19:23). Тут мається на увазі багатий, який у самому собі бачить багато способів і багато сил до свого благоденства. Але щойно той, хто має багато, відсіче всяку пристрасть до майна, погасить у собі всяку на нього надію і перестане бачити в ньому істотну свою опору, тоді він у серці буває той самий, що той, хто нічого не має; такому відкрита дорога в Царство. Багатство тоді не тільки не заважає, а й допомагає, бо дає спосіб робити добро. Не багатство біда, а сподівання на нього і пристрасть до нього. Цю думку можна узагальнити так: хто на що уповає і до чого пристращається, той тим і багатий буває. Хто на Бога єдиного покладає надію і до Нього всім серцем приліплюється, той Богом і багатий; хто на інше що покладає надію, до того і серце своє звертає, крім Бога, той іншим цим і багатий, а не Богом. Звідси виходить: хто не Богом багатий, тому немає входу в Царство Боже. Тут маються на увазі рід, зв'язки, розум, чини, сфера діяльності тощо.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.