Святитель Макарій, патріарх Сербський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 30-й день — Собор Сербських святителів

Історія донесла до нас небагато відомостей про життя святителя Макарія до його обрання на патріарший престол. Відомо, що він був родичем турецького візира Мехмед-паші Соколу, або Соколовича, а можливо, і його рідним братом. Спорідненість з великим візирем, на думку низки істориків, була вирішальною в обранні Макарія на патріаршество.

Відомості про життєвий шлях Макарія різняться. За одними даними, він прийняв чернечий постриг у Мілешевому і став згодом ігуменом цієї обителі; за іншими, до свого обрання він був архімандритом монастиря Хіландар на Афоні. Утім, перше не виключає другого.

За свідченням сучасників, патріарх Макарій був мудрою, праведною і лагідною людиною та керував Церквою в дусі традицій православної соборності. За його правління відновлена і зміцніла Печська патріархія об’єднала під своєю юрисдикцією всі сербські землі, що перебували під владою турків. Під духовним керівництвом Макарія було об’єднано сербське населення старої Рашки, Боснії, Підравлля, Подунав’я, Потисся та інших земель, населених на той час сербами.

З розширенням турецької держави розширювалися і межі Сербської Церкви. Святитель Макарій заснував на землях на північ від річок Дунаю і Сави (території Банату, Бачки, Срема і Славонії) вісім нових єпархій, тоді як до 1557 року тут була тільки одна. Загалом, як пише відомий сербський каноніст і церковний історик єпископ Никодим Мілаш, патріарх Макарій мав у своєму управлінні сорок єпархій.

Святитель діяльно відновлював стародавні храми і монастирі та будував нові. До його заслуг належить оновлення і частковий розпис Печського монастиря. Предметом особливих турбот патріарха було виховання і навчання нового покоління священнослужителів. Святитель забезпечував монастирі та церкви необхідним богослужбовим начинням і заохочував їхню всебічну духовну діяльність, дбав про церковне майно, особливо про монастирське. Патріарх Макарій увійшов в історію як великий поціновувач книжок, які збирав і поширював серед духовенства.

Завдяки своїй мудрій політиці та допомозі великого візира Печський патріарх отримав від турецького султана права, подібні до тих, якими володіли Константинопольські патріархи. Таким чином, він став етнархом, тобто не лише церковним, а й політичним главою сербського народу.

Святитель Макарій отримав право управління церковним майном, збору податків, спадкування майна християн, які не залишили після себе спадкоємців, затвердження статутів ремісничих об’єднань, розгляду шлюбних спорів та інших судових питань. Отже, патріарх Макарій займався справами, які колись підлягали віданню державної влади. Водночас він ніс важкий тягар відповідальності перед вищою турецькою владою, якій мав сплачувати великий податок.

У 1570 або 1571 році патріарх Макарій, найімовірніше, через хворобу і тілесну неміч, залишив патріарший престол. Не можна виключити і припущення щодо його відходу від патріаршества, висловлене професором Радославом Груїчем. Він вважав, що святитель вирішив використати сприятливі політичні обставини та зміцнити тяжко набуту самостійність Печської патріархії, особисто обравши собі спадкоємця, аби після його смерті церковну владу знову не забрали Охридський архієпископ або Константинопольський патріарх.

Своїм наступником на патріаршому престолі Макарій зробив митрополита Герцеговинського Антонія. В одному із храмів монастиря Банья збереглася фреска, на якій зображений святитель Макарій, який передає престол своєму спадкоємцеві.

Будучи в чималих літах і стомлений багатьма турботами й трудами, видатний ієрарх Сербської Церкви відійшов до Господа на початку вересня 1574 року.