Преподобномученик Андроник (Суріков), ієромонах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 9-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Преподобномученик Андроник народився 5 жовтня 1885 року в селі Огризково Волоколамського повіту Московської губернії в сім’ї селянина Івана Сурикова, у Хрещенні був наречений Андрієм. Освіту Андрій здобув у церковнопарафіяльній школі.

1902 року він вступив до Можайського Лужецького монастиря, де трудився на різних послухах, але головно на кліросному. У 1916 році Андрія призвали на фронт. Він служив рядовим у 52 піхотному полку. 1917 року військове начальство відпустило його на польові роботи. Наступного року його демобілізували, і він повернувся до Лужецького монастиря, де був пострижений в чернецтво з ім’ям Андроник.

1920 року ченця Андроника перевели до Московського Симонового монастиря, і 20 грудня того ж року він був висвячений на ієродиякона. У 1924 році отця Андроника нагородили подвійним орарем. 1928 року в тому самому монастирі він був рукопокладений на ієромонаха.

Після закриття в 1929 році Симонового монастиря отця Андроника перевели до Успенської, що в Крутицях, церкви, де він прослужив до 28 грудня 1930 року. Тоді в Москві було заарештовано понад триста священнослужителів, ченців, черниць та православних мирян, і серед них ієромонах Андроник. Їх звинуватили в «активній антирадянській діяльності, що виражається в організації нелегальних антирадянських “братств” і “сестринств”, наданні допомоги засланцям-однодумцям, виголошенні проповідей контрреволюційного характеру, антирадянській агітації про релігійні гоніння, які чинить радянська влада, і поширенні всіляких провокаційних чуток серед населення…»

31 грудня слідчий допитав священника, і той, відповідаючи на його запитання, сказав: «У політичних партіях я ніколи не перебував і не перебуваю. Знайомих членів антирадянських партій у мене немає… Знайомства я ні з ким не веду, веду замкнутий спосіб життя, так що я ні до кого не ходжу і до мене ніхто не ходить».

Трійка ОДПУ засудила ієромонаха Андроника на три роки заслання до Північного краю, і він був висланий у місто Пінегу Архангельської області. Там отець Андроник працював на лісоповалі. Після закінчення заслання, в 1934 році він оселився на батьківщині в селі Огризково, яке увійшло тоді до складу Шаховського району Московської області. 27 листопада 1935 року єпископ Волоколамський Іоанн (Широков) призначив отця Андроника на посаду псаломщика до Миколаївської церкви села Холмець Шаховського району.

24 листопада 1937 року співробітники НКВС допитали чергових свідків: голову й секретаря колгоспу і голову сільської ради. Вони засвідчили, що священник у релігійні свята збирає вірян на бесіди і тим самим псує трудову дисципліну, тому що віряни в цей день на роботу не виходять. У дні святкування Великодня він організував спів церковних пісень «Христос воскресе», які стали співати на вулиці в селі Холмець. Також він скаржився, що радянська влада задушила податками духовенство, тож нема на що стало існувати, і казав парафіянам, що надія лише на їхню допомогу й підтримку.

На підставі таких свідчень 27 листопада 1937 року було виписано довідку на арешт отця Андроника. Наступного дня його заарештували й помістили до волоколамської в’язниці, а наступного дня допитали.

Після завершення слідства ієромонаха Андроніка перевели до Таганської в’язниці в Москві. 3 грудня 1937 року трійка НКВС засудила його на десять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до дев’ятнадцятого відділення Байкало-Амурського табору НКВС. Він прибув туди у той час, коли ще продовжував діяти сталінський указ про масові репресії.

У березні 1938 року помічник з культурно-виховної роботи сто вісімдесят восьмої колони табору, помічник з праці колони і начальник колони, які були одночасно секретними інформаторами, відправили агентурні донесення уповноваженому третьої частини дев’ятнадцятого відділення Байкало-Амурського табору. 9 березня 1938 року вони підписали характеристику на отця Андроника: «Суріков вважає, що гоніння на нього в 1930 році, а так само і тепер, цілковито незаконні, так як він до управління і порядків країни ніякого відношення не мав і мати не хоче, поводиться на колоні потайки, уникає розмов з членами штабу. Будучи добре взутим і одягненим, на роботу не виходить, і якщо був випадок виходу, то за великої активності членів штабу, чим в’язень Суриков залишався особливо незадоволений, висловлюючи своє незадоволення привселюдно».

15 березня тих самих людей допитали, але вже як свідків. Вони свідчили, що в’язні барака, де перебуває Суріков, кажуть, що їх забрали нізащо, із чесних, ні в чому не винних людей зробили контрреволюціонерів. Суріков сказав, що його забрали тільки за те, що він священнослужитель. Своїми діями і поведінкою, стверджували свідки, вони діють на інших ув’язнених, і ті не виходять на роботу.

27 березня було складено і затверджено у вигляді обвинувального висновку довідку про отця Андроника, причому сам він жодного разу не був допитаний. Слідство, допити чергових свідків, складання обвинувального висновку і пред’явлення обвинувачення були проведені заочно.

31 березня 1938 року трійка НКВС засудила отця Андроника на розстріл. Після вироку він ще майже пів року ходив на загальні роботи разом з іншими в’язнями.

Ієромонах Андроник (Суріков) був розстріляний 22 вересня 1938 року і похований у загальній невідомій могилі. Імовірно, він дізнався про вирок тільки перед розстрілом.