Благовірний князь Олександр Невський, в схимі Олексій

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 30-й день — перенесення мощей / листопада на 23-й день / травня на 21-й день — Собор Карельських святих / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Новгородських святих і Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідні) / у неділю після 26 серпня — Собор Нижньогородських святих (перехідне) / місяця вересня на 22-й день — Собор Тульських святих / листопада на 18-й день — Собор святих Естонської землі

Святий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в місті Переславлі-Залеському. Батько його, Ярослав, у хрещенні Феодор, був молодшим сином Всеволода III Велике Гніздо († 1246 р.), а мати, Феодосія Ігорівна, була рязанською княжною. У 1227 році князь Ярослав, на прохання новгородців, сів на престол у Новгороді Великому і узяв із собою синів, Феодора і Олександра.

Починалися найважчі часи в історії Русі. Одночасно з навалою Батия полчища хрестоносців вторглися на Русь. Першими були шведи. Безліч кораблів під командуванням ярла Біргера підійшли до Неви. Святий Олександр, юнак, якому не виповнилося ще й двадцяти років, тоді довго молився в храмі Святої Софії. Архієпископ Спиридон благословив його очолити військо. Вийшовши із храму, Олександр звернувся до дружини з промовою, сповненою віри: «Не в силі Бог, а в правді. Одні — зі зброєю, інші — на конях, а ми ім’я Господа Бога нашого прикличемо!»

З невеликою дружиною князь пішов на ворогів. Було тоді дивовижне передвістя: воїн, який стояв у дозорі, на світанку 15 липня побачив човен, що плив морем, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба в багряних одежах. Олександр, підбадьорений знаменням, з молитвою повів військо на шведів: «І була січа велика з латинянами, і перебив їх незліченну безліч, і самому ватажку поклав печать на обличчя гострим списом». За цю перемогу на Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ назвав свого князя Олександром Невським.

Небезпечним ворогом залишалися німецькі лицарі. У 1241 році блискавичним походом святий Олександр повернув фортецю Копор’є, вигнавши лицарів. Наступної зими він звільнив Псков, а 5 квітня дав Тевтонському ордену бій на льоду Чудського озера. Хрестоносці були повністю розгромлені. Ім’я святого Олександра прославилося по всій Русі.

Західні межі були надійно захищені, настав час убезпечити край зі сходу. У 1242 році святий Олександр Невський зі своїм батьком, Ярославом, виїхав до Орди. Їхню місію Господь увінчав успіхом, але на це пішли роки праці. Князь Ярослав поклав за це життя. Заповіт батька будь-що підтримувати союз з Золотою Ордою, необхідний тоді для запобігання нового розгрому Русі, продовжував виконувати святий Олександр.

У 1252 році багато руських міст повстали проти татарського ярма. Олександру Невському знову довелося їхати до Орди, щоб убезпечити країну від нашестя татар. Він став єдиновладним великим князем всієї Русі.

Наступного року святий князь відбив новий набіг на Псков, у 1254 році уклав договір про мирні кордони з Норвегією, а в 1256 році ходив на фінів. У темряву язичницького Помор’я святий Олександр ніс світло Євангельської проповіді та православної культури.

1256 року помер хан Батий. Князь утретє поїхав до Сарая, столиці Золотої Орди, щоб підтвердити мирні відносини Русі і Орди з новим ханом Берке. У 1261 році, стараннями святого Олександра і митрополита Кирила, в столиці Золотої Орди була заснована православна єпархія.

1262 року в багатьох містах були перебиті татарські збирачі данини і вербувальники воїнів — баскаки. Чекали татарської помсти. Але великий заступник народу знову поїхав до Орди і мудро спрямував події зовсім в інше русло. Ця дипломатична поїздка Олександра Невського до Сарая була четвертою і останньою. На зворотному шляху, не доїжджаючи до Володимира, в Городці, в монастирі, князь-подвижник відійшов до Господа.

Перед смертю він прийняв схиму з ім’ям Олексій. Це сталося 14 листопада 1263 року. Митрополит Кирил, духівник і сподвижник у служінні святого князя, сказав у надгробному слові: «Знайте, чада моя, що вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі». Тіло благовірного князя дев’ять днів несли до Володимира, і воно залишилося нетлінним.

23 листопада під час поховання його в монастирі на честь Різдва Христового у Володимирі було явлено Богом «диво дивне і пам’яті гідне»: коли тіло святого Олександра було покладено до раки, економ Севастіан і митрополит Кирил хотіли вкласти йому у руку напутню грамоту. Святий князь, наче живий, сам простяг десницю і взяв грамоту із рук митрополита.

Так прославив Бог свого угодника, святого воїна-князя Олександра Невського. Загальноцерковне прославлення святого Олександра відбулося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. Канон святому складений тоді ж володимирським ченцем Михаїлом.

30 серпня 1724 року мощі святого благовірного князя Олександра були покладені в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври, де спочивають і донині.

Тропарі, кондаки, молитви та величання