Святителі Олександр, Іоанн і Павло Новий, патріархи Константинопольські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 30-й день

Святителі Олександр, Іоанн і Павло Новий, патріархи Константинопольські, жили в різний час, але всім їм довелося зіткнутися з діями єретиків, які спотворювали вчення Церкви.

Святий Олександр (325–340 рр.) був хор’єпископом, тобто вікарієм, за першого патріарха Константинопольського, святителя Митрофана (315–325 рр.). Через старість патріарха Митрофана він заміщав його на Першому Вселенському Соборі в Нікеї проти аріан (325 р.). Перед смертю святитель Митрофан заповів обрати на Константинопольський престол свого вікарія.

У той час патріарху Олександру доводилося боротися з аріанами і з язичниками. Одного разу в суперечці з язичницьким філософом святитель сказав йому: «Іменем Господа нашого Іісуса Христа наказую тобі замовкнути!» — і язичник раптово став німим. Коли ж він висловив знаками визнання своєї омани і переконання в правоті християнського вчення, то мова повернулася до нього і він увірував у Христа з багатьма іншими філософами-язичниками.

Окрім того, по молитві святителя Олександра був покараний єретик Арій. Він удавано погодився вступити в спілкування з православними й імператор, святий Константин Великий, призначив день прийняття Арія. Всю ніч молився святитель Олекандр, просячи Господа не допустити, щоб єретик вступив у спілкування з Церквою. Вранці, коли Арій урочисто йшов до церкви, оточений царськими радниками і зброєносцями, на Константиновій площі його вразила хвороба: черево його розірвалося і нутрощі випали.

Святіший патріарх Олександр, багато потрудившись, помер у віці дев’яноста восьми років у 340 році. Про нього згодом згадував у похвальному слові до жителів Константинополя святитель Григорій Богослов (пам’ять 25 січня).

Святитель Іоанн Посник (582–595 рр.) був сином бідних батьків, і батько готував його до того, щоб бути чесним ремісником. Жив він у одного ченця-подвижника, наслідуючи його в подвигах. Патріарх Євтихій, дізнавшись про таке життя Іоанна, висвятив його на диякона. За своє особливе утримання Іоанн невдовзі отримав іменування посника.

Дізнавшись про своє обрання патріархом, він хотів врятуватися від високого і відповідального призначення втечею, але його утримало видіння згори.

На додачу до подвигу посництва, святий Іоанн вирізнявся щедрістю до бідних.

Святий Іоанн відомий як упорядник покаянного Номоканону. Номоканон дійшов до нас у декількох різхновидах, але основа їхня одна й та сама. Він містить настанови для священників щодо прийняття сповідання потаємних гріхів, чи то вчинених, чи то пов’язаних лише з наміром.

Патріарх Іоанн помер у 595 році. Після смерті знайдені були у нього тільки дерев’яне ліжко, лляна сорочка і старий верхній одяг.

Святитель Павло Новий народився на Кіпрі, посів патріарший престол у Константинополі в часи правління імператора-іконоборця Льва IV Хозара (775–780 рр.). Він був благочестивий, але не вирізнявся силою характеру. Патріарх бачив муки, яких зазнавали православні за святі ікони, проте приховував свої погляди, спілкуючись з іконоборцями.

Після смерті імператора Льва святитель хотів відновити іконошанування, але йому це не вдалося, бо іконоборці вже сильно зміцнилися. Патріарх Павло зрозумів, що не в силах керувати паствою. Тоді він залишив престол і пішов у монастир святого Флора, де прийняв схиму. Він приніс покаяння у своєму мовчанні і спілкуванні з іконоборцями, а також висловився за необхідність скликання Собору для засудження іконоборчої єресі.

Святитель Павло помер у 784 році.

Тропарі, кондаки, молитви та величання