15 вересня 2026

(Мк. 7:5-16)
"Ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її; але що виходить з неї, те оскверняє людину" (Мк. 7:15). Це місце і подібні до нього, наприклад: "Їжа не наближає нас до Бога" (1 Кор. 8:8) — виставляють зазвичай нелюбителі посту, вважаючи, що цим вони достатньо виправдовують своє непощення, за статутом і порядком Церкви. Наскільки задовільною є ця відмовка, кожному вірному Церкві відомо. Під час посту постановлено утримуватися від деяких страв не тому, що вони погані, а тому, що цією стриманістю зручніше досягається стоншення плоті, необхідне для внутрішнього зростання. Такий сенс закону посту настільки істотний, що тих, хто вважає будь-яку їжу поганою, зараховують до єретиків. Недоброзичливцям до посту не на цьому треба б наполягати, а на тому, що піст не є обов'язковим, хоч він точно є засобом для подолання гріховних позивів і прагнень плоті. Але це такий пункт, на якому їм встояти ніяк не можна. Якщо зростання внутрішнє обов'язкове, то обов'язковий і засіб до того, що вважається необхідним, і саме піст. Совість і говорить це кожному. Для заспокоєння її кажуть: я іншим способом відшкодую упущення посту; або: мені піст шкідливий; або: я попощуся, коли захочу, а не у встановлені пости. Але перша відмовка недоречна, тому що ще ніхто не примудрився, крім посту, злагодити зі своєю плоттю і як слід налагоджувати своє внутрішнє. Останнє також недоречно, тому що Церква — одне тіло, і виокремлюватися в ній від інших суперечить її устрою; віддалити себе від загальних чинів Церкви можна тільки виходом з неї, а поки хто є членом її, той не може так говорити і того вимагати. Друга відмовка має тінь права. І точно, в обмеженнях посту знімається зобов'язання його з тих, на яких пісне діє руйнівно, бо піст встановлений не тіло вбивати, а пристрасті умертвляти. Але якщо перерахувати таких сумлінно, то виявиться така їхня малість, що і брати їх до уваги нема чого. Залишається одна причина — небажання. Проти цього сперечатися нічого. І до раю не візьмуть проти волі; ось тільки коли засудять у пекло — хочеш не хочеш, а йди; схоплять і кинуть туди.