Священномученик Гавриїл I, патріарх Сербський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 30-й день — Собор Сербських святителів
Священномученик Гавриїл (Раїч) зійшов на патріарший престол у важкий для Сербської Церкви час турецького панування. Він стояв біля керма Церкви з 1648 до 1655 року, піклуючись про ввірене йому стадо словесних овець.
Блаженний Гавриїл докладав чимало зусиль для зміцнення церковного ладу і миру. Однак з часом становище Церкви стало погіршуватися. «З одного боку, — пише преподобний Іустин (Попович), — була турецька влада, яка творила різні насильства і вимагала від Церкви величезної податі, а з іншого боку — сильна католицька пропаганда, яка через папських “місіонерів” намагалася в Сербії, як і серед інших православних народів на Балканах, посіяти насіння унії».
У 1649 році святитель відвідав Стамбул для сплати належної податі та підтвердження свого архіпастирського становища. Виконуючи свій архіпастирський обов’язок, патріарх Гавриїл об’їжджав віддалені куточки сербських земель. Так, у 1650–1651 роках він здійснив багато місіонерських поїздок, повчаючи народ Закону Божого і зміцнюючи у вірі отців, щоб православна паства могла твердо протистояти тиску римської пропаганди. Патріарх відвідував найвіддаленіші сербські землі на північ від Дунаю, де уніатський вплив був особливо великим.
1653 року святитель побував у Валахії і Молдові, де на деякий час затримався у воєводи Матея Басараба, виконуючи покладену на нього політичну місію, а саме примирення Матея Басараба з гетьманом України Богданом Хмельницьким. Далі патріарх продовжив шлях і в середині 1654 року прибув до Москви, де його зустріли привітно. Головною ціллю поїздки святителя був збір милостині для багатостраждальної Сербської Церкви. Літописець зазначає, що в той час було велике зубожіння і в сербських церквах та монастирях бракувало необхідного богослужбового начиння.
Патріарх Гавриїл брав активну участь у Московському Соборі 1655 року. Під тиском різних обставин він хотів залишитися в Московському царстві надовго і послав до Сербії довірених осіб з пропозицією про обрання для Церкви нового предстоятеля. Невдовзі на патріарший престол був возведений Максим (1655–1674 рр).
Втім, пізніше святитель Гавриїл вирішив повернутися до своєї пастви. На батьківщині він, імовірно, знову хотів посісти патріарший престол, але йому це не вдалося, багато в чому через опір турецької влади. Відомостей про подальші обставини його повернення і діяльності майже не збереглося.
Відомо, однак, що турки звинуватили у зраді блаженного Гавриїла, якого обмовили іудеї, озлоблені на нього за навернення деяких їхніх одноплемінників до християнства. Було поширено звинувачення, що він хрестив турків, за що патріарха схопили і доправили в Бурсу, де тоді перебували султан і великий візир. Почувши наклеп, візир з особливою суворістю допитав патріарха і, переконавшись у неправдивості звинувачень, сказав йому:
— Тебе звинувачують у державній зраді, і за нашим законом ти маєш бути страчений. Але якщо ти зречешся своєї віри і перейдеш у нашу, я дарую тобі свободу, дам величезні почесті, щоб ти проводив життя у всякому достатку, честі та славі.
Почувши ці слова, блаженний патріарх Гавриїл, анітрохи не похитнувшись, сміливо відповів:
— Я зовсім не винен, і це ясно будь-кому. Що ж до того, аби залишити свою віру і перейти у вашу й тим уникнути смерті, то, поки я перебуваю в здоровому глузді, погодитися на це не зможу. Я готовий перетерпіти з допомогою Христа тисячі мук і хотів би померти з любові до Нього не один, а сотні разів, якби таке було можливо. А почесті й уявні тимчасові блага, що ти обіцяєш мені, нехай залишаться вам.
Після такої відповіді сповідника було засуджено на повішення і віддано в руки мучителів, які катували його й піддавали тортурам, сподіваючись все ж таки примусити зректися Христа і прийняти іслам. Але хоробрий воїн Христовий не лише терпів усі муки з великою мужністю, а й відчував невимовну радість від того, що удостоївся постраждати за свого Владику. Бачачи твердість духу і непохитність віри святителя, мучителі, зрештою, повісили його. Так 1659 року патріарх-мученик Гавриїл віддав свою святу і блаженну душу в руки Божі і відійшов до свого улюбленого Господа, щоб отримати від Нього вінець у Царстві Небесному.