Священномученик Димитрій Троїцький, диякон

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 9-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, які в Бутові постраждали (перехідне)

Священномученик Димитрій народився 1884 року в селі Макшеєво Коломенського повіту Московської губернії в сім’ї диякона Василія Троїцького. Після закінчення в 1901 році Коломенського духовного училища він служив псаломщиком у Преображенському храмі в селі Починки Єгор’євського повіту Рязанської губернії. У 1924 році Димитрій Васильович був висвячений на диякона до Преображенського храму в цьому селі, яке увійшло тоді до складу Московської області.

1930 року диякон Димитрій за нездачу зернових був засуджений судом на півтора роки висилки за межі області. Приїхавши на місце заслання, він став служити дияконом. Повернувшись 1932 року після закінчення строку до Починків, він знову став звершувати дияконське служіння у Преображенському храмі.

У січні 1933 року влада заарештувала священника Преображенського храму, диякона Димитрія і найактивніших парафіян. На запитання, чи підтримував він стосунки зі священником і людьми, які цікавлять слідство, і чи не збиралися вони по домівках, і про що говорили, диякон Димитрій відповів, що людей цих знав та стосунки мав, і разом вони збиралися, але «через погану пам’ять бесіди і їхні теми пам’ятати не можу, а потім я взагалі намагаюся від них відволікатися. Визначити… політичний настрій священника… щодо радянської влади не можу».

Викликані на допит свідки показали, що диякон скаржився на те, що його радянська влада розорила, хату відібрали, сад взяли, хіба можливо це було раніше? Звичайно, ні. Комуністи мучать православний народ, заганяють насильно в колгосп, тиснуть податками. Утім, заявив далі свідок, які саме вів диякон розмови проти радянської влади, він пригадати не може.

За підсумками допитів свідків для слідчих ОДПУ стала очевидною цілковита невинуватість диякона. В обвинувальному висновку, складеному ними, довелося записати, що «обвинувачений Троїцький Дмитро Васильович винним себе в агітації не визнав, не заперечуючи того, що мав зв’язок зі священником… у якого і збиралися». І в цьому була вся вина диякона.

19 травня 1933 року трійка ОДПУ засудила диякона Димитрія на три роки заслання до Казахстану, і його відправили в Алма-Ату.

У 1936 році він повернувся із заслання до села Починки. Будинок у його сім’ї відібрали, і дружина диякона жила в церковній сторожці, працюючи сторожем при храмі. У сторожці оселився і диякон Димитрій. Здоров’я його в’язницею і засланням було підірвано, тож він подав за штат і до храму ходив молитися як парафіянин.

1937 року знову піднялося гоніння на Православну Церкву. 5 вересня допитали свідка, сторожа колгоспного городу, а за день співробітники НКВС виписали довідку на арешт диякона Димитрія, у якій йшлося: «У агентурній справі “Білоризники” проходить диякон Троїцький, який живе в селі Починки… Будучи контрреволюційно налаштованим, Троїцький, підтримуючи зв’язки з реакційно налаштованим духовенством, систематично проводить серед населення контрреволюційну агітацію… Троїцький казав: “Довелося багато постраждати на засланні, багато здоров’я втратив через радянську владу. А скільки там ще страждає цілковито невинних людей, страждає народ за одними доносами. Видно, не ми одні страждаємо, а страждає весь народ; коли доводиться говорити з колгоспниками про умови їхнього життя і що вони переносять у колгоспі, переконуєшся, що важким є життя колгоспного селянина за радянської влади”».

Наступного дня, 6 вересня 1937 року, диякона Димитрія заарештували, ув’язнили в Єгор’ївській в’язниці, і того самого дня допитали.

19 вересня трійка НКВС засудила диякона на розстріл. Священномученик Димитрій Троїцький був розстріляний 21 вересня 1937 року. Він був похований в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.