Преподобний Олександр Свірський, ігумен

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 17-й день — знайдення мощей / серпня на 30-й день / травня на 21-й день — Собор Карельських святих / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Новгородських святих і Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідні)

Преподобний Олександр Свірський, у миру Амос, народився 15 липня 1448 року, в день пам’яті пророка Амоса. Його батьки Стефан і Васса були селянами й жили в селі Мандери поблизу Ладозького озера. Хлопчик Амос завжди був слухняним і лагідним, уникав ігор, жартів та порожніх розмов. Він носив бідний одяг і виснажував себе постом.

У ранній юності, перейнявшись духом чернечого життя, молодий Амос (так звали майбутнього святого в миру) таємно від батьків покидає рідний дім і прямує на Валаам. Побудувавши свою першу келію в скелі, подвижник став вести строге відлюдницьке життя.

Ревного ченця невдовзі спіткала спокуса славою, яка рознеслася серед народу, що дізнався про його подвиг. Гаряче бажаючи спасти душу від язви марнославства, він залишає північний острів і будує собі «відхідну пустинь» у лісовій гущавині, на березі Святого озера недалеко від річки Свір. Вдалині від суєти світу, святий провів у суто молитовному подвигу сім років. Свідки його аскетичного життя розповідали про те, що над місцем, де він жив, сяяло нетварне світло. Неподалік від цього місця сталася переломна для подвижника зустріч із Богом, Який з’явився в образі трьох сяючих чоловіків.

Але не тільки це дивовижне видіння було в житті преподобного Олександра Свірського. Його житіє доносить до нас історію про те, як після тривалого проживання в суворих умовах святий так знесилився, що навіть не міг встати з землі. Не впадаючи у відчай, він почав співати псалми. І раптом перед ним із нізвідки з’явився незвичайний чоловік. Він підійшов до ченця, поклав свою руку на хворе місце, осінив святого хресним знаменням — і хвороба негайно залишила його.

Ще одне одкровення преподобному сталося під час його молитви. Читаючи правило, він почув незвичайний голос, підняв голову вгору і побачив ангела, який співав хвалебну пісню Богу. Закінчивши славослов’я, небесний посланець вказав Олександру місце, на якому мала бути побудована Свято-Троїцька церква.

В останні роки життя святого Господь сподобив подвижника знову стати свідком Його явлення. Одного разу, звершивши Акафіст Пресвятій Богородиці, старець попередив келійника, що скоро до них на зустріч прийдуть Христос і Його Пречиста Матір. І знову храм осяяло сліпуче світло, в променях якого з’явилася Пресвята Богородиця з Богонемовлям на руках, Яка сиділа у вівтарі на престолі. Її оточував сонм безтілесних служителів-ангелів.

Небесна Цариця розмовляла зі святим, запевнивши його в тому, що не залишить створену ним обитель і допомагатиме ченцям у всіх їхніх потребах.

Вражаюче, але співрозмовник Самого Бога перед своєю смертю дав монастирській братії такий незвичайний заповіт: «Зв’яжіть тіло моє грішне по руках і ногах мотузкою та відволочіть його в болото і, закопавши в моху, потопчіть своїми ногами». Ченці навідріз відмовилися від такого принизливого на їхній погляд поховання. Випросивши благословення святого, вони поховали його в побудованій ним відхідній пустині.

Після смерті прославленого подвижника пройшли століття. Тіло преподобного Олександра Свірського не зазнало тління. Через це з початком кампанії радянської влади з вилучення мощей його останки були зазначені у відповідному списку під номером один. Мощі були вийняті із раки й аж до 1998 року про їхнє існування не було ніякої достовірної інформації.

1998 року в Санкт-Петербурзі виявили тіло невпізнаної людини, яке видавало пахощі. Дізнавшись про це, братія Свято-Троїцького Олександро-Свірського монастиря поспішила до місця, де було тіло. В душі у ченців жевріє надія, що знайдене нетлінне тіло належить їхньому духовному наставнику. Щоб остаточно переконатися у своїх припущеннях, вони приймають рішення відслужити молебень преподобному. Тіло покрили білим покривалом, на нього поклали хрест і Євангеліє. І щойно братія проспівала початкове «Царю Небесний», як покривало стало стрімко насичуватися вологою від виділеного з мощей мира. Так преподобний Олександр Свірський переконав своїх духовних чад в тому, що перед ними ніхто інший, як тільки він. Після цього дива тіло святого з почестями було повернуто в монастир.

Найчастіше святість християнина виявляється в чудесах, що відбулися після його смерті. Але про святого Олександра можна зі впевненістю сказати, що він початково був обраний Богом для відкритої святості. Ця святість була очевидною для кожного, хто хоч раз зустрів подвижника на життєвому шляху. Преподобний Олександр Свірський зміг силою молитви об’єднати Церкву земну і Церкву Небесну. Він дав кожному із нас можливість переконатися в тому, що Господь, Пресвята Богородиця і святі не живуть десь далеко від нас, а постійно перебувають поруч у всіх наших радощах і печалях.

Джерело

Тропарі, кондаки, молитви та величання