18 жовтня 2024
п’ятниця · 5 жовтня ст. ст.
Мц. Харитини (304). Сщмч. Діонісія, єп. Александрійського (264–265). Мц. Мамелхви Персидської (близько 344). Прп. Григорія Хандзойського (861) (Груз.). Прпп. Даміана пресвітера, цілителя (1071), Єремії (близько 1070) та Матфея (близько 1085) прозорливих, Печерських, у Ближніх печерах. Прп. Харитини, кн. Литовської, що у Новгороді подвизалася (1281). Свтт. Петра, Феогноста, Олексія, Кіпріана, Фотія, Іони, Геронтія, Іоасафа, Макарія, Филипа, Іoва, Єрмогена, Тихона, Петра, Філарета, Інокентія і Макарія, всієї Русі, чудотворців. Прп. Гавриїла (Ігошкіна) спов. (1959).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Мучениці Харитиніглас 4
Тропар, глас 4
А́гница Твоя́, Иису́се, Харити́на/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́/ и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди, я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю;/ но, я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя с любо́вию, поже́ршуюся Тебе́./ Тоя́ моли́твами,// я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 2
Кре́пким ра́зумом, Харити́но,/ ду́шу утве́рждши ве́рою,/ бори́теля врага́ я́ве посрами́ла еси́,/ у Христа́ предста́, всеблаже́нная,/ червлени́цу от крове́й твои́х нося́щи,/ и при́сно со А́нгелы ра́дуешися,// моли́ за ны, страстоте́рпице.
Преподобним Даміану, Єремії та Матфеюглас 1
Тропар, глас 1
Христо́вых повеле́ний све́том сердца́ своя́ просвети́вше,/ стра́стный мрак прогна́сте,/ те́мже Тро́ицы селе́ние бы́сте тричи́сленнии отцы́,/ Дамиа́не, Иереми́е с Матфе́ем,/ от Нея́же благода́ть прие́мше,/ неду́жныя исцеля́ете, бу́дущая возвеща́ете/ и, А́нгелом соприча́стницы су́ще,// моли́теся Христу́ Бо́гу дарова́ти нам прича́стие святы́х.
Кондак, глас 2
Я́коже дре́внии проро́цы благода́ть проро́чествия прие́мше/ и нело́жне ду́хом предзре́вше, прореко́ша наити́ хотя́щая,/ та́ко и вы в жи́зни на́шей зла́я, грехо́в ра́ди на́ших на ны гряду́щая, предвозвести́сте;/ и ны́не да не пости́гнут ны зла́я,// испроси́те от Христа́ Бо́га исправле́ние дело́м на́шим и ве́лию ми́лость.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 24:27-33,42-51)
«Отож пильнуйте, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде» (Мф. 24:42). Якби це пам'яталося, не було б і грішників, а тим часом не пам'ятається, хоч і кожен знає, що це безсумнівно так. Навіть подвижники, найсуворіші, і ті не сильні були вільно тримати пам'ять про це, а примудрялися прикріплювати її до свідомості так, щоб вона не відходила. Хтось труну тримав у келії, хтось просив співтоваришів своїх за подвигом запитувати про труну й могилу, хтось тримав картинки смерті й суду, хтось ще якось. Не торкається душі смерть — вона й не пам'ятає її. Але в будь-якому разі не може ж не торкатися душі те, що негайно слідує за смертю; вже про це то вона не може не мати турботи, бо тут вирішення її долі на віки вічні. Чому ж цього-то вона не пам'ятає? Сама себе обманює, що не скоро і що, може, якось справа пройде не погано для нас. Гірка! То вже безсумнівно, що душа, яка тримає такі думки, та недбала і потурає собі. То як же думати, щоб справа суду пройшла для неї сприятливо? Ні, треба так себе тримати, як тримає учень, на якого чекає іспит: що не робить він, а іспит не йде з голови. Така згадка не дозволяє йому і хвилини даремно витрачати, а весь час вживає він на приготування до іспиту. Коли б і нам так налаштуватися!
Ще 1 думка
(Лк. 7:31-35)
"Кому уподібню людей роду цього?" (Лк. 7:31), тобто невіруючих? Якщо Господь ставить це запитання ніби здивовано, чи не тим більше доречно нам дивуватися з виявів невір'я? Здавалося б, як іти проти всебічної очевидності? І проте ж ідуть. Що сатана опирається — це не дивно; його ім'я таке. Противник істини і добра ясно бачить, що Бог є, що Він судитиме його і засудить, що страту йому вже приготовано, а все йде всупереч, і не для чогось іншого, як тільки на зло, а отже на більшу собі згубну шкоду. Чи не цей вже дух богоборства володіє і невірами? Принаймні, за тими поняттями, які маємо ми про душу та її дії, невір’я, за очевидності підстав віри, незрозуміле, так само як незрозуміле і рабство грішника гріху, коли він дізнається ясно, що гріх губить його. І яке ще протиріччя! Тільки невіри і страстолюбці відкидають буття сатани і нечистих духів. Ті, яким би найбільше треба було б стояти за них, зовсім відступаються від них. Чи не від них самих і наука-то ця? Темні темряву люблять і навчають говорити, що їх немає і що в моральному світі будується само собою, без їхніх пасток і підступності.
(Мф. 19:3-12)
Господь каже, що шлюбний союз початково Сам Бог благословив і вклав закон цей у єство наше; про тих же, які хочуть не одружуватися, сказав: «Хто може вмістити, хай вмістить» (Мф. 19:12). Ясно, що хоча й визнав Він шлюб законом природним, але не таким необхідним і неминучим, щоб не було місця безшлюбності. І останню Він дозволяє, проте огороджує умовою, яка зближує її з законом єства.
Скопець від народження — безшлюбний за законом природним. Але й той, хто добровільно ставить себе в такий стан, у якому природний скопець перебуває за народженням без участі волі, стає на одній з ним лінії щодо природних потреб. Отже, відносно цього як перший, так і другий — природні безшлюбні. Чому ж вважають неприродним бути духовним скопцем, або добровільно безшлюбним? Тому, що не розуміють єства. У них тільки те й природне, що природне тілу, а що природне духові і що внаслідок дії його на тіло стає природним, того вони не хочуть вважати природним. І добре б це були люди всі із числа матеріалістів, а то ні: поговори з ними про що-небудь інше — резонно міркують.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
_thumb.jpg)




_thumb.jpg)
_thumb.jpg)

_thumb.jpg)
_thumb.jpg)

_thumb.jpg)
_thumb.jpg)


_thumb.png)
_thumb.png)
