...

Преподобний Варлаам, ігумен Печерський

Місяця листопада на 19-й день / вересня на 28-й день – всіх преподобних печерських в Ближніх печерах

Коли преподобні наші Антоній, Феодосій і Никон подвизалися в печері, достойним ігуменом монастиря став блаженний Варлаам. Походив він від благородних і христолюбивих батьків — був сином Іоанна, першого боярина князя Ізяслава, і дружини його Марії, онук славного і хороброго Вишати, правнук Остромира — воєвод. Він сяяв в своїй юності і тілесною міцністю і душевною чистотою. Дуже полюбив він тих преподобних отців, так що захотів жити з ними і кинути все в житті цьому, не ставлячи ні в що славу і багатство. Його устрашило почуте їм серед інших слів слово Господнє: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» (Мф. 19:24). І ось він прийшов якось до преподобного Антонія і відкрив йому свою думку, кажучи: «Хотів би я, отче, якщо Богу завгодно, бути іноком і жити з вами». Відповідав йому старець: «Добре бажання твоє, чадо, і думка твоя сповнена благодаті, але дивись, щоб багатство і слава світу цього не повернули тебе назад. Бо (за словом Господнім) ніхто, хто кладе свою руку на рало та назад озирається, той не благонадійний для Божого Царства» (Лк. 9:62).

І тоді, знявши з себе боярський одяг, поклав його перед ногами преподобного Антонія і також поставив перед ним навантажених коней, кажучи: «Це, отче, всі скарби, спокуси світу цього, роби з ними, що хочеш, а я «відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа…» (Флп. 3:8), і хочу жити з вами в цій печері, і вже не повернуся до мого дому». Преподобний же Антоній сказав йому: «Подумай, чадо, кому обіцяв ти і чиїм хочеш бути воїном. Бо невидимо предстоять Ангели Божі, приймаючи обіцянки твої. Дивись, як би отець твій, прийшовши сюди з великою силою, не повів би тебе проти волі, і ми не будемо в змозі тобі допомогти; ти ж виявишся перед Богом брехуном, відступником Його». Відповідав йому блаженний: «Вірую Богові моєму, отче, що, якщо мій отець захоче і мучити мене, я не повернуся до мирського життя, і тільки прошу тебе скоріше постригти мене».

Тоді преподобний Антоній наказав блаженному Никону постригти його і одягнути в чернечий одяг; і той, сотворивши звичайні молитви, постриг блаженного Варлаама і вдягнув його в чернечий одяг.

Коли боярин Іоанн дізнався, що його улюблений син постригся в чернецтво в печері, він розгнівався на преподобних і, взявши багато слуг, напав в печері на те святе стадо і всіх розігнав. І виволік звідти сина свого Варлаама, зірвав з нього святу мантію і кинув. Батько наказав зв’язати йому руки і одягнути його в той одяг, і так іти йому через місто в дім. А він, горя щирою любов’ю до Бога, на шляху побачивши купу гною, зараз же увійшов в неї, з допомогою Божою скинув з себе одяг і своїми ногами топтав його в гної, зневажаючи з ним і злі помисли лукавого ворога. Коли вони увійшли в дім, батько велів йому сісти поруч з ним за стіл, а він, хоча і сів мимоволі, але не їв нічого і сидів, схиливши голову.

Після закінчення їжі батько відпустив його в його покої, приставивши слуг вартувати його, щоб він не пішов, а дружині його велів прикрасити себе всякими прикрасами, щоб спокусити блаженного, і служити перед ним. Істинний же угодник Христовий Варлаам, увійшовши в одну з кімнат, сів у кутку. А дружина його, як було їй наказано, ходила перед ним і просила його сісти на своєму ложі.

Він, бачачи шаленство дружини і зрозумівши, що батько доручив їй спокусити його, почав молитися не перестаючи, в таємниці серця свого, Всемилостивому Богу, щоб Він врятував його від цієї спокуси. Він пробув на тому місці три дні, не встаючи з нього, не приймаючи батька, не надягаючи одяг і терплячи на собі власяницю. Преподобний же Антоній і ті, що з ним в печері сильно засмучувалися за нього і молилися за нього Богу.
Бог почув молитву їх, бо «кличуть [праведні], то їх чує Господь, і з усіх утисків їхніх визволює їх» (Пс. 33:18) і, бачачи терпіння і смирення блаженного, повернув жорстоке серце батька його на милість до сина свого. Коли слуги доповіли батькові, що вже четвертий день блаженний не їсть їжу і не одягається в одяг, зглянувся над ним батько, і, боячись, щоб не вмер він від голоду і холоду, призвав його, і, ніжно попрощавшись з ним, відпустив в печеру.

І було тоді дивовижне явище — чувся великий плач, ридання та голосіння, як за мертвим. Батько і мати плакали гірко за сином, так як втратили його, дружина невтішно ридала за чоловіком, що розлучилася з ним; раби і рабині з криком стогнали за господарем, що він покинув їх, і так всі зі сльозами проводжали його. Блаженний же Варлаам, як птах, позбувшись мережі ловців, незабаром дійшов до печери. Побачивши його, преподобні отці зраділи радістю великою і прославили Бога, що Він почув їхні молитви за нього.

Коли число братії в печері збільшилося до дванадцяти, преподобний Антоній, знаючи велику душу Варлаама, поставив його замість себе ігуменом, а сам, так як звик жити один, не виносячи суєти і поголосу, переселився на інший пагорб, який під новим монастирем, і, викопавши там печеру, оселився в ній, вправляючись в мовчанні і розмовляючи завжди з Єдиним Богом. Преподобний Варлаам, прийнявши начальствування, став подвизатися ще в більших трудах.

До багатьох подвигів своїх, преподобний Варлаам зробив і те, що побажав відвідати святе місто Єрусалим. І, вибравши зручний час, поїхав туди і, відвідавши святі місця, повернувся до свого монастиря.

Через деякий час вирушив він до Константинополя і, обійшовши там всі монастирі і купивши все для потреб монастирських, повертався назад. По дорозі, перебуваючи вже на батьківщині, впав він в тяжку недугу, і, досягнувши міста Володимира, увійшов в монастир, що знаходиться близько того міста, який ще називають Свята Гора, і там з миром спочив у Господі і прийняв кончину життя, заповівши перед кінцем супутникам своїм відвезти тіло його до Печерського монастиря і там покласти, а ікони і все, що купив він для монастиря, передати в руки преподобного Феодосія. Так вони і зробили за заповітом преподобного.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Варлааму, игумену Печерскому, в Ближних пещерах, глас 1

Ми́ра кра́сная и сла́ву его́ оста́вль,/ прите́кл еси́ в пеще́ру,/ иде́же от си́лы преуспева́я в си́лу,/ был еси́ вождь Христо́ва ста́да, всесла́вне Варлаа́ме,/ е́же я́ко упас до́бре, упаси́ и нас, мо́лим тя,// сохраня́я от всех зол, да тя ублажа́ем.

Кондак преподобному Варлааму, игумену Печерскому, в Ближних пещерах, глас 2

Оте́ческаго преще́ния не устраши́лся еси́,/ ласка́ниям того́ не повину́лся еси́,/ ниже́ ле́стию низложи́лся еси́ же́нскою, всече́стне Варлаа́ме,/ но непобеди́мь от тех пребы́л еси́,// наде́яся на Го́спода своего́, Ему́же моли́ся о душа́х на́ших.

Тропaрь, глaсъ №:

Мjра кр†снаz и3 слaву є3гw2 њстaвль, притeклъ є3си2 въ пещeру, и3дёже t си1лы преуспэвaz въ си1лу, бhлъ є3си2 в0ждь хrт0ва стaда, всеслaвне варлаaме: є4же ћкw ўпaсъ д0брэ, ўпаси2 и3 нaсъ м0лимъ тS, сохранsz t всёхъ ѕHлъ, да тS ўбlжaемъ.

Кондaкъ, глaсъ в7:

Nтeческагw прещeніz не ўстраши1лсz є3си2, ласк†ніzмъ тогw2 не повинyлсz є3си2, нижE лeстію низложи1лсz є3си2 жeнскою, всечeстне варлаaме, но непобэди1мь t тёхъ пребhлъ є3си2, надёzсz на гDа своего2, є3мyже моли1сz њ душaхъ нaшихъ.

Ще в розробці