...

Преподобний Олексій Карпаторуський

Місяця жовтня на 8-й день – прославлення / листопада на 19-й день

Олександр Кабалюк, який згодом був наречений преподобний Олексієм Карпаторуським, народився 12 вересня 1877 року в селі Ясіня в Марамороші — східній частині Карпатської Русі, в сім’ї селян. Набожні батьки назвали сина на честь благовірного князя Олександра Невського. З дитинства він читав багато літератури, прагнув знань про віру.

Відслуживши в армії, Олександр зважився пов’язати своє життя з Церквою. Він пішов до прозорливого старця Бескидського монастиря, який порадив йому присвятити себе служінню Богу. У себе на батьківщині Олександр Кабалюк, після смерті батька вже ставши заможним господарем, якось познайомився з чоловіком, який прийшов із Почаєва до Карпатської Русі продавати духовну літературу. Він і розповів Олександру про Православну віру, про святині Православ’я та, зокрема, про Почаївську лавру. І юнак забажав побувати там, відразу ж вирушивши і цим чоловіком до Почаєва. Потім він відвідав Київ, де пізнав красу православного богослужіння. Тут він познайомився з ченцями Печерської Лаври і розповів їм про нелегке становище русинського населення в Карпатах, яке знемагало під тяжким австро-угорським гнітом.

Забезпечений тут богослужбовими і духовно-повчальними книгами, він став пробиратися потайки через дрімучі карпатські ліси; всі отримані книги приніс на батьківщину. Юнак Олександр вирішив присвятити себе духовному служінню і діяти як місіонер, сподіваючись, що тоді зможе успішніше впливати на вірян, аби вони повернулися у Православну віру.

Однак на місіонерську діяльність влада відповіла тим, що в районах православного руху жандарми зграями робили облави, били людей до крові і піддавали арешту всіх, у кого виявляли православну літературу. Та гоніння не лише не відлякали юнака, а ще більш зміцнили у вірі й бажанні істинно і православно слідувати за Христом. Аби набратися духовного досвіду, Олександр Кабалюк здійснює прощі до Єрусалиму і на Святу Гору Афон, де в 1908 році настоятель Пантелеймонівського монастиря архімандрит Мисаїл благословляє Олександра іконою Пресвятої Богородиці «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори».

У 1909 році він вступає на навчання до Яблочинського чоловічого монастиря. Про ці події на Афоні була видана брошура, де було наведено короткий нарис з історії поширення Православ’я на Закарпатті та страждання русинів під угорським і католицьким гнітом.

25 березня 1910 року, з благословення єпископа Холмського Євлогія, архімандрит Серафим звершив постриг Олександра Кабалюка, майбутнього Христового сповідника, в малу схиму з нареченням імені Олексій на честь Олексія, чоловіка Божого. 11 липня 1910 року відбулося висвячення на ієродиякона, а 15 серпня (за старим стилем), в день Успіння Божої Матері, рукопокладення на ієромонаха. Після цього він почав нести послух, що стає справою всього його життя: служити священником у Закарпатті.

Отець Олексій отримав антимінс і комплект похідного храму зі складним іконостасом, шитим на полотні, інше богослужбову начиння. Фактично він ніс храм на своїх плечах, адже на батьківщині його могли схопити жандарми як «шпигуна». Отець Олексій таємно переправився через австро-угорський кордон, щоб почати своє пастирське служіння.

Змучений народ без віри Христової його вже чекав із радістю. Але чекали священника там і жандарми. Вони всюди влаштовували облави, щоб його зловити. Та Господь оберігав його. Ієромонах Олексій прибув у село Ізу, де йому було призначено парафію. І одразу його хотіли заарештувати, але народ — від малого до великого — встав на захист свого пастиря. Отця Олексія не заарештували, побоялися повстання. Зберігся навіть лист начальника жандармерії, де зазначається про цей випадок: «Потрібно було б перестріляти весь народ в Ізі, і тільки тоді можна взяти від них священника».

Майбутній святий звершував тут богослужіння в приватному будинку. За короткий час ієромонах Олексій встигнув сповідати і причастити Святих Христових Тайн понад тисячу осіб. Він охрестив близько трьохсот дітей, причому багато хто був в такому віці, що вже сам, тримаючи в руках свічку, співав: «Елицы во Христа крестистеся…». Преподобний Олексій також повінчав близько тридцяти подружніх пар. Так, наприклад, в 1912 році на свято Стрітення Господнього віряни від радості, що нарешті почалися церковні служби, співали «Христос Воскрес!» Народ заповнив не лише будинок, де звершувалося богослужіння, а й двір, сад, куди із відкритих вікон і дверей було чути спів.

Ця місія отця Олексія в Ізі справила на весь Карпаторуський народ сильне враження, що послужило поштовхом до руху за відродження Православ’я. Ієромонах Олексій таємно обійшов багато сіл, де відродився рух за Православну віру. Усіх він укріпляв, втішав і підбадьорював, запевняючи, що Божа допомога їх не залишить.

Під час цих воістину апостольських подорожей віряни оберігали свого апостола і допомагали йому переховуватися від жандармів. Деякий час він жив у Хусті, в самому центрі гонителів Православ’я. Тут, в будинку М. Палканінца, була влаштована домова церква, де отець Олексій вночі звершував богослужіння. Він сам згадував: «Коли я прощався з народом, то всі дали мені присягу (клятву) в тому, що ніколи не відступлять від Святої Православної віри, хоча б їм загрожували мука і сама смерть». Коли говорили ці слова, то багато вголос плакали і зі сльозами проводили о. Олексія в дорогу…» І він сам перший дотримувався цієї присяги.

Його кілька разів заарештовували і тримали в імперській в’язниці. Під час Мараморош-Сиготського судового процесу майбутній святий сказав: «Тут відбувається релігійний процес… Тут, як в храмі, присутні віряни і я як їхній священник… Ми не винні ні в чому. Все, що нами було зроблено, здійснено виключно для Православної віри і для блага народу, а тому останнє слово в цій справі скаже Сам Іісус Христос… Якщо доведеться нам страждати, ми постраждаємо за святу справу… Там, на небесах, знають, що в наших серцях тільки одне бажання: влаштувати наше духовне життя».

Жандарми якось зайшли і до рідного дому отця Олексія та заарештували всіх його рідних, будинок закрили на ключ. У той час преподобний знаходився в Чернівцях. Жандарми зробили обшук в будинку і всі книги й церковне начиння конфіскували.

Проводилися облави таємної поліції, щоб заарештувати преподобного. Дізнавшись про все це, отець Олексій пішов у Яблочинський монастир, де докладно розповів про нові гоніння проти православних на його батьківщині. Ця звістка блискавично рознеслася по всьому світу. Невдовзі стали з’являтися статті в англійських і французьких газетах з засудженням зловживання владою проти беззахисного населення.

Після звільнення архіпастирі порадили йому виїхати до Америки подалі від репресій, що він і зробив. Але серцем своїм ієромонах залишався з Карпатською Руссю, беручи участь в житті православних громад краю листами і добрими порадами.

У 1921 році отець Олексій повертається на батьківщину. 17 серпня 1921 він був обраний ігуменом Миколаївського монастиря в Ізі. У 1925 році він був возведений у сан архімандрита. Потім преподобний прийняв велику схиму.

Помер архімандрит Олексій (Кабалюк) 19 листопада 1947 року в Домбокському жіночому монастирі.

12 березня 1999 року були знайдені нетлінні мощі схиархімандрита Олексія. 21 листопада 2001 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) звершив у Миколаївському монастирі Ізи прославлення його в лику преподобних. Православні Східної Словаччини також шанують пам’ять архімандрита як сповідника.

Мощі святого спочивають в Іза-Карпутлаському Миколаївському монастирі, настоятелем якого був святий Олексій. Для Закарпатської Русі преподобний Олексій став, Божим Промислом, апостолом Закарпаття, який запалив світло Христової віри в тисячах серцях. І полум’я це не згасає…

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь прпdбнагw, глaсъ и7:

Возлюби1вши всёмъ сeрдцемъ и4стину, ќзы и3 страд†ніz многоразли6чныz кр0ткw претерпёвши, бlгословeніе свzтhz горы2 ґfHнскіz принeслъ є3си2, и3 на руси2 закарпaтстэй правослaвіе возроди1лъ є3си2, пребlжeнне џтче нaшъ ґлеxjе, моли2хрcтA бGа разд0ры и3скорени1ти, и3 ниспослaти душaмъ нaшымъ ми1ръ и3 вeлію млcть.

Кондaкъ, глaсъ д7:

ЅвэздY карпaтскую почти1мъ, лучезaрнымъ свётомъ возсіsвшую и3 ґпcлwмъ ўпод0бившуюсz, бGон0снаго nтцA нaшего ґлеxjа, правослaвіе возлюби1вшаго и3 нар0дъ св0й ко и4стиннэй вёрэ возврати1вшаго, тёмже и3 мы2 є3мY бл7годaрнw возопіи1мъ: рaдуйсz многом0щное свэти1ло руси2 карпaтскіz.

Ще в розробці