Преподобний Феофіл та Іоанн Печерські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця грудня на 29-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / місяця вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Подробиці житія преподобного Феофіла не збереглися. Дійшли лише деякі відомості, пов’язані з житієм преподобного Марка гробокопателя і преподобного Іоанна, з яким вони і спочивають в одній раці.

У великому Печерському монастирі жили духовні брати, з юності пов’язані сердечною любов’ю, які мали однодумність і однакові прагнення. Вони благали блаженного Марка, щоб приготував їм спільне місце, де потім поховали б обох, коли зволить Господь. І через деякий час старший брат Феофіл відлучився у якійсь справі. Молодший, захворівши, преставився і був похований в приготованому місці. А через декілька днів повернувся Феофіл.

Дізнавшись про собрата, він сильно зажурився. Взявши з собою декого із братії, він з’явився до печери, бажаючи побачити покійного: де і в якому положенні був похований? Виявивши, що той був похований на місці вище, розгнівався і сильно нарікав Марку: «Чому ти поклав його тут?! Я ж старший за нього, а ти відвів для нього моє місце!» І печерник, будучи чоловіком смиренним, вклонився йому, кажучи: «Прости мене, брате: согрішив перед тобою». Потім звернувся до покійного: «Брате! Піднімись і дай місце живому собратові, а сам лягай на одрі нижче». І одразу, за словом блаженного, покійний встав перед тими усіма, хто прийшов, і ліг на нижнє місце. І всі побачили страшне диво, повне жаху. І брат, який нарікав та гнівався на блаженного за поховання собрата, упав Марку в ноги, сказавши йому: «Отче Марку! Я согрішив, піднявши собрата з одра. Я благаю тебе: вели, щоб він ліг на колишнє місце!»

Але блаженний мовив йому: «Господь припинив ворожнечу між нами і дав відповідь на твоє ремствування, щоб не гнівався вічно, зберігаючи на мене образу. І навіть бездушне тіло виявляє справжню любов до тебе, визнаючи твоє старшинство. Я хотів, щоб ти, не виходячи звідси, успадкував своє старшинство і був би покладений тут вже нині, але ти не готовий до кінця. Іди печися про свою душу: тебе принесуть сюди через декілька днів. Одному тільки Богові під силу підняти спочилого, а я лише грішна людина. Але цей покійний, зніяковівши, що ти ображений і докоряєш мені, не стерпів від тебе такого, залишивши тобі половину вашого спільного місця. Бог має силу підвести покійного, а я не можу підняти і потім сказати: «Ляж на одрі вище!» Сам проречи йому своє прохання: може, послухається тебе, як і раніше?»

Почувши таке, Феофіл, глибоко вражений страшними Марковими словами, не знав, чи дійде до монастиря, і думав: «Тут упаду і миттєво помру». Потім, прийшовши до своєї келії, він став невтішно ридати. І все роздав, аж до останньої сорочки, залишивши лише свиту, як мантію, і готувався до смертної години. Ніхто не зумів втішити його серед гіркого плачу, не зміг переконати, щоб покуштував приємної їжі. Він щодня казав: «Не знаю, чи доживу до вечора». А вночі повторював зі сльозами: «Що робити? Чи побачу я світанок? Адже багато хто, прокидаючись вранці, не дочекався вечора, або, лягаючи, не вставав зі свого одра. А я ж уже отримав звістку від блаженного, що скоро настане моя кончина». І зі сльозами молився Богу, просячи часу на покаяння. І ось, перебуваючи у помірності й молячись, і ридаючи повсякчас, і чекаючи настання дня, коли розлучиться з тілом, він так виснажився плоттю, що можна було перелічити суглоби. Багато хто намагався втішити його, але він ридав ще більше. І від довгого плачу осліпли його очі. І в кожен день свого життя він перебував у великому утриманні, догоджаючи Богу добрими подвигами.

Коли блаженний Марк дізнався про час свого відходу до Бога, то покликав Феофіла і мовив йому: «Брате! Я засмутив тебе на багато років. Прости мене! Вже йду з цього світу. Молися за мене! І якщо я знайду спасіння, не забуду тебе в молитвах, щоб Господь сподобив нас зустрітися там і перебувати разом з отцями Антонієм і Феодосієм». І Феофіл з плачем сказав йому: «Отче Марку! Навіщо покидаєш мене? Або візьми мене з собою, або даруй мені прозріння». А Марк відповідав йому: «Брате, не перебувай у скорботі: ти осліп тілесними очима заради Бога, зате духовними ти прозрів для Його осягнення. Брате, я виявився винуватцем твого осліплення: пророкуючи тобі кончину, хотів принести користь твоїй душі і привести до смирення твій розум, який загордився, бо сказано: “Жертва Богу — дух скрушений; серцем скрушеним і смиренним ти не знехтуєш, Боже”» (Пс. 50:19).

Тоді Феофіл прорік: «Знаю, отче: за мої гріхи, впавши, я помер би перед тобою в печері, коли піднімався померлий. Але Господь по твоїм святим молитвам дарував мені життя. Нині прошу того, щоб спочити з тобою або прозріти». Але Марк відповів: «Тобі не варто розглядати нинішній тимчасовий світ. Проси в Господа, щоб там споглядати Його славу. І не бажай кончини: вона настане, навіть якщо не чекаєш. Але ось тобі знак твого відходу: за три дні прозрієш, і потім відійдеш до Господа, і тоді побачиш світло безкінечне і славу невимовну». Мовивши це, блаженний Марк преставився до Господа і був покладений в печері, де сам викопав могилу.

А Феофіл, носячи в серці біль розлуки з наставником, став примножувати ридання, проливаючи потоки сліз, які росли і росли. Коли він вставав на молитву і з’являлися сльози, то, маючи сосуд, ставив його і плакав над ним. І за довгі роки преподобний наповнив його сльозами, бо жив, чекаючи передреченого блаженним. Нарешті, відчувши близькість відходу до Бога, він старанно молився Йому, щоб прийняв пролиті перед Ним сльози. І зараз же дехто прекрасний, з’явившись йому, запитав його: «Невже ти думаєш, ніби сльози марні?» Взявши сосуд, ще більше зазначеного, повний пахощів, подібних до благовонного мира, продовжив: «Тут теж знаходяться твої сльози. Ти пролив їх в сердечній молитві до Бога і витер рукою, або хусткою, або одягом. Частина впала з очей твоїх прямо на землю. І наш Творець повелів мені зібрати все в даний сосуд і зберегти, а нині послав, щоб ти зрозумів радість: ти з торжеством відійдеш до Нього! Адже Він говорив: “Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться” (Мф. 5:4).

Коли той, хто промовив це, зник, блаженний покликав ігумена. Він розповів ігуменові про явлення і привітання ангела, показав йому обидва сосуди, повні сліз, і заповів вилити на своє тіло той із них, який пахнув прекрасніше за пахощі. А через три дні преподобний Феофіл преставився. Його гідно поклали в печері біля Марка Печерника і помазали із ангельського сосуда, через що вся печера наповнилася пахощами. На нього вилили слізний сосуд, щоб той, хто посіяв сльози, пожинав радість від свого подвигу.

Мощі святого Марка, Феофіла і його собрата Іоанна спочивають в Ближніх печерах. У 1594 році німецький посол Е. Лясота писав: «Між іншими, яких я бачив, лежать там св. Денис (думаю, що св. Діонісій), св. Олексій і св. Марк… Крім того, лежать там в кам’яному гробі два товариші. Вони, як кажуть, ще за життя свого домовилися лежати разом в одному гробі, один праворуч, інший ліворуч. Але сталося, що один із них на деякий час поїхав кудись і, повернувшись додому, дізнався, що вже три роки минуло, як його товариш помер. Він іде до гроба, і коли побачив, що покійник покладений в гробі не по ту руку, з якої повинен лежати за умовою, то сказав йому, щоб той посунувся на своє місце, а йому поступився б зайнятим місцем. Небіжчик після цих слів негайно посунувся, а той живий ліг до нього і невдовзі помер, і залишився тут лежати мертвим біля нього».

У спогадах архідиякона Павла Алеппського про лаврські печери (1653–1655) теж зустрічаємо уривок, подібний до історії святих Феофіла і Іоанна: «Один… подвизаючись перед Богом в цій печері, провів там все життя, помер і був похований в могилі. У нього був брат, пустельник Святої Гори.

Цей брат прийшов відвідати брата і, знайшовши його мертвим, оселився в його печері й пробув там до кончини. Тіло його хотіли покласти разом з братом, але могила виявилася тісною. Тоді брат, який помер за декілька років до того, повернувся, щоб дати місце братові, і досі залишився з піднятими колінами, на подив очевидців і во славу Божу».

Визначення місця, де спочивали в 1638 році мощі святих Феофіла і Іоанна, пов’язане з низкою труднощів. На карті цього часу окремо згаданий «св. отець Феофіл чудотворець». Цілком можливо, однак, що саме він зазначений на карті 1661 року як «Феофіл чудотворець» в іншому куточку печер, але окремо від святих Феофіла і Іоанна, а на картах 1703 року і XIX століття як «Феофіл затворник» знову на новому місці.