17 жовтня 2024
четвер · 4 жовтня ст. ст.
Сщмч. Ієрофея, єп. Афінського (I). Мчч. Гаїя, Фавста, Євсевія та Херимона (III). Сщмч. Петра Капетолійського (III–IV). Мцц. Домніни та доньок її Віринеї (Вероніки) і Проскудії (Просдоки) (305–306). Прп. Амона (близько 350). Прп. Павла Препростого (IV). Мчч. Давікта (Адавкта) і доньки його Калісфенії (IV). Блгв. кн. Володимира Ярославича Новгородського, чудотворця (1052). Прпп. Елладія та Онисима Печерських, у Ближніх печерах (XII–XIII). Прп. Амона, затворника Печерського, в Дальніх печерах (XIII). Св. кн. Стефана Щиляновича (1515) (Серб.). Знайдення мощей свтт. Гурія, архієп. Казанського, та Варсонофія, єп. Тверського (1595). Сщмч. Димитрія Вознесенського пресвітера (1918). Блж. Варфоломія Чигиринського (1931). Cщмчч. Миколая Верещагіна, Михаїла Твердовського, Якова Бобирева і Тихона Архангельського пресвітерів, прмч. Василія (Цвєткова) (1937). Св. Хіонії Архангельської спов. (1945). Прп. Варсонофія Херсонського (Юрченка), сповідника (1954).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученику Ієрофеюглас 4
Тропар, глас 4
Бла́гости научи́вся и трезвя́ся во всех/ благо́ю со́вестию священноле́пно обо́лкся,/ поче́рпл еси́ от сосу́да избра́ннаго неизрече́нная/ и, ве́ру соблю́д, ра́вное тече́ние соверши́л еси́,/ священному́чениче Иерофе́е.// Моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 8
Священнонача́льника Афи́нскаго восхваля́ем тя,/ я́ко тайноучи́вшеся тобо́ю стра́нным и неизрече́нным:/ яви́лся бо еси́ Богоприя́тный песносло́вец./ Но моли́, всеблаже́нне Иерофе́е,/ от вся́ких нам грехопаде́ний изба́витися, да зове́м:// ра́дуйся, о́тче Богому́дре.
Інший кондак, глас 4
Я́коже столп непоколеби́м, Иерофе́е,/ преще́ния враго́в не устраши́ся,/ но пре́лести разруши́л еси́ тверды́ню,/ я́ко ка́мень че́стен валя́яся, о́тче./ Тем Влады́ка тя, хра́брствовавша, венча́ет/ живонача́льною и Боже́ственною десни́цею.// Его́же о всех нас умоли́.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 7:17-30)
Святий Іоанн Предтеча посилає учнів своїх запитати Господа: чи Він «Той, Котрий має прийти» (Лк. 7:19), чи іншого чекати треба? Не для себе він так запитував, бо знав точно, Хто Іісус Христос, будучи сповіщений про це з неба, але для учнів. І учні шукали розв'язання цього питання не із співзапитування, а зі щирого бажання знати істину. Таким немає потреби багато говорити; Господь і не говорить, а тільки вказує на те, що було в ту пору Ним здійснено. Божественні справи свідчили про Божество Його. Це було так очевидно, що ті, хто запитував, не стали вже більше запитувати. Так і завжди. Сила Божа живе в Церкві; щирий шукач істини негайно відчуває її на дотик і переконується в істині. Це випробуване засвідчення покладає кінець усім питанням і повністю заспокоює. Хто ж не хоче вірити і, втративши віру, починає шукати в Церкві та християнстві не основи віри, а приводів ніби виправдати своє невір'я, тому ніякі вказівки не здаються задовільними. Невір'я ж своє він вважає ґрунтовним, хоч підстави його дріб'язкові й нікчемні. Того хоче його серце — тому все і стерпно.
Ще 1 думка
(Мк. 11:27-33)
Спаситель доводить Своє небесне посланництво свідченням Іоанна Предтечі, — мовчать, бо нічого було сказати проти, а все невірують. Іншим разом ділами Своїми те саме доводив, — придумали виверт про «князя бісівського» (Мф. 9:34, 12:24, Лк. 11:15). Але коли цей виворот був виставлений цілковито недоречним, — теж замовкли, а все-таки не увірували. Так і завжди невіри не вірять, що їм не кажи та як переконливо не доводь істину: нічого не можуть сказати проти, а все не вірують. Сказати б: розум у них паралічем розбитий, та ж про інші предмети вони міркують тверезо. Лише коли про віру зайде мова, починають плутатися в поняттях і словах. Плутаються також, коли виставляють погляди свої на заміну положень віри, від Бога даних. Тут у них сумнів зводиться в таку опору, що твоя міцна скеля. Прослухайте всю їхню теорію — дитя розбере, що це сіть павутинна, а вони того не бачать. Незбагненне засліплення! Упертість невір можна ще пояснити небажанням вірити, але звідки саме небажання? І від чого воно бере в цьому випадку таку владу, що змушує людину розумну свідомо триматися нелогічного способу думок? Тут темрява — чи часом не від батька темряви вона?

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter















