2 грудня 2028
субота · 19 листопада ст. ст.
Прор. від 12-ти Авдія (IX ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (близько 304). Мч. Іліодора (близько 273). Мч. Ази і з ним 150-ти воїнів (284–305). Прпп. Варлаама та Іоасафа, царевича Індійського, і батька його Авеніра царя (IV). Прп. Іларіона чудотворця (875) (Груз.). Прп. Варлаама, ігумена Печерського, в Ближніх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адріана Пошехонського, Ярославського (1625). Свт. Філарета, митр. Московського (1867). Сщмч. Іоанна Вишневського пресвітера (1920). Сщмч. Порфирія (Гулевича), єп. Сімферопольського (1937), і всіх новомучеників Кримських. Сщмчч. Іоасафа (Удалова), єп. Чистопольського, Сергія Махаєва, Михаїла Дмитрєва, Олександра Мішутіна, Іоанна Малиновського, Константина Михайловського, Олександра Сереброва, Ігнатія Тесліна, Іоанна Пірамідіна, Симеона Кривошеєва, Іоанна Флоровського, Якова Брилліантова, Димитрія Кукліна, Якова Передерія пресвітерів, прмчч. Іоасафа (Кримзіна), Геннадія (Ребези), Петра (Мамонтова), Герасима (Сухова), Михаїла (Кваніна), мчч. Валентина Корнієнка, Петра Антонова, Леоніда Салькова, Тимофія Кучерова (1937). Прп. Олексія Карпаторуського (1947). Прп. Порфирія Кавсокаливіта (1991). Ікони Божої Матері, йменованої «У скорботах і печалях Утішання» (1863).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Преподобному
Рядове
Тропарі та кондаки
Мученику Варлаамуглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченик Твой, Го́споди, Варлаа́м/ во страда́нии свое́м вене́ц прия́т нетле́нный от Тебе́, Бо́га на́шего,/ име́яй бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́,/ сокруши́ и де́монов немощны́я де́рзости./ Того́ моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 4
Яви́лся еси́, преудивле́н кре́постию всесожже́ния,/ лива́н благово́нен, себе́ прине́сл еси́ же́ртву Христу́,/ и, вене́ц по́чести прии́м, Варлаа́ме,// при́сно моли́ за ны, страда́льче.
Преподобному Варлааму Печерськомуглас 1
Тропар, глас 1
Ми́ра кра́сная и сла́ву его́ оста́вль,/ прите́кл еси́ в пеще́ру,/ иде́же от си́лы преуспева́я в си́лу,/ был еси́ вождь Христо́ва ста́да, всесла́вне Варлаа́ме,/ е́же я́ко упас до́бре, упаси́ и нас, мо́лим тя,// сохраня́я от всех зол, да тя ублажа́ем.
Кондак, глас 2
Оте́ческаго преще́ния не устраши́лся еси́,/ ласка́ниям того́ не повину́лся еси́,/ ниже́ ле́стию низложи́лся еси́ же́нскою, всече́стне Варлаа́ме,/ но непобеди́мь от тех пребы́л еси́,// наде́яся на Го́спода своего́, Ему́же моли́ся о душа́х на́ших.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 3 думки
(Лк. 9:57-62)
"Хто поклав руку свою на рало і озирається назад, той не благонадійний для Царства Божого" (Лк. 9:62). Тобто хто думає спасатися, а тим часом озирається і на те, що належить кинути задля спасіння, той не спасається, не йде, не прямує до Царства Божого. Треба вже остаточно покінчити з усім тим, що несумісне зі справою спасіння. Ті, хто задумав спасатися, і самі це бачать, але розставання з деякими прив'язанностями відкладають усе до завтра. Раптом порвати все — видається занадто великою жертвою. Хочуть зрікатися поволі, щоб і іншим не впадало в око, — і завжди майже програють. Заводять порядки спасительні, а сердечні прихильності залишають незмінними. Спочатку невідповідність дуже різка: але "завтра" і обіцяна зміна їх затуляє вуста совісті. Таким чином, усе завтра та завтра, — совість втомлюється товкмачити все одне й те саме і, врешті-решт, замовкає. А тут починають приходити думки, що й так можна залишити. Думки ці міцніють, а потім і назавжди закріплюються. Утворюється особа зовні справна, але з внутрішньою несправністю. Це розфарбована труна перед очима Божими. Головне те лихо, що навернення таких буває так само важким, як і тих, що загрубіли в гріхах відкритих, якщо ще не важче... А здається, що все нічого.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter

















