22 вересня 2027

(Мк. 4:35-41)
Учні пливуть морем; здіймається буря і ставить їх у небезпечне становище, а Господь спить. Взивають до Нього: "Господи, спаси!" — і Він одним словом приборкує бурю. Інше фактичне виявлення порядку Божественного Промислу. І кожна людина, і народи, і Церква — пливуть морем життя самі, силами, в них вкладеними, природними і надприродними, за порядками, Богом заведеними. Господь спочиває, хоча й перебуває серед триваючих подій; Сам же діяти починає тоді, коли загрожує неминуче лихо, що може ухилити напрямок подій на противагу Божественним Його планам. Він усюди є, все зберігає, все зігріває віянням любові Своєї, але діяти дає Своїм створінням, силами Ним даними, за законами і порядками, Ним усюди заведеними і збереженими. Він не особисто вседіючий, хоча все від Нього і без Нього нічого не буває. Завжди готовий Він і Сам впливати, коли це потрібно за Його безмежною премудрістю і правдою. Молитва — приймач Божих дій. Але найкраща молитва: "Господи! Тобі все відомо, зроби зі мною, як зволиш!".

(Мк. 5:1-20)
"Легіон ім'я моє, бо нас багато" (Мк. 5:9). Духи не тілесні, тому місця собою не наповнюють і не займають, подібно до тіл. Цим пояснюється фізична можливість перебування багатьох духів в одній людині. Можливість моральна з боку духів зрозуміла з їхньої аморальності або відсутності будь-яких моральних засад, а з боку людини — з багатостороннього дотику душевним устроєм своїм до темної області нечистих сил. Але цим пояснюється тільки можливість; дійсність же вселення бісів підлягає умовам, яких визначити не маємо можливості. Можемо тільки сказати, що вселення духів не завжди буває видимим, не завжди виявляється відомими діями біснуватих. Є вселення духів невиявлене, потайне; є також влада духів над розумом, крім тіла, коли вони водять його, як хочуть, через пристрасті, які в ньому діють; люди ж думають, що вони всі самі діють, будучи посміховиськом нечистих сил. Як же бути? Будь справжнім християнином — і ніяка ворожа сила не здолає тебе.

(Лк. 12:13-15,22-31)
"Хто поставив Мене судити чи ділити вас?" (Лк.12:14) — сказав Господь тому, хто просив про розподіл із братом своїм. Потім додав: "не турбуйтеся, що... їсти і пити і у що одягнутися" (Лк. 12:22,29). Раніше ж навчав: "залиште мертвим ховати своїх мерців" (Лк. 9:60); іншим разом переконував, що "краще не одружуватися" (Мф. 19:10-12). Отже, увага і серце християн, що відхиляються від усього житейського, і свобода від розмов і пут житейських становлять одну з рис духу християнства.

Те, що Господь благословляє шлюб і стверджує його нерозривність, що відновлює силу заповіді, яка визначає стосунки батьків і дітей, і залишає своє значення за державною владою і громадськими порядками, не викреслює цієї риси і не дає християнам права ухилятися від збереження її та закріплення в серці. Порівняй те й інше — і побачиш, що на тобі лежить обов'язок, за всього житейського ладу, тримати серце своє безжитейським.

Як же це? Виріши сам своїм життям; у цьому вся практична мудрість. Господь скеровує до вирішення цього таким правилом: "шукайте насамперед Царства Божого" (Мф. 6:33, Лк. 12:31). Зверни всю турботу на те, щоб запанував Бог у тобі, — і все житейське втратить для тебе в'яжучу і обтяжливу чарівність. Тоді будеш вести справи свої зовні, а внутрішнім твоїм, твоїм серцем, буде володіти щось інше. Але якщо, внаслідок цього, народиться рішучість припинити і це зовнішнє відношення до житейського — не будеш у збитку: станеш ближче до мети, яку дасть тобі віра Христова.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.