Священномученик Олексій Успенський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 9-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Олексій народився 22 вересня 1879 року в селі Шоли Білозерського повіту Новгородської губернії в сім’ї псаломщика Гліба Успенського. Коли Олексію ледь виповнилося півтора року, його батько помер.

Після закінчення Духовної семінарії Олексій Глібович був висвячений в сан священника і служив на різних парафіях. Гоніння кінця двадцятих – початку тридцятих років застали його в храмі Тверської єпархії.

Як і в більшості інших випадків, влада, маючи намір заарештувати священника, запропонувала заплатити державі величезний податок. Оскільки отець Олексій не зміг задовольнити їхніх вимог, його було заарештовано. Суд засудив батюшку на конфіскацію майна й ув’язнення на шість місяців у виправно-трудовому таборі. Для священика це було тим важче, що залишалися без засобів до існування його дружина, Віра Олександрівна, і діти: донька восьми років і два сини, шести й трьох років.

Але будь-яке випробування, яким би важким воно не було, він сприймав як послане Богом, як хрест, кротке несення якого є шляхом до спасіння. І тому йому ніколи не спадало на думку й не мучило серце бажання залишити своє служіння. Повернувшись із ув’язнення, отець Олексій став знову служити в храмі і невдовзі був возведений в сан протоієрея.

На початку 1937 року архієпископ Тверський Никифор (Нікольський), призначив отця Олексія до Вознесенської церкви села Вознесення Бологівського району Тверської області. На загальну думку парафії він показав себе ревним пастирем, справжнім піклувальником про словесних овець стада Христового і сугубим молитовником. Усі свої сили він віддавав просвітництву парафіян.

Траплялися випадки, коли під тиском безбожної влади та пропаганди селяни називали своїх дітей нехристиянськими іменами. Таких людей священник, не боячись відповідальності, відправляв до сільської ради, щоб вони спочатку переписали імена своїх дітей на християнські й тільки після цього приходили хрестити. У храмі, незважаючи на велику кількість парафіян, ніколи не було загальної сповіді: отець Олексій намагався поговорити з кожним, а коли потрібно, то підтримати. Він сам мав сім’ю християнського духу і парафіян переконував виховувати своїх дітей у дусі християнської любові.

Священник також навчав парафіян навичок церковної молитви і наставляв, щоб вони привчали до неї дітей, навчав не зраджувати православній вірі і ніколи не знімати хреста. Час настав такий, що ні натільних хрестиків, ні розрішительних молитов, ні ікон було не дістати, і отець Олексій відправляв старосту храму, Василія Яковича Шикалова у великі міста, щоб там закупити все необхідне.

Старанне служіння священника скоро привернуло до себе увагу влади. Оскільки НКВС на той час пильно спостерігав за всіма храмами, найчастіше за допомогою донощиків, то один із них став писати про священника, що останнім часом, тобто з початком служіння отця Олексія у Вознесенському храмі на парафії стало спостерігатися релігійне пожвавлення. Люди активно відвідують церкву, хрестять дітей, ті, хто не хрестили раніше, охрестили зараз. Наприклад, охрестив свою дитину високопоставлений офіцер Червоної Армії, який спеціально для цього приїхав до села. Парафіяни вже подейкують, щоб відновити дзвін. Навколо храму зібралося багато черниць, які ведуть діяльну місіонерську роботу. Храм стали відвідувати дружини партійних працівників.

Цей донос не пустили в хід одразу. Але коли влітку 1937 року радянський уряд ухвалив рішення про повсюдні арешти священнослужителів, співробітники НКВС доносом скористалися і 2 вересня заарештували отця Олексія і старосту храму Василія Шикалова.

19 вересня Трійка НКВС засудила священника і старосту на розстріл. Протоієрей Олексій Успенський і староста Василій Шикалов були розстріляні 21 вересня 1937 року.