11 жовтня 2024
п’ятниця · 28 вересня ст. ст.
Прп. Харитона сповідника (близько 350). Прор. Варуха (VI ст. до Р. Х.). Мчч. Олександра, Алфея, Зосими, Марка пастиря, Никона, Неона, Іліодора та інших (IV). Блгв. кн. В’ячеслава Чеського (935). Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають: Антонія, засновника Лаври (1073), Прохора чудотворця (1107), Іоанна посника (XII), Іуліанії діви, кн. Ольшанської (близько 1550), прмчч. Василія і Феодора (1098), Полікарпа, архім. Печерського (1182), Варлаама, ігумена Печерського (1065), Даміана пресвітера, цілителя (1071), Никодима просфорника (XII), Лаврентія затворника, єп. Туровського (XII), Афанасія затворника (близько 1176), Єразма (XII), Луки, економа Печерського (XIII), Агапіта, лікаря безмездного (близько 1095), Феофіла та Іоанна (XII), Нектарія (XII), Григорія іконописця (XII), сщмч. Кукші (XII), Олексія затворника (XIII), Савви (XIII), Сергія Послушливого (XIII), Меркурія, єп. Смоленського (1239), Пимена Багатостраждального (1110), Нестора Літописця (близько 1114), прмч. Євстратія (1097), Елладія затворника (XII–XIII), Єремії прозорливого (XI), прмч. Мойсея Угрина (1031–1043), Іоанна Багатостраждального (1160), Марка гробокопателя (XII), Миколи Святоші, кн. Чернігівського (1143), мч. Григорія чудотворця (1093), Онисима затворника (XII–XIII), Матфея прозорливого (XI), Ісаї чудотворця (1115), Аврамія працелюбного (XII–XIII), Нифонта, єп. Новгородського (1156), Сильвестра чудотворця (XII), Пимена посника (XII), Онуфрія мовчазного (XII), Анатолія затворника (XII), Аліпія іконописця (1114), Сисоя затворника (XII–XIII), Феофіла затворника (XII–XIII), Арефи затворника (близько 1195), Спиридона просфорника (XII), Онисифора сповідника (1148), Симона, єп. Суздальського (XII), Никона, ігумена Печерського (1088), Феофана посника (XII), Макарія (XII), прмч. Анастасія диякона (XII), 12-ти майстрів зодчих (XI), Аврамія затворника (XII–XIII), Ісаакія затворника (близько 1190), мч. Іоанна немовляти, Іллі Муромця (близько 1188), Никона Сухого (XII), Єфрема, єп. Переяславського (близько 1098), Тита ієромонаха (1190), Євстафія (ХIII), Єфрема пресвітера (ХIII), Ієроніма затворника (ХIV), Іларіона, митр. Київського (1053), Меладія старця (ХIII), Пергія старця (ХIII), сщмч. Симеона, єп. Переяславського (1239), Феоктиста, єп. Чернігівського (1123), Антонія Нового, сповідника (1942). Прпп. схимника Кирила і схимниці Марії, батьків прп. Сергія Радонезького (близько 1337). Прп. Харитона Сянжемського (1509). Прп. Іродіона Ілоєзерського (1541). Знайдення мощей прмц. вел. кн. Єлисавети (1918). Мц. Анни Ликошиної (1925); прмч. Іларіона (Громова), прмц. Михаїли (Іванової) (1937); прмц. Татіани Чекмазової (1942).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Харитонуглас 8
Тропар, глас 8
Сле́з твои́х тече́ньми пусты́ни безпло́дное возде́лал еси́,/ и и́же из глубины́ воздыха́ньми во сто трудо́в уплодоноси́л еси́,/ и был еси́ свети́льник вселе́нныя,/ сия́я чудесы́, Харито́не о́тче наш.// Моли́ Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 2
Наслади́вся, богому́дре, воздержа́ния,/ и пло́ти твоея́ вожделе́ния обузда́в,/ яви́лся еси́ ве́рою возраща́емь,/ и я́ко жи́зни дре́во посреде́ рая́ процве́л еси́,// Харито́не всеблаже́нне, свяще́ннейший.
Преподобним Ближніх печерглас 4
Тропар, глас 4
Столп огнезра́чный и светоно́сное со́лнце,/ возсия́вшее на горе́ Пече́рстей,/ вели́каго Анто́ния со всем собо́ром богоно́сных оте́ц/ приво́дим Тебе́, Христе́, в моли́тву,/ и́хже ра́ди, мо́лим,/ пода́ждь оби́тели на́шей благода́ть// и душа́м на́шим ве́лию ми́лость.
Інший тропар, глас 2
Егда́ снидо́сте во гро́бы/ и саме́х себе́ заключи́сте,/ тогда́, стра́сти умертви́вше плотски́я,/ спогребо́стеся Христу́, богоно́снии,/ и диа́вольския в подзе́мных разруша́ете огра́ды.// Сего́ ра́ди А́нгели венцы́ с Небе́с вам подаю́т.
Кондак, глас 8
Отцы́ всечестни́и, ли́че богокра́сный,/ чуде́с мно́гих исто́чницы, ми́ро источа́ющии,/ сокро́вища краснобога́тная Госпо́дня, в земли́ сокрове́нная,/ не преста́йте, мо́лим вы, о нас моли́тися ко Го́споду, да зове́м вам:// ра́дуйтеся, всему́ ми́ру свети́льницы.
Інший кондак, глас 2
Лик по́стнический, собра́вшийся у́мне,/ мы́сленныма зря́ще очи́ма,/ прииди́те, лю́дие, хвала́ми почти́м,/ и, покланя́ющеся моще́м их,/ любо́вныя принесе́м да́ры,/ ти́и бо суть к Бо́гу хода́таи/ и моли́твенницы о душа́х на́ших.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 2 думки
(Мк. 8:1-10)
Наситивши чотири тисячі сімома хлібами, Господь "негайно ввійшовши в човен, прибув у межі Далмануфські" (Мк. 8:10), наче нічого особливого не зроблено. Таке істинне добродіяння — робити і робити, не звертаючи увагу на зроблене, і завжди, забуваючи попереднє, рухатися вперед. У сповнених доброти це буває ніби природно. Богатир піднімає велику вагу, не помічаючи того, а малосильний і малу вагу піднявши, не може цього забути. Так і сильний добротою всяке добро робить без напруження, аби тільки нагода. А бідний добротою без напруження не може обійтися: воно і пам'ятне йому, і він все на нього поглядає, все озирається. Добре серце жадає добродіяння і не буває задоволеним, коли не наробить добра вдосталь, як не буває сита людина, поки не наїсться. Як тут, поки відчувається голод, пам'ятається обід, а коли голод вгамований, то все забуто. Так і в істинно доброго пам'ятається добра справа, поки ще не зроблена, а коли зроблена, то й забута.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter









_thumb.jpg)


_thumb.jpg)
_thumb.jpg)







_thumb.jpg)







