Сповідник Петро Чельцов, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 30-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії / листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років
Як першого учня, його направили до Київської духовної академії за казенний кошт. Під час навчання він одружився з дочкою священника Марією Іванівною Стародубровською. Припускаючи, що в Академії, статут якої забороняв одруження до завершення навчання, знають про його шлюб, Петро Олексійович написав прохання про звільнення. Його звільнили, проте виявилося, що про одруження керівництву Академії відомо не було.
Духовну академію отець Петро закінчив 1915 року зі ступенем кандидата богослов’я і з правом здобуття ступеня магістра богослов’я без нових усних випробувань. Він був призначений викладачем Старого Завіту у Смоленській духовній семінарії, а також законовчителем та інспектором Смоленського єпархіального жіночого училища.
27 грудня 1915 року єпископом Смоленським Феодосієм (Феодосієвим) отець Петро був нагороджений набедреником, а 6 травня 1916 року «за старанну і корисну службу» був відзначений скуфією. Наступного року, 25 лютого, його нагородили камилавкою, а в грудні нагородили золотим наперсним хрестом.
У 1917–1918 роках отець Петро брав участь в Соборі Руської Православної Церкви, будучи обраним від кліру Смоленської єпархії.
1921 року святий був возведений в сан протоієрея.
6 квітня 1922 року батюшку заарештували за підозрою в спротиві під час вилучення церковних цінностей. З цього арешту почався сповідницький шлях майбутнього святого. Протримавши два місяці у в’язниці, батюшку випустили «за відсутністю складу злочину». Два роки потому він перебував під арештом протягом десяти днів у зв’язку зі з’їздом обновленського духовенства, який відбувався в Смоленську. Його, ревного послідовника патріарха Тихона, визнали за потрібне ізолювати.
1927 року священник був знову заарештований. Тепер його звинуватили в груповій антирадянській діяльності та поширенні контрреволюційної літератури. Батюшка був засуджений на три роки концтабору, які провів на Соловках. Згодом отець Петро згадував, що на Соловках його навіть в морі топили, але Господь зберіг його.
Два роки потому отця Петра достроково звільнили із табору і вислали на три роки до міста Кадников Вологодської області. Однак на свободі він перебував недовго. 7 березня 1933 року священника вчергове заарештували. Його звинуватили в участі в антирадянській групі із числа засланців і проведенні контрреволюційної агітації. Як і шість років тому, його засудили на три роки концтаборів. Цього разу він відбував покарання у виправно-трудовій колонії в селищі Коноша.
У квітні 1936 року після звільнення отець Петро був призначений священником до Казанської церкви села Нарма в Курловському, нині Гусь-Хрустальному, районі Володимирської області. 1941 року храм було закрито, а отця Петра заарештували за несплату податків і засудили на рік ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Звільнившись 15 травня наступного року, він повернувся до села Нарма.
16 квітня 1943 року архієпископ Ярославський і Ростовський Іоанн (Соколов), який керував Володимирською єпархією, призначив протоієрея Петра священником храму на честь Різдва Христового села Заколп’є, першого храму, котрий відкрився в Гусь-Хрустальному районі.
Уже після війни, 18 червня 1949 року, у віці шістдесяти одного року, батюшка був заарештований вшосте. У нього вилучили сорок шість книг, два портрети царя Миколая Другого та його родини і особисту переписку. В’язня засудили на десять років і етапували посиленим конвоєм, як особливо небезпечного злочинця, до табору під назвою Мінеральний поблизу станції Абезь Печерської залізниці.
28 листопада 1955 року батюшку звільнили достроково, як літнього інваліда другої групи. Він виїхав до села Заколп’є під опіку дружини, матінки Марії. Протягом року отець Петро жив у Заколп’ї під наглядом МВС як зісланий поселенець, щомісяця з’являючись до Курловської районної комендатури. Лише в березні наступного року його звільнили з-під нагляду органів МВС.
13 грудня 1955 року протоієрей Петро подав єпископу Володимирському Онисиму прохання: «Маючи щирий намір до кінця днів своїх служити Христовій Церкві, шанобливо прошу Ваше Преосвященство призначити мене на священницьке місце до П’ятницького храму с. П’ятниця». Того ж дня прохання було підписано.
Влітку 1972 року отець Петро тяжко захворів, проте, долаючи хворобу, продовжував звершувати богослужіння. Востаннє він служив у день вшанування Казанської ікони Божої Матері, 21 липня. Коли після служби він зачиняв Царські врата, то сльози котилися по його щоках.
Сповідник Петро Чельцов помер 12 вересня 1972 року, о восьмій годині сорок п’ять хвилин ранку. Спочив він мирно, з молитвою на устах. Отець Петро був похований за вівтарем П’ятницького храму.