Преподобномученик Ігнатій (Лебедєв), схиархімандрит

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 30-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Вологодських святих (перехідне)

Преподобномученик Ігнатій, в миру Олександр Олександрович Лебедєв, народився 28 травня 1884 року в місті Чухломі Костромської губернії в благочестивій сім’ї Олександра Костянтиновича і Марії Філософівни Лебедєвих. Олександр Олександрович закінчив Солигаличне духовне училище та Костромську духовну семінарію і 1903 року вступив до Казанського ветеринарного інституту. Поряд з заняттями в інституті Олександр став регулярно відвідувати богослужіння в Спаському монастирі в Казані.

Влітку 1905 року Олександр попросив батьків благословити його на чернечий шлях, на що й отримав благословення. Після цього він відвідав Зосимову пустинь, розташовану неподалік від Троїце-Сергієвої лаври, і попросив настоятеля обителі ігумена Германа (Гомзіна) прийняти його до числа братії. Однак отець Герман благословив юнака спочатку закінчити інститут, а потім приїжджати до обителі. Виконуючи послух, Олександр повернувся до Казані для продовження освіти. Маючи твердий намір залишити світ, він і в Казані життя своє будував так, щоб воно стало приготуванням до чернецтва, віддаючи перевагу інтересам духовним над усіма іншими.

Закінчивши інтитут, у 1908 році Олександр прийшов у Зосимову пустинь і був прийнятий до обителі ігуменом Германом. Отець Герман сказав йому: «Ви виконали послух — закінчили інститут, і ми виконаємо наше слово — приймемо Вас до числа братії».

Одразу після вступу до обителі Олександр був призначений на свій перший послух — пасти худобу. Як старця він обрав собі ігумена Германа.

У серпні 1908 року Олександр був одягнений у підрясник. Йому було доручено догляд за худобою і лікування всіх монастирських тварин. Поступово він проходив усі монастирські послухи: співав на кліросі, працював в аптеці, продавав книжки та ікони в монастирській крамниці, виконував польові роботи, трудився в просфорні. Кінний двір також був у віданні Олександра, і ігумен Герман сказав якось одному зі своїх духовних дітей-архіпастирів про смиренного послушника: «Яке у мене золото на стайні сховане!»

17 березня 1910 року Олександр був пострижений ігуменом Германом у рясофор. З благословення старця він значну частину свого часу присвячував читанню духовних книг, вивчаючи праці преподобних Симеона Нового Богослова та Ісаака Сиріна в перекладі преподобного Паїсія Величковського. Про цей переклад Олександр згодом говорив, що він найточніший у збереженні духу преподобних отців.

У Велику Середу Олександр був пострижений в мантію з ім’ям Агафон, на честь преподобного Агафона, подвижника Єгипетського.

Невдовзі після постригу отець Агафон тяжко захворів на грип, який ускладнився енцефалітом. Наслідки цієї хвороби у вигляді паркінсонізму залишилися в нього на все життя. У цей час, окрім звичайних своїх послухів, він виконував обов’язки діловода при ігумені.

2 (15) грудня 1918 року єпископ Феодор (Поздєєвський) у Троїцькому соборі Данилового монастиря висвятив ченця Агафона в сан ієродиякона, а 9 жовтня 1920 року в храмі Троїцького Патріаршого подвір’я патріарх Тихон висвятив його на ієромонаха.

30 січня 1923 року помер ігумен Герман, і незабаром Зосимову пустинь було закрито. Отець Агафон з благословення ієросхимонаха Олексія (Соловйова) переїхав до Москви. Його прийняли духовні діти отця Олексія, які жили на Троїцькій вулиці, неподалік від Патріаршого подвір’я. Хоча сім’я, в якій він оселився, була багатодітною, йому дали окрему кімнату, котра стала на декілька років його келією.

У жовтні 1923 року єпископ Варфоломій (Ремов) запросив отця Агафона і ще декого із братії Зосимової пустині до створюваного ним братства у Високопетровському монастирі. 18 травня 1924 року владика Варфоломій возвів отця Агафона в сан архімандрита і призначив намісником монастиря.

Наступного року Петровський монастир було закрито, і ченці знайшли притулок в одній із московських церков на Антіохійському подвір’ї. Через деякий час єпископу Варфоломію вдалося виклопотати великий холодний Боголюбський собор, який стояв зачиненим і був розташований неподалік від входу до монастиря. Тут братія подвизалася протягом декількох років. У цей час архімандрит Агафон звершував Літургію лише по неділях, а в інші дні сповідав на відведеному йому владикою лівому кліросі.

Різдвяним постом 1929 року здоров’я отця Агафона різко погіршилося, і він подав прохання архієпископу Филипу (Гумілевському), вікарію Московської єпархії, про постриг у схиму. 30 січня у Володимирському боковому вівтарі храму преподобного Сергія Радонезького архімандрит Агафон був пострижений у велику схиму з ім’ям Ігнатій на честь священномученика Ігнатія Богоносця та на пам’ять святителя Ігнатія (Брянчанінова), труди якого він здавна і глибоко полюбив.

У середині грудня 1931 року отець Ігнатій був заарештований. Його протримали у в’язниці десять днів.

10 квітня 1935 року схиархімандрита Ігнатія знову заарештували. Він був ув’язнений в Бутирській в’язниці. Обґрунтовуючи необхідність арешту старця, співробітники НКВС написали: «Архімандрит Агафон, розігруючи із себе юродивого (штучно трусить руками), серед вірян користувався авторитетом прозорливця і блаженного, має велику кількість послідовників (духовних дітей), які перебувають під його повним впливом, систематично відвідують його квартиру, де він обробляє їх у релігійному й контрреволюційному дусі. Водночас архімандрит Агафон навчає своїх шанувальників про необхідність систематичного відвідування церкви, і в разі неможливості ходити до церкви через роботу в радянських установах він радить звільнитися з роботи.

Послідовниця архімандрита Агафона таємна черниця Агапія (Агрипина Омелянівна Дворецька) за його вказівкою у себе на квартирі проводить прийом вірян, яким вона пророкує майбутнє і дає поради, проводячи водночас антирадянську агітацію.

Частина послідовників архімандрита Агафона після повернення із заслання, не отримавши московського паспорта, за його вказівкою оселилися під Москвою, де під його керівництвом проводять антирадянську агітацію. Так, черниця Анастасія Печникова, яка проживає в місті Можайську, проводить серед населення систематичну антирадянську агітацію, поширює неправдиві чутки про війну і скоре падіння радянської влади».

8 червня 1935 року Особлива Нарада при НКВС засудила схиархімандрита Ігнатія на п’ять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. 16 жовтня він був відправлений до Саровського табору.

Навесні 1936 року отець Ігнатій був переведений до табору на станції Сухобезводна під Нижнім Новгородом, але невдовзі його відправили до табору для інвалідів, що знаходився неподалік від міста Алатиря

5 вересня 1938 року отець Ігнатій продиктував останній свій лист із ув’язнення, оскільки сил писати самому вже не було: «Я живий, але здоров’я моє слабеньке, страждаю на кишки, занепад загального харчування. Чим справа скінчиться — не знаю. Але Той, Хто шляхи людські виправляє, все знає. Пом’яніть у скорботах, нестатках, у хворобах і помоліться. Пробачте».

Схиархімандрит Ігнатій помер у тюремному лазареті на світанку неділі, 11 вересня 1938 року, о третій з половиною годині ранку, в день Усікновіння глави святого Іоанна Предтечі. Через кілька днів черниця Євпраксія приїхала до Алатиря, і їй показали невеличкий могильний пагорб на табірному кладовищі, під яким був похований схиархімандрит Ігнатій.