...

Преподобний Варлаам, ігумен Печерський, у Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця листопада на 19-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / місяця вересня на 28-й день — Собор усіх преподобних отців, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Коли преподобні наші Антоній, Феодосій і Никон подвизалися в печері, достойним ігуменом монастиря став блаженний Варлаам. Походив він від благородних і христолюбивих батьків. Варлаам був сином Іоанна, першого боярина князя Ізяслава, і дружини його Марії. Він був онуком славного й хороброго Вишати і правнуком Остромира, які були воєводами.Варлаам сяяв у своїй юності і тілесною міцністю, і душевною чистотою. Дуже полюбив він тих преподобних отців, тому захотів жити з ними і кинути все в житті цьому, не ставлячи ні в що славу і багатство. Його злякало почуте серед інших слів слово Господнє: «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мф. 19:24). І ось він прийшов якось до преподобного Антонія і відкрив йому свою думку, кажучи: «Хотів би я, отче, якщо Богу угодно, бути іноком і жити з вами». Відповів йому старець: «Добре бажання твоє, чадо, і думка твоя сповнена благодаті, але дивись, щоб багатство і слава світу цього не повернули тебе назад. Бо, за словом Господнім, ніхто, хто кладе свою руку на рало і назад озирається, не благонадійний для Божого Царства» (Лк. 9:62).

І тоді, знявши з себе боярський одяг, він поклав його перед ногами преподобного Антонія і також поставив перед ним навантажених коней, кажучи: «Це, отче, всі скарби, спокуси світу цього, роби з ними, що хочеш, а я “від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа” (Флп. 3:8), і хочу жити з вами в цій печері, і вже не повернуся до мого дому». Преподобний Антоній сказав йому: «Подумай, чадо, кому обіцяв ти і чиїм хочеш бути воїном. Бо невидимо предстоять ангели Божі, приймаючи обітниці твої. Дивись, як би батько твій, прийшовши сюди з великою силою, не повів би тебе проти волі, і ми не будемо в змозі тобі допомогти; ти ж виявишся перед Богом брехуном, відступником від Нього». Відповідав йому блаженний: «Вірую Богові моєму, отче, що, коли мій батько захоче і мучити мене, я не повернуся до мирського життя, і тільки прошу тебе скоріше постригти мене».

Тоді преподобний Антоній наказав блаженному Никону постригти його й одягнути в чернечий одяг. Той, піднісши звичайні молитви, постриг блаженного Варлаама і вдягнув його в чернечий одяг.

Коли боярин Іоанн дізнався, що його улюблений син постригся в чернецтво в печері, він розгнівався на преподобних. Узявши багато слуг, він напав в печері на те святе стадо і всіх розігнав. І витягнув звідти сина свого Варлаама, зірвав з нього святу мантію і кинув. Батько наказав зв’язати йому руки й одягнути його в той одяг, і так іти йому через місто додому. А він, палаючи щирою любов’ю до Бога, на шляху побачивши купу гною, зараз же увійшов в неї, з допомогою Божою скинув з себе одяг і своїми ногами топтав його в гної, попираючи з ним і злі помисли лукавого ворога. Коли вони увійшли в будинок, батько велів йому сісти поруч з ним за стіл, а він, хоча і сів мимоволі, але не їв нічого і сидів, схиливши голову.

Після закінчення їжі батько відпустив Варлаама до його покоїв, приставивши слуг вартувати його, щоб він не пішов. Дружині його він звелів прикрасити себе всякими прикрасами, щоб спокусити блаженного, і служити перед ним. Істинний же угодник Христовий Варлаам, увійшовши до однієї із кімнат, сів у кутку. А дружина його, як було їй наказано, ходила перед ним і просила його сісти на своєму ложі.

Він, бачачи безумство дружини і зрозумівши, що батько доручив їй спокусити його, став безперестанно молитися в таємниці серця свого Всемилостивому Богу, щоб Він врятував його від цієї спокуси. Святий Варлаам пробув на тому місці три дні, не встаючи з нього, не приймаючи батька, не надягаючи одяг і терплячи на собі власяницю. Преподобний же Антоній і ті, хто з ним були в печері, сильно засмучувалися за нього і молилися за нього Богу.

Бог почув молитву їхню, бо «взивають праведні — і Господь чує їх, і від усіх скорбот їхніх визволяє їх» (Пс. 33:18). Бачачи терпіння і смирення блаженного, Господь звернув жорстоке серце батька його на милість до сина свого. Коли слуги доповіли батькові, що вже четвертий день блаженний не вживає їжу і не одягається в одяг, зглянувся над ним батько. Боячись, щоб не вмер він від голоду й холоду, він покликав його, і, ніжно попрощавшись з ним, відпустив до печери.

І було тоді дивовижне явище — чутно було великий плач, ридання і голосіння, мов за мертвим. Батько і мати плакали гірко за сином, бо втратили його; дружина невтішно ридала за чоловіком, що розлучилася з ним; раби і рабині з криком стогнали за господарем, що він покинув їх; і так усі зі сльозами проводжали його. Блаженний же Варлаам, наче птах, позбувшись мережі ловців, невдовзі дійшов до печери. Побачивши його, преподобні отці зраділи радістю великою і прославили Бога, що Він почув їхні молитви за нього.

Коли кількість братії в печері збільшилася до дванадцяти, преподобний Антоній, знаючи велику душу Варлаама, поставив його замість себе ігуменом. Сам Антоній, так як звик жити на самоті, не виносячи суєти і поголосу, переселився на інший пагорб, що під новим монастирем. Викопавши там печеру, він оселився в ній, вправляючись в безмовності і розмовляючи завжди з Єдиним Богом. Преподобний Варлаам, прийнявши начальствування, став подвизатися ще в більших трудах.

До багатьох подвигів своїх преподобний Варлаам додав і те, що побажав відвідати святе місто Єрусалим. І, вибравши зручний час, він поїхав туди і, відвідавши святі місця, повернувся до свого монастиря.

Через деякий час вирушив він до Константинополя. Обійшовши там усі монастирі і купивши все для потреб монастирських, він повертався назад. Дорогою, перебуваючи вже на батьківщині, впав він у тяжку недугу. І, досягнувши міста Володимира, увійшов Варлаам до монастиря, що поблизу того міста, який ще називають “Свята Гора”. Там він з миром спочив у Господі і прийняв кончину життя. Перед кончиною він заповів супутникам своїм відвезти тіло його до Печерського монастиря і там покласти, а ікони й все, що купив він для монастиря, передати в руки преподобного Феодосія. Так вони і зробили за заповітом преподобного.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Варлааму, игумену Печерскому, в Ближних пещерах, глас 1

Ми́ра кра́сная и сла́ву его́ оста́вль,/ прите́кл еси́ в пеще́ру,/ иде́же от си́лы преуспева́я в си́лу,/ был еси́ вождь Христо́ва ста́да, всесла́вне Варлаа́ме,/ е́же я́ко упас до́бре, упаси́ и нас, мо́лим тя,// сохраня́я от всех зол, да тя ублажа́ем.

Кондак преподобному Варлааму, игумену Печерскому, в Ближних пещерах, глас 2

Оте́ческаго преще́ния не устраши́лся еси́,/ ласка́ниям того́ не повину́лся еси́,/ ниже́ ле́стию низложи́лся еси́ же́нскою, всече́стне Варлаа́ме,/ но непобеди́мь от тех пребы́л еси́,// наде́яся на Го́спода своего́, Ему́же моли́ся о душа́х на́ших.

Тропaрь, глaсъ №:

Мjра кр†снаz и3 слaву є3гw2 њстaвль, притeклъ є3си2 въ пещeру, и3дёже t си1лы преуспэвaz въ си1лу, бhлъ є3си2 в0ждь хrт0ва стaда, всеслaвне варлаaме: є4же ћкw ўпaсъ д0брэ, ўпаси2 и3 нaсъ м0лимъ тS, сохранsz t всёхъ ѕHлъ, да тS ўбlжaемъ.

Кондaкъ, глaсъ в7:

Nтeческагw прещeніz не ўстраши1лсz є3си2, ласк†ніzмъ тогw2 не повинyлсz є3си2, нижE лeстію низложи1лсz є3си2 жeнскою, всечeстне варлаaме, но непобэди1мь t тёхъ пребhлъ є3си2, надёzсz на гDа своего2, є3мyже моли1сz њ душaхъ нaшихъ.

Ще в розробці