Преподобномученик Аполлінарій (Мосалітінов), ієромонах
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 30-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих
Ієромонах Аполлінарій, в миру Афанасій Семенович Мосалітінов, народився 1873 року в сім’ї селянина Курської губернії Грайворонського повіту Крюківської волості. Він здобув домашню освіту. У серпні 1901 року Афанасій вступив до Верхотурського Миколаївського монастиря, а через два роки за проханням був прийнятий до братства обителі.
У 1904 році за мобілізацією Афанасія призвали на військову службу. Два роки потому, після звільнення з військової служби, він знову був прийнятий до братії. 27 березня 1908 року Афанасій був пострижений у чернецтво з ім’ям Аполлінарій настоятелем монастиря ієромонахом Ксенофонтом (Медведєвим). У вересні 1910 року його висвятили на ієродиякона.
Аполлінарій вельми старанно ніс послух на будівництві Хрестовоздвиженського собору як столяр, за що був удостоєний архіпастирського благословення з видачею свідоцтва. У всіх відомостях про отця Аполлінарія було зазначено: «поведінки дуже хорошої, до послухів здатний і дуже старанний». Незадовго до революції Аполлінарій був рукопокладений в сан священника. У монастирі він прожив сімнадцять років.
1918 року у віці сорока п’яти років Аполлінарій мученицьки загинув від рук червоноармійців. Сталося це за таких обставин. Військово-оперативний штаб з боротьби з контрреволюцією в липні 1918 року зажадав від настоятеля негайно відрядити священника для служіння в селі Красногорському. Через цю безапеляційну вимогу влади для служіння при Спаській церкві села Красногорське був відряджений ієромонах Аполлінарій, оскільки місцевого священника, отця Олександра Чернавіна, було заарештовано, а після звільнення більшовики заборонили йому служити. Село Красногорське розташоване недалеко від села Меркушино, де є Симеонівський храм з могилою праведного Симеона Верхотурського, дуже шанованого на Уралі. Закінчивши служіння при церкві в селі Красногорське, Аполлінарій вирушив до Меркушиного помолитися на могилі угодника Божого.
У Меркушиному отця Аполлінарія заарештували і відправили під арештом до міста Верхотур’є. Наступного дня, 30 серпня 1918 року, ієромонаха було по-звірячому вбито. Його закололи багнетами недалеко від Верхотур’я і там же закопали тіло.
Ієрейський хрест, знятий з убитого священника, кати передали настоятелю монастиря. Лише після визволення міста від більшовиків тіло Аполлінарія було знайдено серед тіл таких самих жертв червоного терору і привезено до монастиря. Там мученика було з належною честю поховано на монастирському братському кладовищі 5 жовтня 1918 року.
Зазвичай більшовики замовчували про виконані страти. У цьому ж випадку влада прилюдна повідомила про розстріл ченця за контрреволюційну агітацію. По всьому місту були розклеєні афіші з вироком ЧК. Таке беззаконня над ієромонахом відгукнулося болем у душі багатьох городян.
Більшовики прагнули не лише фізично знищувати священників, а й зганьбити духівництво і Церкву в очах вірян статтями блюзнірського характеру. У газеті «Уральський робітник» навіть існувала спеціальна рубрика, де публікувалися матеріали про Православну Церкву. Називалася ця рубрика «У стані довгогривих».
Духовенству постійно доводилося стикатися з зухвалими й блюзнірськими діями щодо основ віри і церковних святинь. Ось що писала радянська преса про праведного Симеона. «З цим святим стався великий казус. Меркушинський піп побачив нібито уві сні святого і дізнався його ім’я. Відтоді і з’явився “преподобний Симеон”. На цьому святому до самої революції спекулювали попи, обдурюючи народ, а фактично взяли довільно одну із могил, розкопали, дістали кістки й оголосили мощі».
У цьому протистоянні віри й безвір’я перемагала віра, бо, як свідчив апостол Павло, «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6:7). До нас дійшло декілька свідчень напоумлення безбожних хулителів віри Христової. Зокрема, голова Верхотурської надзвичайної комісії товариш Сабуров після спроби розкрити мощі праведного Симеона і вельми хворобливого «напоумлення» більше не наважувався оскверняти святині.