Читання дняп’ятниця

На утрені

Ін. 13:31–18:1 Євангеліє від Іоанна

13:31Коли́ він ви́йшов, Іісу́с промо́вив: ни́ні просла́вився Син Людськи́й, і Бог просла́вився в Ньо́му.

зач. 4632Якщо́ Бог просла́вився в Ньо́му, то і Бог просла́вить Його́ в Собі́, і ско́ро просла́вить Його́.

33Ді́ти! недо́вго вже бу́ти Мені́ з ва́ми. Бу́дете шука́ти Мене́, і як Я сказа́в іуде́ям, що, куди́ Я йду, ви не мо́жете прийти́, так і вам кажу́ тепе́р.

34За́повідь нову́ даю́ вам: щоб люби́ли оди́н о́дного; як Я полюби́в вас, так і ви щоб люби́ли оди́н о́дного.

35По то́му зна́тимуть усі́, що ви Мої́ у́чні, якщо́ бу́дете ма́ти любо́в між собо́ю.

36Си́мон Петро́ сказа́в Йому́: Го́споди! куди́ Ти йдеш? Іісу́с відпові́в йому́: куди́ Я йду, ти не мо́жеш тепе́р іти́ за Мно́ю, а згодо́м пі́деш за Мно́ю.

37Петро́ сказа́в Йому́: Го́споди! чому́ я не мо́жу йти за Тобо́ю тепе́р? я ду́шу мою́ покладу́ за Те́бе.

38Іісу́с відпові́в йому́: ду́шу твою́ покладе́ш за Ме́не? і́стинно, і́стинно кажу́ тобі́: не проспіва́є пі́вень, як три́чі зрече́шся Мене́.

зач. 4714:1Хай не триво́житься се́рце ва́ше: ві́руйте в Бо́га, і в Ме́не ві́руйте.

2В до́мі Отця́ Мого́ осе́ль бага́то. А якби́ не так, Я сказа́в би вам: Я йду приготува́ти мі́сце вам.

3І коли́ піду́ і приготу́ю вам мі́сце, прийду́ зно́ву і візьму́ вас до Се́бе, щоб і ви були́, де Я.

4А куди́ Я йду, ви зна́єте, і путь зна́єте.

5Фома́ сказа́в Йому́: Го́споди! не зна́ємо, куди́ йдеш; і як мо́жемо зна́ти путь?

6Іісу́с сказа́в йому́: Я є путь і і́стина і життя́; ніхто́ не прихо́дить до Отця́, як ті́льки че́рез Ме́не.

7Коли́ б ви зна́ли Мене́, то зна́ли б і Отця́ Мого́. І відни́ні зна́єте Його́ і ба́чили Його́.

8Фили́п сказа́в Йому́: Го́споди! покажи́ нам Отця́, і до́сить нам.

9Іісу́с сказа́в йому́: сті́льки ча́су Я з ва́ми, і ти не зна́єш Мене́, Фили́пе? Хто ба́чив Мене́, той і Отця́ ба́чив; як же ти гово́риш: покажи́ нам Отця́?

10Хіба́ ти не ві́риш, що Я в Отці́ і Оте́ць у Мені́? Слова́, які́ Я кажу́, не від Се́бе кажу́; Оте́ць, Яки́й в Мені́ перебува́є, Він тво́рить діла́.

зач. 4811Ві́рте Мені́, що Я в Отці́ і Оте́ць у Мені́; а якщо́ не так, то ві́рте Мені́ за сами́ми діла́ми.

12І́стинно, і́стинно кажу́ вам: хто ві́рує в Ме́не, діла́, які́ творю́ Я, і він сотво́рить, і бі́льше цих сотво́рить; тому́ що Я до Отця́ Мого́ іду́.

13І коли́ чого́ попро́сите у Отця́ в ім’я́ Моє́, те зроблю́, щоб Оте́ць просла́вився в Си́ні.

14І коли́ чого́ попро́сите в ім’я́ Моє́, Я те зроблю́.

15Якщо́ лю́бите Мене́, то вико́нуйте Мої́ за́повіді.

16І Я умолю́ Отця́, і дасть вам і́ншого Уті́шителя, що бу́де з ва́ми пові́к,

17Ду́ха і́стини, Яко́го світ не мо́же прийня́ти, бо не ба́чить Його́ і не зна́є Його́; а ви зна́єте Його́, бо Він з ва́ми перебува́є і у вас бу́де.

18Не зали́шу вас си́ротами; прийду́ до вас.

19Ще тро́хи, і світ уже́ не поба́чить Мене́; а ви поба́чите Мене́, бо Я живу́, і ви бу́дете жи́ти.

20У той день дізна́єтесь ви, що Я в Отці́ Моє́му, і ви в Мені́, і Я в вас.

21Хто ма́є за́повіді Мої́ і дотри́мується їх, той лю́бить Мене́; а хто лю́бить Мене́, той возлю́блений бу́де Отце́м Мої́м; і Я полюблю́ його́ і явлю́ся йому́ Сам.

22Іу́да, не Іскаріо́т, гово́рить Йому́: Го́споди! що це, що Ти хо́чеш яви́ти Себе́ нам, а не сві́тові?

23Іісу́с сказа́в йому́ у ві́дповідь: хто лю́бить Мене́, той сло́во Моє́ вико́нуватиме; і Оте́ць Мій полю́бить його́, і Ми при́йдемо до ньо́го і осе́лю сотво́римо у ньо́го.

24А хто не лю́бить Мене́, слів Мої́х не вико́нує; сло́во ж, яке ви чу́єте, не Моє́, а Отця́, Яки́й посла́в Мене́.

25Це сказа́в Я вам, перебува́ючи з ва́ми.

26Уті́шитель же, Дух Святи́й, Яко́го пошле́ Оте́ць в ім’я́ Моє́, навчи́ть вас усьо́му і нагада́є вам усе́, що Я говори́в вам.

27Мир залиша́ю вам, мир Мій даю́ вам; не так, як світ дає́, Я даю́ вам. Хай не триво́житься се́рце ва́ше і хай не страха́ється.

зач. 4928Ви чу́ли, що Я сказа́в вам: іду́ від вас і прийду́ до вас. Коли́ б ви люби́ли Мене́, то зраді́ли б, що Я сказа́в: іду́ до Отця́; бо Оте́ць Мій бі́льший за Ме́не.

29І ось, Я сказа́в вам про те, пе́рше ніж збуло́ся, щоб ви пові́рили, коли́ збу́деться.

30Вже небага́то Мені́ говори́ти з ва́ми; бо йде князь сві́ту цього́, і в Мені́ не ма́є нічо́го.

31Але́ щоб світ знав, що Я люблю́ Отця́ і, як запові́в Мені́ Оте́ць, так і творю́: вста́ньте, піде́мо зві́дси.

зач. 5015:1Я є і́стинна виногра́дна лоза́, а Оте́ць Мій – виногра́дар.

2Вся́ку гі́лку в Ме́не Він відсіка́є, що не плодоно́сить, і вся́ку, що плодоно́сить, очища́є, щоб бі́льше принесла́ пло́ду.

3Ви вже очи́щені че́рез сло́во, яке́ Я пропові́дував вам.

4Перебува́йте в Мені́, і Я у вас. Як гі́лка не мо́же прино́сити пло́ду сама́ від се́бе, якщо́ не бу́де на ло́зі: так і ви, якщо́ не бу́дете в Мені́.

5Я є лоза́, а ви гілки́; хто перебува́є в Мені́, і Я в ньо́му, той прино́сить бага́то пло́ду; бо без Ме́не не мо́жете роби́ти нічо́го.

6Хто не перебува́тиме в Мені́, той бу́де відки́нутий геть, як гі́лка, і засо́хне; а такі́ гілки́ збира́ють і ки́дають у вого́нь, і вони́ згоря́ють.

7Якщо́ перебува́тимете в Мені́ і слова́ Мої́ у вас бу́дуть, то, чого́ ви забажа́єте, просі́ть, і бу́де вам.

8Тим просла́виться Оте́ць Мій, якщо́ ви принесете́ бага́то пло́ду і бу́дете Мої́ми у́чнями.

зач. 519Як полюби́в Мене́ Оте́ць, так і Я полюби́в вас; перебува́йте ж в Мої́й любо́ві.

10Якщо́ за́повіді Мої́ ви́конаєте, бу́дете перебува́ти в любо́ві Мої́й, як і Я ви́конав за́повіді Отця́ Мого́ і перебува́ю в Його́ любо́ві.

11Це сказа́в Я вам, щоб ра́дість Моя́ у вас перебува́ла і ра́дість ва́ша бу́де по́вна.

12Це за́повідь Моя́: щоб ви люби́ли оди́н о́дного, як Я полюби́в вас.

13Нема́ бі́льшої від тіє́ї любо́ві, як хто ду́шу свою́ покладе́ за дру́зів свої́х.

14Ви дру́зі Мої́, якщо́ вико́нуєте те, що Я заповіда́ю вам.

15Я вже не назива́ю вас раба́ми, бо раб не зна́є, що ро́бить госпо́дар його́; а Я назва́в вас дру́зями, тому́ що сказа́в вам усе́, що чув від Отця́ Мого́.

16Не ви Мене́ ви́брали, а Я вас ви́брав і поста́вив вас, щоб ви йшли і прино́сили плід, і щоб плід ваш перебува́в, щоб, чого́ попро́сите в Отця́ в ім’я́ Моє́, Він дав вам.

зач. 5217Це заповіда́ю вам: щоб ви люби́ли оди́н о́дного.

18Якщо́ світ вас нена́видить, зна́йте, що Мене́ рані́ше вас знена́видів.

19Якби́ ви були́ від сві́ту, то світ люби́в би своє́; а як ви не від сві́ту, а Я ви́брав вас від сві́ту, тому́ нена́видить вас світ.

20Пам’ята́йте сло́во, яке́ Я сказа́в вам: раб не бі́льший за госпо́даря свого́. Якщо́ Мене́ гони́ли, то гони́тимуть і вас; якщо́ Моє́ сло́во підстеріга́ли, бу́дуть підстеріга́ти і ва́ше.

21Та все те чини́тимуть вам за ім’я́ Моє́, тому́ що не зна́ють Того́, Хто посла́в Мене́.

22Якби́ Я не прийшо́в і не говори́в їм, то не ма́ли б гріха́; а тепе́р не ма́ють ви́правдання за гріх свій.

23Хто нена́видить Мене́, той нена́видить і Отця́ Мого́.

24Коли́ б Я не твори́в се́ред них діл, яки́х ніхто́ і́нший не сотвори́в, то не ма́ли б гріха́; а тепе́р і ба́чили, і знена́виділи і Мене́ і Отця́ Мого́.

25Але́ хай спра́вдиться сло́во, напи́сане в зако́ні ї́хньому: знена́виділи Мене́ даре́мно.

26Коли́ ж при́йде Уті́шитель, Яко́го Я пошлю́ вам від Отця́, Дух і́стини, Яки́й від Отця́ вихо́дить, Він бу́де сві́дчити про Ме́не;

27та́кож і ви бу́дете сві́дчити, бо ви споча́тку зі Мно́ю.

16:1Це сказа́в Я вам, щоб ви не спокуси́лися.

2Ви́женуть вас із синаго́г; при́йде на́віть час, коли́ вся́кий, хто вбива́тиме вас, бу́де ду́мати, що тим він слу́жить Бо́гові.

зач. 533Так бу́дуть роби́ти, бо не пізна́ли ні Отця́, ні Мене́.

4Але́ Я сказа́в вам це для то́го, щоб ви, як при́йде той час, згада́ли, що Я каза́в вам про те; не говори́в вам цього́ споча́тку, тому́ що був з ва́ми.

5А тепе́р іду́ до То́го, Хто посла́в Мене́, і ніхто́ з вас не пита́є Мене́: куди́ йдеш?

6Але́ від то́го, що Я сказа́в вам це, печа́ллю напо́внилося се́рце ва́ше.

7Але́ Я і́стину кажу́ вам: кра́ще для вас, щоб Я пішо́в, бо, як Я не піду́, Уті́шитель не при́йде до вас; а як піду́, то пошлю́ Його́ до вас,

8і коли́ Він при́йде, ви́криє світ про гріх і про пра́вду, і про суд:

9про гріх, що не ві́рують в Ме́не;

10про пра́вду, що Я йду до Отця́ Мого́, і вже не поба́чите Мене́;

11а про суд, що князь сві́ту цього́ осу́джений.

12Ще бага́то ма́ю сказа́ти вам, але́ ви тепе́р не мо́жете вмісти́ти.

13Коли́ ж при́йде Він, Дух і́стини, то наста́вить вас на вся́ку і́стину; бо не від Се́бе говори́тиме, а бу́де говори́ти те, що почу́є, і майбу́тнє звісти́ть вам.

14Він просла́вить Мене́, бо від Мо́го ві́зьме і звісти́ть вам.

зач. 5415Усе́, що ма́є Оте́ць, Моє́; тому́ Я сказа́в, що від Мо́го ві́зьме і звісти́ть вам.

16Ще тро́хи, і ви не поба́чите Мене́, і зго́дом зно́ву поба́чите Мене́, бо Я йду до Отця́.

17Тут де́які з у́чнів Його́ сказа́ли оди́н о́дному: що це Він гово́рить нам: ще тро́хи, і не поба́чите Мене́, і зго́дом зно́ву поба́чите Мене́, і: Я йду до Отця́?

18Ото́ж вони́ говори́ли: що це гово́рить Він: ще тро́хи? Не зна́ємо, що ка́же.

19Іісу́с, зрозумі́вши, що хо́чуть спита́ти Його́, сказа́в їм: чи про те пита́єте ви оди́н о́дного, що Я сказа́в: ще тро́хи, і не поба́чите Мене́ і зго́дом зно́ву поба́чите Мене́?

20І́стинно, і́стинно кажу́ вам: ви бу́дете пла́кати і рида́ти, а світ зраді́є; ви печа́льні бу́дете, але́ печа́ль ва́ша в ра́дість бу́де.

21Жі́нка, коли́ ро́дить, те́рпить скорбо́ту, бо прийшла́ годи́на її́; але́ коли́ наро́дить дитя́, вже не пам’ята́є скорбо́ти від ра́дості, тому́ що народи́лася на світ люди́на.

22Так і ви тепе́р ма́єте печа́ль; але́ Я знов поба́чу вас, і зраді́є се́рце ва́ше, і ра́дості ва́шої ніхто́ не відбере́ від вас.

23І в той день ви не спита́єте Мене́ ні про що. І́стинно, і́стинно кажу́ вам: чого́ ті́льки попро́сите Отця́ в ім’я́ Моє́, дасть вам.

зач. 5524Дони́ні ви нічо́го не проси́ли в ім’я́ Моє́; просі́ть, і оде́ржите, щоб ра́дість ва́ша була́ по́вна.

25До́сі Я говори́в вам при́тчами; але́ настає́ час, коли́ вже не бу́ду говори́ти вам при́тчами, а про́сто сповіщу́ вам про Отця́.

26В той день бу́дете проси́ти в ім’я́ Моє́, і не кажу́ вам, що Я блага́тиму Отця́ за вас:

27бо Сам Оте́ць лю́бить вас, тому́ що ви полюби́ли Мене́ і уві́рували, що Я зійшо́в від Бо́га.

28Я зійшо́в від Отця́ і прийшо́в у світ; і зно́ву залиша́ю світ і йду до Отця́.

29У́чні Його́ сказа́ли Йому́: ось, тепе́р Ти гово́риш пря́мо, і при́тчі не ка́жеш нія́кої.

30Тепе́р ба́чимо, що Ти все зна́єш і не потребу́єш, щоб хто запи́тував Тебе́. Тому́ і ві́руємо, що Ти від Бо́га зійшо́в.

31Іісу́с відпові́в їм: тепе́р ві́руєте?

32Ось, настає́ час, і вже наста́в, коли́ ви розі́йдетесь ко́жний в свою́ сто́рону і Мене́ зали́шите одного́, але́ Я не оди́н, бо Оте́ць зі Мно́ю.

33Це сказа́в Я вам, щоб ви ма́ли в Мені́ мир. У сві́ті бу́дете ма́ти скорбо́ту, але́ мужа́йтесь: Я перемі́г світ.

зач. 5617:1Пі́сля цих слів Іісу́с звів о́чі Свої́ до не́ба і сказа́в: О́тче! прийшо́в час, просла́в Си́на Твого́, щоб і Син Твій просла́вив Тебе́,

2так як Ти дав Йому́ вла́ду над уся́кою пло́ттю, щоб усьо́му, що Ти дав Йому́, дасть Він життя́ ві́чне.

3Це ж є життя́ ві́чне, щоб зна́ли Тебе́, єди́ного і́стинного Бо́га і по́сланого Тобо́ю Іісу́са Христа́.

4Я просла́вив Тебе́ на землі́, зверши́в ді́ло, яке́ Ти доручи́в Мені́ ви́конати.

5І ни́ні просла́в Мене́ Ти, О́тче, в Те́бе Само́го сла́вою, яку́ Я мав у Те́бе рані́ше буття́ сві́ту.

6Я відкри́в ім’я́ Твоє́ лю́дям, котри́х Ти дав Мені́ від сві́ту; вони́ були́ Твої́, і Ти дав їх Мені́, і вони́ зберегли́ сло́во Твоє́.

7Ни́ні зрозумі́ли вони́, що все, що Ти дав Мені́, від Те́бе є,

8бо слова́, які́ Ти дав Мені́, Я переда́в їм, і вони́ прийняли́ і зрозумі́ли і́стинно, що Я зійшо́в від Те́бе, і уві́рували, що Ти посла́в Мене́.

9Я за них молю́: не за весь світ молю́, а за тих, котри́х Ти дав Мені́, тому́ що вони́ Твої́.

10І все Моє́ – Твоє́, і Твоє́ – Моє́; і Я просла́вився в них.

11Я вже не в сві́ті, та вони́ в сві́ті, а Я до Те́бе йду. О́тче Святи́й! збережи́ їх в ім’я́ Твоє́, котри́х Ти дав Мені́, щоб вони́ були́ єди́не, як і Ми.

12Коли́ Я був з ни́ми у сві́ті, Я зберіга́в їх в ім’я́ Твоє́; тих, яки́х Ти дав Мені́, Я збері́г, і ніхто́ з них не заги́нув, крім си́на поги́белі, щоб збуло́ся Писа́ння.

13Ни́ні ж до Те́бе йду, і це говорю́ у сві́ті, щоб вони́ ма́ли в собі́ ра́дість Мою́ по́вну.

14Я переда́в їм сло́во Твоє́, і світ знена́видів їх, тому́ що вони́ не від сві́ту, як і Я не від сві́ту.

15Не молю́, щоб Ти взяв їх від сві́ту, але́ щоб збері́г їх від зла.

16Вони́ не від сві́ту, як і Я не від сві́ту.

17Освяти́ їх і́стиною Твоє́ю; сло́во Твоє́ є і́стина.

зач. 5718Як Ти посла́в Мене́ у світ, так і Я посла́в їх у світ.

19І за них Я посвя́чую Себе́, щоб і вони́ були́ освя́чені і́стиною.

20Не за них же ті́льки молю́, але́ й за ві́руючих у Ме́не за сло́вом ї́хнім,

21щоб усі́ були́ єди́не, як Ти, О́тче, в Мені́, і Я в Тобі́, так і вони́ хай бу́дуть в Нас єди́не, – щоб уві́рував світ, що Ти посла́в Мене́.

22І сла́ву, яку́ Ти дав Мені́, Я дав їм: щоб були́ єди́не, як і Ми єди́не.

23Я в них, і Ти в Мені́; щоб вони́ були́ зве́ршені в єди́не, і щоб зрозумі́в світ, що Ти посла́в Мене́ і полюби́в їх, як полюби́в Мене́.

24О́тче! котри́х Ти дав Мені́, хо́чу, щоб там, де Я, і вони́ були́ зі Мно́ю, щоб ба́чили сла́ву Мою́, яку́ Ти дав Мені́, тому́ що полюби́в Мене́ рані́ше ство́рення сві́ту.

25О́тче пра́ведний! і світ Тебе́ не пізна́в; а Я пізна́в Тебе́, і ці пізна́ли, що Ти посла́в Мене́.

26І Я відкри́в їм ім’я́ Твоє́ і відкри́ю, щоб любо́в, яко́ю Ти полюби́в Мене́, в них була́, і Я в них.

зач. 5818:1Сказа́вши це, Іісу́с ви́йшов з у́чнями Свої́ми на той бік пото́ку Кедро́ну, де був сад, в яки́й увійшо́в Сам і у́чні Його́.

Ін. 18:1–28 Євангеліє від Іоанна

зач. 581Сказа́вши це, Іісу́с ви́йшов з у́чнями Свої́ми на той бік пото́ку Кедро́ну, де був сад, в яки́й увійшо́в Сам і у́чні Його́.

2Знав же це мі́сце і Іу́да, зра́дник Його́, тому́ що Іісу́с ча́сто збира́вся там з у́чнями Свої́ми.

3Ото́ж Іу́да, взя́вши загі́н во́їнів та слуг первосвяще́нників і фарисе́їв, прихо́дить туди́ з ліхтаря́ми і світи́льниками та збро́єю.

4Іісу́с же, зна́ючи все, що з Ним бу́де, ви́йшов і сказа́в їм: кого́ шука́єте?

5Йому́ відповіли́: Іісу́са Назоре́я. Іісу́с гово́рить їм: це Я. Стоя́в же з ни́ми і Іу́да, зра́дник Його́.

6І коли́ сказа́в їм: це Я, вони́ відступи́ли наза́д і впа́ли на зе́млю.

7Зно́ву запита́в їх: кого́ шука́єте? Вони́ сказа́ли: Іісу́са Назоре́я.

8Іісу́с відпові́в: Я сказа́в вам, що це Я; о́тже, якщо́ Мене́ шука́єте, зали́ште їх, хай іду́ть,

9щоб збуло́ся сло́во, ска́зане Ним: з тих, котри́х Ти дав Мені́, Я не погуби́в ніко́го.

10Си́мон же Петро́, ма́ючи меч, ви́тягнув його́ і вда́рив раба́ первосвяще́нницького і відсі́к йому́ пра́ве ву́хо. Ім’я́ раба́ було́ Малх.

11Але́ Іісу́с сказа́в Петро́ві: вложи́ меч у пі́хви; невже́ Мені́ не пи́ти ча́ші, яку́ дав Мені́ Оте́ць?

12Тоді́ во́їни і тисячонача́льник і слу́ги іуде́йські взяли́ Іісу́са і зв’яза́ли Його́,

13і відвели́ Його́ спе́ршу до А́нни, бо він був тесть Каіа́фи, яки́й був первосвяще́нником на той рік.

14Це був Каіа́фа, яки́й пора́див іуде́ям, що кра́ще одному́ чолові́кові вме́рти за наро́д.

15За Іісу́сом ішли́ Си́мон Петро́ і і́нший у́чень; у́чень же цей був знайо́мий первосвяще́нникові і ввійшо́в з Іісу́сом у двір первосвяще́нника.

16А Петро́ стоя́в зо́вні за двери́ма. По́тім у́чень, яки́й був знайо́мий первосвяще́нникові, ви́йшов і сказа́в придве́рниці і ввів Петра́.

17Тут раба́ придве́рниця ка́же Петро́ві: і ти чи не з у́чнів Цього́ Чолові́ка? Він сказа́в: ні.

18Тим ча́сом раби́ і слу́ги, розпали́вши во́гнище, бо було́ хо́лодно, стоя́ли і грі́лися. Петро́ тако́ж стоя́в з ни́ми і грі́вся.

19Первосвяще́нник же спита́в Іісу́са про у́чнів Його́ і про вчення́ Його́.

20Іісу́с відпові́в йому́: Я говори́в я́вно сві́тові; Я завжди́ учи́в у синаго́гах і в хра́мі, де завжди́ іуде́ї схо́дяться, і тає́мно не говори́в нічо́го.

21Чого́ пита́єш Мене́? спита́й тих, які чу́ли, що Я говори́в їм; ось, вони́ зна́ють, що Я говори́в.

22Коли́ Він сказа́в це, оди́н із слуг, що стоя́в бли́зько, вда́рив Іісу́са по щоці́, ка́жучи: так відповіда́єш Ти первосвяще́нникові?

23Іісу́с відпові́в йому́: якщо́ Я сказа́в пога́но, покажи́, що пога́но, а якщо́ до́бре, що ти б’єш Мене́?

24А́нна відісла́в Його́ зв’я́заного до первосвяще́нника Каіа́фи.

25А Си́мон Петро́ стоя́в і грі́вся. Тут сказа́ли йому́: чи не з у́чнів Його́ і ти? Він відрі́кся і сказа́в: ні.

26Оди́н з рабі́в первосвяще́нника, ро́дич того́, яко́му Петро́ відсі́к ву́хо, гово́рить: чи не я ба́чив тебе́ з Ним у саду́?

27Петро́ зно́ву відрі́кся, і за́раз же заспіва́в пі́вень.

зач. 5928Від Каіа́фи повели́ Іісу́са до прето́рії. Був ра́нок; і вони́ не ввійшли́ в прето́рію, щоб не оскверни́тися, але́ щоб мо́жна було́ ї́сти па́сху.

Мф. 26:57–75 Євангеліє від Матфея

зач. 10957А во́їни, які́ взяли́ Іісу́са, повели́ Його́ до Каіа́фи, первосвяще́нника, де зібра́лись кни́жники і старі́йшини.

58Петро́ ж йшов за Ним здаля́, до дво́ру первосвяще́нника; і, ввійшо́вши всере́дину, сів із слу́гами, щоб ба́чити кіне́ць.

59Первосвяще́нники і старі́йшини і весь синедріо́н шука́ли лжесві́дчення про́ти Іісу́са, щоб уби́ти Його́,

60і не знахо́дили; і, хоч бага́то лжесві́дків прихо́дило, не знайшли́. Але́, наре́шті, прийшли́ два лжесві́дки

61і сказа́ли: Він говори́в: мо́жу зруйнува́ти храм Бо́жий і за три дні збудува́ти його́.

62І, вста́вши, первосвяще́ник сказа́в Йому́: чому́ ж нічо́го не відповіда́єш? що вони́ про́ти те́бе сві́дчать?

63Іісу́с мовча́в. І первосвяще́нник сказа́в Йому́: заклина́ю Тебе́ Бо́гом живи́м, скажи́ нам, чи ти Христо́с, Син Бо́жий?

64Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в; а на́віть кажу́ вам: відни́ні поба́чите Си́на Людсько́го, Котри́й сиді́тиме право́руч си́ли і йти́ме на хма́рах небе́сних.

65Тоді́ первосвяще́нник розде́р о́дяг свій і сказа́в: Він богоху́льствує! Наві́що нам ще сві́дки? ось, ті́льки що ви чу́ли богоху́льство Його́!

66Як вам здає́ться? Вони́ ж ска́зали у ві́дповідь: пови́нен сме́рті.

67Тоді́ плюва́ли Йому́ в лице́ і знуща́лися з Ньо́го, а де́які би́ли Його́ по щока́х

68і говори́ли: проречи́ нам, Христе́, хто вда́рив Тебе́?

69Петро́ ж сиді́в у дворі́. І підійшла́ до ньо́го одна́ раби́ня і сказа́ла: і ти був з Іісу́сом Галіле́янином.

70Він же відрі́кся пе́ред усіма́, ка́жучи: не зна́ю, що ти гово́риш.

71Коли́ ж він вихо́див за воро́та, поба́чила його́ і́нша, і гово́рить тим, що були́ там: і цей був з Іісу́сом Назоре́єм.

72І він зно́ву відрі́кся з кля́твою, що не зна́є Цього́ Чолові́ка.

73Тро́хи зго́дом підійшли́ ті, що стоя́ли там, і сказа́ли Петро́ві: спра́вді і ти з них, бо і мо́ва твоя́ викрива́є тебе́.

74Тоді́ він поча́в кля́стися й божи́тися, що не зна́є Цього́ Чолові́ка. І ра́птом заспіва́в пі́вень.

75І згада́в Петро́ сло́во, ска́зане йому́ Іісу́сом: перш ніж проспіва́є пі́вень, три́чі відрече́шся від Ме́не! І, ви́йшовши геть, пла́кав гі́рко.

Ін. 18:28–19:16 Євангеліє від Іоанна

зач. 5918:28Від Каіа́фи повели́ Іісу́са до прето́рії. Був ра́нок; і вони́ не ввійшли́ в прето́рію, щоб не оскверни́тися, але́ щоб мо́жна було́ ї́сти па́сху.

29Піла́т ви́йшов до них і сказа́в: в чо́му ви звинува́чуєте Чолові́ка Цього́?

30Вони́ сказа́ли йому́ у ві́дповідь: якби́ Він не був злочи́нець, ми не ви́дали б Його́ тобі́.

31Піла́т сказа́в їм: візьмі́ть Його́ ви, і за зако́ном ва́шим суді́ть Його́. Іуде́ї сказа́ли йому́: нам не дозво́лено віддава́ти на смерть ніко́го, –

32щоб збуло́сь сло́во Іісу́сове, яке́ Він сказа́в, даючи́ зрозумі́ти, яко́ю сме́ртю Він помре́.

33Тоді́ Піла́т зно́ву ввійшо́в у прето́рію і покли́кав Іісу́са, і сказа́в Йому́: Ти Цар Іуде́йський?

34Іісу́с відпові́в йому́: чи від се́бе ти гово́риш це, чи і́нші сказа́ли тобі́ про Ме́не?

35Піла́т відпові́в: хіба́ я іуде́й? Твій наро́д і первосвяще́нники ви́дали Тебе́ мені́; що Ти зроби́в?

36Іісу́с відпові́в: Ца́рство Моє́ не від сві́ту цього́: якби́ від сві́ту цього́ було́ Ца́рство Моє́, то слу́ги Мої́ подвиза́лися б за Ме́не, щоб Я не був ви́даний іуде́ям; але́ ни́ні Ца́рство Моє́ не зві́дси.

37Піла́т сказа́в Йому́: ото́ж Ти Цар? Іісу́с відпові́в: ти гово́риш, що Я Цар. Я для то́го народи́вся і для то́го прийшо́в у світ, щоб сві́дчити про і́стину; ко́жен, хто від і́стини, слу́хає го́лосу Мого́.

38Піла́т сказа́в Йому́: що є і́стина? І, сказа́вши це, зно́ву ви́йшов до іуде́їв і сказа́в їм: я нія́кої вини́ не знахо́джу в Ньо́му.

39Є ж у вас зви́чай, щоб я одного́ відпуска́в вам на Па́сху; чи хо́чете, відпущу́ вам Царя́ Іуде́йського?

40Тоді́ зно́ву закрича́ли всі, ка́жучи: не Його́, а Вара́вву. Вара́вва ж був розбі́йник.

19:1Тоді́ Піла́т взяв Іісу́са і звелі́в би́ти Його́.

2І во́їни, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову і одягли́ Його́ в багряни́цю,

3і говори́ли: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський! і би́ли Його́ по щока́х.

4Піла́т зно́ву ви́йшов і сказа́в їм: ось, я виво́джу Його́ до вас, щоб ви зна́ли, що я не знахо́джу в Ньо́му нія́кої вини́.

5Тоді́ ви́йшов Іісу́с в терно́вому вінці́ і в багряни́ці. І сказа́в їм Піла́т: ось, Люди́на!

6Коли́ ж поба́чили Його́ первосвяще́нники і слу́ги, то закрича́ли: розіпни́, розіпни́ Його́! Піла́т говори́ть їм: візьмі́ть Його́ ви, і розіпні́ть; бо я не знахо́джу в Ньо́му вини́.

зач. 607Іуде́ї відповіли́ йому́: ми ма́ємо зако́н, і за зако́ном на́шим Він пови́нен поме́рти, тому́ що зроби́в Себе́ Си́ном Бо́жим.

8Піла́т, почу́вши це сло́во, ще бі́льше зляка́вся.

9І знов увійшо́в у прето́рію і сказа́в Іісу́сові: зві́дки Ти? Але́ Іісу́с ві́дповіді не дав йому́.

10Піла́т же ка́же Йому́: чи мені́ не відповіда́єш? чи не зна́єш, що я ма́ю вла́ду розіп’я́ти Тебе́, і вла́ду ма́ю відпусти́ти Тебе́?

11Іісу́с відпові́в: ти не мав би наді Мно́ю нія́кої вла́ди, якби́ не було́ дано́ тобі́ зви́ще; тим-то бі́льший гріх на то́му, хто ви́дав Мене́ тобі́.

12З то́го ча́су Піла́т намага́вся відпусти́ти Його́. Іуде́ї ж крича́ли: якщо́ відпу́стиш Його́, ти не друг ке́сареві; вся́кий, хто ро́бить себе́ царе́м, проти́вник ке́сареві.

13Піла́т, почу́вши це сло́во, ви́вів Іісу́са і сів на суди́лищі, на мі́сці, що зве́ться Ліфострото́н, а по-євре́йськи Гавва́фа.

14Тоді́ була́ п’я́тниця пе́ред Па́схою, і годи́на шо́ста. І сказа́в Піла́т іуде́ям: ось, Цар ваш!

15Вони́ ж закрича́ли: візьми́, візьми́ розіпни́ Його́! Піла́т гово́рить їм: чи Царя́ ва́шого розіпну́? Первосвяще́нники відповіли́: нема́ в нас царя́, крім ке́саря.

16І тоді́ він ви́дав Його́ їм на розп’я́ття. І взяли́ Іісу́са і повели́.

Мф. 27:3–32 Євангеліє від Матфея

зач. 1113Тоді́ Іу́да, зра́дник Його́, поба́чивши, що Він засу́джений, і, розка́явшись, поверну́в три́дцять срібнякі́в первосвяще́нникам та старі́йшинам,

4ка́жучи: согріши́в я, зра́дивши кров неви́нну. Вони́ ж сказа́ли йому́: що нам до то́го? гляди́ сам.

5І, ки́нувши срібняки́ в хра́мі, він ви́йшов, пішо́в і удави́вся.

6Первосвяще́нники ж, взя́вши срібняки́, сказа́ли: не дозво́лено кла́сти їх у скарбни́цю церко́вну, тому́ що це ціна́ кро́ві.

7І, скли́кавши ра́ду, купи́ли за них зе́млю гончаре́ву для погребі́ння подоро́жніх;

8тому́ і назива́ється земля́ та «земле́ю кро́ві» до цього́ дня.

9Тоді́ збуло́ся ска́зане проро́ком Ієремі́єю, яки́й гово́рить: і взяли́ три́дцять срібнякі́в, ці́ну Оці́неного, Котро́го оціни́ли сини́ Ізра́їля,

10і дали́ їх за зе́млю гончаре́ву, як сказа́в мені́ Госпо́дь.

11Іісу́с же став пе́ред прави́телем. І спита́в Його́ прави́тель: Ти Цар Іуде́йський? Іісу́с сказа́в йому́: ти гово́риш.

12І коли́ звинува́чували Його́ первосвяще́нники і старі́йшини, Він нічо́го не відповіда́в.

13Тоді́ гово́рить Йому́ Піла́т: чи не чу́єш, скі́льки сві́дчать про́ти Те́бе?

14І не відповіда́в йому́ ні на жо́дне сло́во, так що прави́тель ду́же дивува́вся.

15На свя́то ж Па́схи прави́тель мав зви́чай відпуска́ти наро́дові одного́ в’я́зня, яко́го хоті́ли.

16Був тоді́ у них відо́мий в’я́зень, зва́ний Вара́вва;

17о́тже, коли́ вони́ зібра́лись, Піла́т сказа́в їм: кого́ хо́чете, щоб я відпусти́в вам: Вара́вву чи Іісу́са, на́званого Христо́м?

18Бо знав, що ви́дали Його́ че́рез за́здрість.

19Коли́ ж він сиді́в на судді́вському мі́сці, жі́нка його́ посла́ла йому́ сказа́ти: не роби́ нічо́го Пра́ведникові Тому́, бо я бага́то потерпі́ла сього́дні у сні че́рез Ньо́го.

20Але́ первосвяще́нники і старі́йшини підмо́вили наро́д проси́ти за Вара́вву, а Іісу́са погуби́ти.

21Тоді́ прави́тель спита́в їх: кого́ з двох хо́чете, щоб я відпусти́в вам? Вони́ сказа́ли: Вара́вву.

22Піла́т говори́ть їм: що ж мені́ роби́ти з Іісу́сом, наре́ченим Христо́м? Ка́жуть йому́ всі: хай бу́де розп’я́тий.

23Прави́тель сказа́в: яке́ ж зло зроби́в Він? Та вони́ ще ду́жче крича́ли: хай бу́де розп’я́тий.

24Піла́т, поба́чивши, що ніщо́ не допомага́є, а неспо́кій зроста́є, взяв води́ і вмив ру́ки пе́ред наро́дом, і сказа́в: не ви́нний я в кро́ві Пра́ведника Цього́; диві́ться ви.

25Уве́сь наро́д, відповіда́ючи, сказа́в: кров Його́ на нас і на ді́тях на́ших.

26Тоді́ відпусти́в їм Вара́вву, а Іісу́са, поби́вши, відда́в на розп’я́ття.

зач. 11227Тоді́ во́їни прави́теля, взя́вши Іісу́са в прето́рію, зібра́ли на Ньо́го весь полк

28і, роздягну́вши Його́, одягли́ на Ньо́го багряни́цю;

29і, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову, і дали́ Йому́ в пра́ву ру́ку трости́ну; і, стаючи́ пе́ред Ним на колі́на, глузува́ли з Ньо́го, ка́жучи: ра́дуйся, Ца́рю Іуде́йський!

30і плюва́ли на Ньо́го, і, взя́вши трости́ну, би́ли Його́ по голові́.

31А коли́ наглуми́лись над Ним, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, і вдягли́ Його́ в о́дяг Його́, і повели́ Його́ на розп’я́ття.

32Вихо́дячи, вони́ зустрі́ли одного́ кирине́янина, на ім’я́ Си́мон; і приму́сили цього́ нести́ хрест Його́.

Мк. 15:16–32 Євангеліє від Марка

зач. 6716Во́їни відвели́ Його́ всере́дину дво́ру, то́бто в прето́рію, і зібра́ли весь полк,

17і одягли́ Його́ в багряни́цю, та сплі́вши терно́вий віне́ць, покла́ли на Ньо́го;

18і почали́ віта́ти Його́: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський!

19І би́ли Його́ трости́ною по голові́, і плюва́ли на Ньо́го та, ста́вши на колі́на, кла́нялись Йому́.

20Коли́ ж наглуми́лися з Ньо́го, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, одягли́ Його́ у вла́сний о́дяг і повели́ Його́, щоб розіп’я́сти.

21І приму́сили одного́ перехо́жого, яки́й ішо́в з по́ля, яко́гось кирине́янина Си́мона, ба́тька Олекса́ндра і Ру́фа, нести́ хрест Його́.

зач. 6822І привели́ Його́ на мі́сце Голго́фу, що означа́є: Ло́бне мі́сце.

23І дава́ли Йому́ пи́ти вино́ зі сми́рною; але́ Він не прийня́в.

24Ті, що розпина́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб, кому́ що взя́ти.

25Була́ тре́тя годи́на і розп’я́ли Його́.

26І був на́пис вини́ Його́: Цар Іуде́йський.

27З Ним розп’я́ли двох розбі́йників, одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч Ньо́го.

28І збуло́ся сло́во Писа́ння: і до злочи́нців причи́слений.

29Ті, що прохо́дили, лихосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми і ка́жучи: ей, Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні буду́єш!

30спаси́ Себе́ Само́го і зійди́ з хреста́.

31Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками, глузу́ючи, говори́ли оди́н о́дному: і́нших спаса́в, а Себе́ не мо́же спасти́!

32Христо́с, Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, щоб ми ба́чили, і уві́руємо. І розп’я́ті з Ним ганьби́ли Його́.

Мф. 27:33–54 Євангеліє від Матфея

зач. 11333І коли́ прийшли́ на мі́сце, яке зве́ться Голго́фа, що зна́чить: Ло́бне мі́сце,

34дали́ Йому́ пи́ти о́цет, змі́шаний з жо́вчю; і, спро́бувавши, не хоті́в пи́ти.

35А ті, що розп’я́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб;

36і, си́дячи, стерегли́ Його́ там;

37і поста́вили над голово́ю Його́ на́пис вини́ Його́: Цей є Іісу́с, Цар Іуде́йський.

38Тоді́ розп’я́ли з Ним двох розбі́йників: одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч.

39Ті, що прохо́дили ми́мо, злосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми

40і ка́жучи: Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні ство́рюєш! спаси́ Себе́ Само́го; я́кщо Ти Син Бо́жий, зійди́ з хреста́.

41Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками та старі́йшинами і фарисе́ями, глузу́ючи, говори́ли:

42і́нших спаса́в, а Себе́ Само́го не мо́же спасти́; якщо́ Він Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, і уві́руємо в Ньо́го;

43упова́в на Бо́га; хай тепе́р поряту́є Його́, якщо́ Він уго́дний Йому́. Бо Він сказа́в: Я – Син Бо́жий.

44Та́кож і розбі́йники, розп’я́ті з Ним, ганьби́ли Його́.

45З шо́стої ж годи́ни наста́ла те́мрява по всій землі́ до годи́ни дев’я́тої.

46А бли́зько дев’я́тої годи́ни Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Ілі́, Ілі́! лама́ савахфані́? що зна́чить: Бо́же Мій, Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?

47Де́які з тих, що стоя́ли там, почу́вши це, говори́ли: Він кли́че Іллю́.

48І за́раз же оди́н з них побі́г, взяв гу́бку, напо́внив о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти;

49а і́нші говори́ли: почека́й, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ спасти́ Його́.

50Іісу́с же, зно́ву скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.

51І ось, заві́са у хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу; і земля́ потрясла́сь; і камі́ння порозпада́лось;

52і гроби́ розкри́лись; і бага́то тіл поме́рлих святи́х воскре́сло

53і, ви́йшовши з гробі́в пі́сля воскресі́ння Його́, ввійшли́ у святе́ мі́сто і з’яви́лись багатьо́м.

54Со́тник же і ті, що стерегли́ з ним Іісу́са, поба́чивши землетру́с і все, що ста́лося, зляка́лись ду́же і говори́ли: воі́стину Він був Син Бо́жий.

Лк. 23:32–49 Євангеліє від Луки

зач. 11132Вели́ з ним на смерть і двох злочи́нців.

33І коли́ прийшли́ на мі́сце, що зве́ться Ло́бне, там розп’я́ли Його́ і злочи́нців, одного́ з пра́вого, а дру́гого з лі́вого бо́ку.

34Іісу́с же говори́в: О́тче! прости́ їм, бо не зна́ють, що ро́блять. І діли́ли оде́жу Його́, ки́даючи же́реб.

35І стоя́ли лю́ди і диви́лись. Насміха́лися ж ра́зом з ни́ми і нача́льники, ка́жучи: і́нших спаса́в; хай спасе́ Себе́ Само́го, якщо́ Він Христо́с, обра́нець Бо́жий.

36Глузува́ли з Ньо́го і во́їни, підхо́дячи та підно́сячи Йому́ о́цет,

37і каза́ли: коли́ Ти Цар Іуде́йський, спаси́ Себе́ Само́го.

38І був над Ним на́пис, напи́саний слова́ми гре́цькими, ри́мськими і євре́йськими: Цей є Цар Іуде́йський.

39Оди́н з пові́шених злочи́нців лихосло́вив Його́ і говори́в: коли́ Ти Христо́с, спаси́ Себе́ і нас.

40А дру́гий, навпаки́, докоря́в йому́ і каза́в: чи ти не бої́шся Бо́га, коли́ й сам на те са́ме засу́джений?

41і ми засу́джені справедли́во, бо досто́йне за діла́ на́ші оде́ржали; а Він нічо́го лихо́го не вчини́в.

42І сказа́в Іісу́сові: пом’яни́ мене́, Го́споди, коли́ при́йдеш у Ца́рство Твоє́!

43І сказа́в йому́ Іісу́с: і́стинно кажу́ тобі́, сього́дні ж бу́деш зі Мно́ю в раю́.

44Було́ ж бли́зько шо́стої годи́ни, і наста́ла те́мрява по всій землі́ аж до годи́ни дев’ятої:

45і со́нце затьма́рилось, і заві́са в хра́мі розде́рлася посере́дині.

46Скри́кнувши гучни́м го́лосом, Іісу́с сказа́в: О́тче! у Твої́ ру́ки віддаю́ дух Мій. І, сказа́вши це, іспусти́в дух.

47Со́тник же, поба́чивши, що ста́лось, просла́вив Бо́га і сказа́в: воі́стину Чолові́к Цей був пра́ведний.

48І весь наро́д, яки́й зійшо́вся на це видо́вище, поба́чивши, що ста́лося, поверта́вся, б’ючи́ себе́ в гру́ди.

49Всі ж, хто зна́ли Його́, і жінки́, які́ прийшли́ з Ним з Галіле́ї, стоя́ли віддалі́к і диви́лись на це.

Ін. 19:25–37 Євангеліє від Іоанна

зач. 6125Бі́ля хреста́ Іісу́са стоя́ли Ма́ти Його́ і сестра́ Ма́тері Його́, Марі́я Клео́пова, і Марі́я Магдали́на.

26Іісу́с, поба́чивши Ма́тір і у́чня, що тут стоя́в, котро́го люби́в, гово́рить до Ма́тері Своє́ї: Жо́но! ось, син Твій.

27По́тім ка́же у́чневі: ось, Ма́ти твоя́! І з цього́ ча́су у́чень цей взяв Її́ до се́бе.

28Пі́сля то́го Іісу́с, зна́ючи, що вже усе́ зверши́лося, щоб збуло́ся Писа́ння, гово́рить: жа́жду!

29Стоя́ла тут посу́дина, по́вна о́цту. Во́їни, намочи́вши о́цтом гу́бку і настроми́вши її́ на трости́ну, піднесли́ до уст Його́.

30Коли́ ж Іісу́с спро́бував о́цту, сказа́в: зверши́лось! І, схили́вши го́лову, відда́в дух.

31А як тоді́ була́ п’я́тниця, то іуде́ї, щоб не залиши́ти тіл на хресті́ в субо́ту (бо та субо́та була́ день вели́кий), проси́ли Піла́та, щоб переби́ти їм гомі́лки і зня́ти їх.

32І прийшли́ во́їни і в пе́ршого переби́ли гомі́лки, і в дру́гого, розп’я́того з Ним.

33А коли́, підійшо́вши до Іісу́са, поба́чили, що Він уже́ поме́р, не переби́ли Йому́ гомі́лок.

34Але́ оди́н з во́їнів спи́сом проколо́в Йому́ ре́бра, і відра́зу ви́текла кров і вода́.

35І той, що ба́чив, засві́дчив, і сві́дчення його́ правди́ве; він зна́є, що гово́рить і́стину, щоб ви пові́рили.

36Бо це ста́лося, щоб збуло́ся Писа́ння: кі́стка Його́ хай не злама́ється.

37Тако́ж і в дру́гому мі́сці Писа́ння гово́рить: бу́дуть диви́тися на То́го, Котро́го пронзи́ли.

Мк. 15:43–47 Євангеліє від Марка

зач. 6943Прийшо́в Йо́сиф із Аримафе́ї, славнозві́сний ра́дник, яки́й і сам чека́в Ца́рства Бо́жого, насмі́лився прийти́ до Піла́та проси́ти ті́ла Іісу́сового.

44Піла́т здивува́вся, що Він уже́ поме́р, і, покли́кавши со́тника, спита́в його́: чи давно́ поме́р?

45І, дові́давшись від со́тника, відда́в ті́ло Йо́сифові.

46Він, купи́вши плащани́цю і зня́вши Його́, опови́в плащани́цею і покла́в Його́ у гро́бі, ви́тесаному в ске́лі, і привали́в ка́мінь до двере́й гро́бу.

47Марі́я ж Магдали́на і Марі́я Іосі́єва диви́лись, де Його́ покла́ли.

Ін. 19:38–42 Євангеліє від Іоанна

зач. 6238Пі́сля цьо́го Йо́сиф з Арима́феї (у́чень Іісу́са, але́ тає́мний, з о́страху пе́ред іуде́ями) проси́в Піла́та, щоб зня́ти ті́ло Іісу́са; і Піла́т дозво́лив. Він пішо́в і зняв ті́ло Іісу́са.

39Прийшо́в тако́ж і Никоди́м (яки́й прихо́див рані́ше до Іісу́са вночі́) і прині́с су́міш сми́рни і ало́я, лі́трів бли́зько со́тні.

40І вони́ взяли́ ті́ло Іісуса́ і обгорну́ли Його́ пе́ленами з па́хощами, як за зви́чаєм хова́ють іуде́ї.

41На то́му мі́сці, де Його́ розп’я́ли, був сад, і в саду́ нови́й гроб, в яко́му ще ніхто́ не був покла́дений.

42Там покла́ли Іісу́са зара́ди п’я́тниці іуде́йської, тому́ що гроб був бли́зько.

Мф. 27:62–66 Євангеліє від Матфея

зач. 11462На дру́гий день, що пі́сля п’я́тниці, зійшли́сь первосвяще́нники і фарисе́ї до Піла́та

63і говори́ли: прави́телю! ми згада́ли, що той обма́нщик, коли́ ще був живи́й, сказа́в: чере́з три дні воскре́сну;

64ото́ж звели́ охороня́ти гроб до тре́тього дня, щоб у́чні Його́, прийшо́вши вночі́, не вкра́ли Його́ і не сказа́ли наро́дові: воскре́с з ме́ртвих; і бу́де оста́нній обма́н гі́рший від пе́ршого.

65Піла́т сказа́в їм: ма́єте сторо́жу; піді́ть, охороня́йте, як зна́єте.

66Вони́ пішли́ і поста́вили бі́ля гро́бу сторо́жу і накла́ли на ка́мінь печа́ть.

На 1-му часі

Гал. 6:14–18 Послання до Галатів

14А я не бажа́ю хвали́тися, хіба́ ті́льки хресто́м Го́спода на́шого Іісу́са Христа́, котри́м для ме́не світ розп’я́тий і я для сві́ту.

15Бо у Христі́ Іісу́сі нічо́го не зна́чить ні обрі́зання, ні необрі́зання, а нове́ творі́ння.

16Тим, які́ живу́ть за цим пра́вилом, мир їм і ми́лість, та Ізра́їлеві Бо́жому.

17А втім ніхто́ не обтя́жуй мене́: бо я ношу́ ра́ни Го́спода Іісу́са на ті́лі мої́м.

18Благода́ть Го́спода на́шого Іісу́са Христа́ з ду́хом ва́шим, бра́ття. Амі́нь.

Мф. 27:1–56 Євангеліє від Матфея

зач. 1101Коли́ ж наста́в ра́нок, усі первосвяще́нники і старі́йшини наро́ду зібра́ли ра́ду на Іісу́са, щоб уби́ти Його́;

2і, зв’яза́вши Його́, відвели́ і ви́дали Його́ По́нтію Піла́ту, прави́телю.

зач. 1113Тоді́ Іу́да, зра́дник Його́, поба́чивши, що Він засу́джений, і, розка́явшись, поверну́в три́дцять срібнякі́в первосвяще́нникам та старі́йшинам,

4ка́жучи: согріши́в я, зра́дивши кров неви́нну. Вони́ ж сказа́ли йому́: що нам до то́го? гляди́ сам.

5І, ки́нувши срібняки́ в хра́мі, він ви́йшов, пішо́в і удави́вся.

6Первосвяще́нники ж, взя́вши срібняки́, сказа́ли: не дозво́лено кла́сти їх у скарбни́цю церко́вну, тому́ що це ціна́ кро́ві.

7І, скли́кавши ра́ду, купи́ли за них зе́млю гончаре́ву для погребі́ння подоро́жніх;

8тому́ і назива́ється земля́ та «земле́ю кро́ві» до цього́ дня.

9Тоді́ збуло́ся ска́зане проро́ком Ієремі́єю, яки́й гово́рить: і взяли́ три́дцять срібнякі́в, ці́ну Оці́неного, Котро́го оціни́ли сини́ Ізра́їля,

10і дали́ їх за зе́млю гончаре́ву, як сказа́в мені́ Госпо́дь.

11Іісу́с же став пе́ред прави́телем. І спита́в Його́ прави́тель: Ти Цар Іуде́йський? Іісу́с сказа́в йому́: ти гово́риш.

12І коли́ звинува́чували Його́ первосвяще́нники і старі́йшини, Він нічо́го не відповіда́в.

13Тоді́ гово́рить Йому́ Піла́т: чи не чу́єш, скі́льки сві́дчать про́ти Те́бе?

14І не відповіда́в йому́ ні на жо́дне сло́во, так що прави́тель ду́же дивува́вся.

15На свя́то ж Па́схи прави́тель мав зви́чай відпуска́ти наро́дові одного́ в’я́зня, яко́го хоті́ли.

16Був тоді́ у них відо́мий в’я́зень, зва́ний Вара́вва;

17о́тже, коли́ вони́ зібра́лись, Піла́т сказа́в їм: кого́ хо́чете, щоб я відпусти́в вам: Вара́вву чи Іісу́са, на́званого Христо́м?

18Бо знав, що ви́дали Його́ че́рез за́здрість.

19Коли́ ж він сиді́в на судді́вському мі́сці, жі́нка його́ посла́ла йому́ сказа́ти: не роби́ нічо́го Пра́ведникові Тому́, бо я бага́то потерпі́ла сього́дні у сні че́рез Ньо́го.

20Але́ первосвяще́нники і старі́йшини підмо́вили наро́д проси́ти за Вара́вву, а Іісу́са погуби́ти.

21Тоді́ прави́тель спита́в їх: кого́ з двох хо́чете, щоб я відпусти́в вам? Вони́ сказа́ли: Вара́вву.

22Піла́т говори́ть їм: що ж мені́ роби́ти з Іісу́сом, наре́ченим Христо́м? Ка́жуть йому́ всі: хай бу́де розп’я́тий.

23Прави́тель сказа́в: яке́ ж зло зроби́в Він? Та вони́ ще ду́жче крича́ли: хай бу́де розп’я́тий.

24Піла́т, поба́чивши, що ніщо́ не допомага́є, а неспо́кій зроста́є, взяв води́ і вмив ру́ки пе́ред наро́дом, і сказа́в: не ви́нний я в кро́ві Пра́ведника Цього́; диві́ться ви.

25Уве́сь наро́д, відповіда́ючи, сказа́в: кров Його́ на нас і на ді́тях на́ших.

26Тоді́ відпусти́в їм Вара́вву, а Іісу́са, поби́вши, відда́в на розп’я́ття.

зач. 11227Тоді́ во́їни прави́теля, взя́вши Іісу́са в прето́рію, зібра́ли на Ньо́го весь полк

28і, роздягну́вши Його́, одягли́ на Ньо́го багряни́цю;

29і, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову, і дали́ Йому́ в пра́ву ру́ку трости́ну; і, стаючи́ пе́ред Ним на колі́на, глузува́ли з Ньо́го, ка́жучи: ра́дуйся, Ца́рю Іуде́йський!

30і плюва́ли на Ньо́го, і, взя́вши трости́ну, би́ли Його́ по голові́.

31А коли́ наглуми́лись над Ним, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, і вдягли́ Його́ в о́дяг Його́, і повели́ Його́ на розп’я́ття.

32Вихо́дячи, вони́ зустрі́ли одного́ кирине́янина, на ім’я́ Си́мон; і приму́сили цього́ нести́ хрест Його́.

зач. 11333І коли́ прийшли́ на мі́сце, яке зве́ться Голго́фа, що зна́чить: Ло́бне мі́сце,

34дали́ Йому́ пи́ти о́цет, змі́шаний з жо́вчю; і, спро́бувавши, не хоті́в пи́ти.

35А ті, що розп’я́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб;

36і, си́дячи, стерегли́ Його́ там;

37і поста́вили над голово́ю Його́ на́пис вини́ Його́: Цей є Іісу́с, Цар Іуде́йський.

38Тоді́ розп’я́ли з Ним двох розбі́йників: одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч.

39Ті, що прохо́дили ми́мо, злосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми

40і ка́жучи: Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні ство́рюєш! спаси́ Себе́ Само́го; я́кщо Ти Син Бо́жий, зійди́ з хреста́.

41Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками та старі́йшинами і фарисе́ями, глузу́ючи, говори́ли:

42і́нших спаса́в, а Себе́ Само́го не мо́же спасти́; якщо́ Він Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, і уві́руємо в Ньо́го;

43упова́в на Бо́га; хай тепе́р поряту́є Його́, якщо́ Він уго́дний Йому́. Бо Він сказа́в: Я – Син Бо́жий.

44Та́кож і розбі́йники, розп’я́ті з Ним, ганьби́ли Його́.

45З шо́стої ж годи́ни наста́ла те́мрява по всій землі́ до годи́ни дев’я́тої.

46А бли́зько дев’я́тої годи́ни Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Ілі́, Ілі́! лама́ савахфані́? що зна́чить: Бо́же Мій, Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?

47Де́які з тих, що стоя́ли там, почу́вши це, говори́ли: Він кли́че Іллю́.

48І за́раз же оди́н з них побі́г, взяв гу́бку, напо́внив о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти;

49а і́нші говори́ли: почека́й, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ спасти́ Його́.

50Іісу́с же, зно́ву скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.

51І ось, заві́са у хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу; і земля́ потрясла́сь; і камі́ння порозпада́лось;

52і гроби́ розкри́лись; і бага́то тіл поме́рлих святи́х воскре́сло

53і, ви́йшовши з гробі́в пі́сля воскресі́ння Його́, ввійшли́ у святе́ мі́сто і з’яви́лись багатьо́м.

54Со́тник же і ті, що стерегли́ з ним Іісу́са, поба́чивши землетру́с і все, що ста́лося, зляка́лись ду́же і говори́ли: воі́стину Він був Син Бо́жий.

55Там були́ та́кож і диви́лись зда́леку бага́то жіно́к, які́ йшли́ за Іісу́сом з Галіле́ї, слу́жачи Йому́;

56між ни́ми були́ Марі́я Магдали́на і Марі́я, ма́ти Я́кова та Іосі́ї, і ма́ти сині́в Зеведе́євих.

На 3-му часі

Рим. 5:6–11 Послання до Римлян

6Бо Христо́с, коли́ ще ми були́ не́мічні, в пе́вний час поме́р за нечести́вих.

7Бо навря́д чи хто помре́ за пра́ведника; хіба́ що за доброді́йника, можли́во, хтось і нава́житься поме́рти.

8Бог же Свою́ любо́в до нас дово́дить тим, що Христо́с поме́р за нас, коли́ ми були́ ще грі́шниками.

9Тому́, тим бі́льше ни́ні, бу́дучи ви́правданими Його́ Кро́в’ю, спасемо́ся Ним від гні́ву.

зач. 8910Бо коли́, бу́дучи ворога́ми, ми примири́лися з Бо́гом сме́ртю Си́на Його́, то тим бі́льше, примири́вшись, спасемо́ся життя́м Його́.

11І не до́сить цього́, але́ і хва́лимось Бо́гом че́рез Го́спода на́шого Іісу́са Христа́, че́рез Котро́го ми оде́ржали ни́ні прими́рення.

Мк. 15:16–41 Євангеліє від Марка

зач. 6716Во́їни відвели́ Його́ всере́дину дво́ру, то́бто в прето́рію, і зібра́ли весь полк,

17і одягли́ Його́ в багряни́цю, та сплі́вши терно́вий віне́ць, покла́ли на Ньо́го;

18і почали́ віта́ти Його́: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський!

19І би́ли Його́ трости́ною по голові́, і плюва́ли на Ньо́го та, ста́вши на колі́на, кла́нялись Йому́.

20Коли́ ж наглуми́лися з Ньо́го, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, одягли́ Його́ у вла́сний о́дяг і повели́ Його́, щоб розіп’я́сти.

21І приму́сили одного́ перехо́жого, яки́й ішо́в з по́ля, яко́гось кирине́янина Си́мона, ба́тька Олекса́ндра і Ру́фа, нести́ хрест Його́.

зач. 6822І привели́ Його́ на мі́сце Голго́фу, що означа́є: Ло́бне мі́сце.

23І дава́ли Йому́ пи́ти вино́ зі сми́рною; але́ Він не прийня́в.

24Ті, що розпина́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб, кому́ що взя́ти.

25Була́ тре́тя годи́на і розп’я́ли Його́.

26І був на́пис вини́ Його́: Цар Іуде́йський.

27З Ним розп’я́ли двох розбі́йників, одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч Ньо́го.

28І збуло́ся сло́во Писа́ння: і до злочи́нців причи́слений.

29Ті, що прохо́дили, лихосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми і ка́жучи: ей, Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні буду́єш!

30спаси́ Себе́ Само́го і зійди́ з хреста́.

31Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками, глузу́ючи, говори́ли оди́н о́дному: і́нших спаса́в, а Себе́ не мо́же спасти́!

32Христо́с, Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, щоб ми ба́чили, і уві́руємо. І розп’я́ті з Ним ганьби́ли Його́.

33О шо́стій же годи́ні наста́ла те́мрява по всій землі́ і трива́ла до дев’я́тої годи́ни.

34О дев’я́тій годи́ні Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Елоі́! Елоі́! Ламма́ савахфані́? – що зна́чить: Бо́же Мій! Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?

35Де́які з тих, що тут стоя́ли, почу́вши те, говори́ли: Він кли́че Іллю́.

36А оди́н побі́г, напо́внив гу́бку о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти, ка́жучи: стрива́йте, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ зня́ти Його́.

37Іісу́с же, скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.

38І заві́са в хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу.

39Со́тник, яки́й стоя́в навпро́ти Ньо́го, поба́чивши, що Він, так скри́кнувши, іспусти́в дух, сказа́в: воі́стину Чолові́к Цей був Син Бо́жий.

40Були́ тут і жінки́, які́ диви́лися зда́леку; між ни́ми була́ і Марі́я Магдали́на, і Марі́я, ма́ти Я́кова моло́дшого та Іосі́ї, і Саломі́я,

41які́ і тоді́, коли́ Він був у Галіле́ї, ходи́ли за Ним і служи́ли Йому́, і бага́то і́нших, які́ ра́зом з Ним прийшли́ до Ієрусали́ма.

На 6-му часі

Євр. 2:11–18 Послання до Євреїв

зач. 30611Адже́ і освя́чуючий і освя́чувані, всі – від Єди́ного; тому́ Він не соро́миться назива́ти їх брата́ми, ка́жучи:

12сповіщу́ ім’я́ Твоє́ бра́ттям Мої́м, посере́д це́ркви оспіва́ю Тебе́.

13І ще: Я бу́ду наді́ятись на Ньо́го. І ще: ось Я і ді́ти, котри́х дав Мені́ Бог.

14А як ді́ти приче́тні пло́ті і кро́ві, то і Він та́кож прийня́в те ж са́ме, щоб сме́ртю позба́вити си́ли того́, хто ма́є держа́ву сме́рті, то́бто дия́вола,

15і ви́зволити тих, котрі́ стра́хом сме́рті все життя́ трима́лися в ра́бстві.

16Бо не А́нгелів прийма́є Він, але́ прийма́є сі́м’я Авраа́мове.

17Тому́ Він пови́нен був у всьо́му уподі́бнитися бра́ттям, щоб бу́ти ми́лостивим і ві́рним первосвяще́нником пе́ред Бо́гом, для умилости́влення за гріхи́ наро́ду.

18Бо як Сам Він перетерпі́в, бу́вши споку́шеним, то мо́же й споку́шуваним допомогти́.

Лк. 23:32–49 Євангеліє від Луки

зач. 11132Вели́ з ним на смерть і двох злочи́нців.

33І коли́ прийшли́ на мі́сце, що зве́ться Ло́бне, там розп’я́ли Його́ і злочи́нців, одного́ з пра́вого, а дру́гого з лі́вого бо́ку.

34Іісу́с же говори́в: О́тче! прости́ їм, бо не зна́ють, що ро́блять. І діли́ли оде́жу Його́, ки́даючи же́реб.

35І стоя́ли лю́ди і диви́лись. Насміха́лися ж ра́зом з ни́ми і нача́льники, ка́жучи: і́нших спаса́в; хай спасе́ Себе́ Само́го, якщо́ Він Христо́с, обра́нець Бо́жий.

36Глузува́ли з Ньо́го і во́їни, підхо́дячи та підно́сячи Йому́ о́цет,

37і каза́ли: коли́ Ти Цар Іуде́йський, спаси́ Себе́ Само́го.

38І був над Ним на́пис, напи́саний слова́ми гре́цькими, ри́мськими і євре́йськими: Цей є Цар Іуде́йський.

39Оди́н з пові́шених злочи́нців лихосло́вив Його́ і говори́в: коли́ Ти Христо́с, спаси́ Себе́ і нас.

40А дру́гий, навпаки́, докоря́в йому́ і каза́в: чи ти не бої́шся Бо́га, коли́ й сам на те са́ме засу́джений?

41і ми засу́джені справедли́во, бо досто́йне за діла́ на́ші оде́ржали; а Він нічо́го лихо́го не вчини́в.

42І сказа́в Іісу́сові: пом’яни́ мене́, Го́споди, коли́ при́йдеш у Ца́рство Твоє́!

43І сказа́в йому́ Іісу́с: і́стинно кажу́ тобі́, сього́дні ж бу́деш зі Мно́ю в раю́.

44Було́ ж бли́зько шо́стої годи́ни, і наста́ла те́мрява по всій землі́ аж до годи́ни дев’ятої:

45і со́нце затьма́рилось, і заві́са в хра́мі розде́рлася посере́дині.

46Скри́кнувши гучни́м го́лосом, Іісу́с сказа́в: О́тче! у Твої́ ру́ки віддаю́ дух Мій. І, сказа́вши це, іспусти́в дух.

47Со́тник же, поба́чивши, що ста́лось, просла́вив Бо́га і сказа́в: воі́стину Чолові́к Цей був пра́ведний.

48І весь наро́д, яки́й зійшо́вся на це видо́вище, поба́чивши, що ста́лося, поверта́вся, б’ючи́ себе́ в гру́ди.

49Всі ж, хто зна́ли Його́, і жінки́, які́ прийшли́ з Ним з Галіле́ї, стоя́ли віддалі́к і диви́лись на це.

На 9-му часі

Євр. 10:19–31 Послання до Євреїв

зач. 32419Ото́ж, бра́ття, ма́ючи дерза́ння вхо́дити до святи́лища посере́дництвом Кро́ві Іісу́са Христа́, доро́гою ново́ю і живо́ю,

20яку́ Він зно́ву відкри́в нам че́рез заві́су, то́бто плоть Свою́,

21і ма́ючи вели́кого Свяще́нника над до́мом Бо́жим,

22приступа́ймо з щи́рим се́рцем, з по́вною ві́рою, кро́пленням очи́стивши серця́ від поро́чної со́вісті, та обми́вши ті́ло водо́ю чи́стою,

23бу́демо трима́тись спові́дання наді́ї неухи́льно, бо ві́рний Той, Хто обіця́в;

24бу́демо ува́жними оди́н до о́дного, заохо́чуючи до любо́ві й до́брих діл,

25не бу́демо залиша́ти зібра́ння свого́, як у де́яких є зви́чай; але́ бу́демо умовля́ти оди́н о́дного, і тим бі́льше, чим бі́льше ба́чите набли́ження того́ дня.

26Бо коли́ ми, оде́ржавши пізна́ння і́стини, сваві́льно грішимо́, то не остає́ться бі́льше же́ртви за гріхи́,

27але́ яке́сь страшне́ очі́кування су́ду й лю́тості вогню́, гото́вого поже́рти проти́вників.

28Якщо́ той, хто зрі́кся зако́ну Мойсе́йового, при двох чи трьо́х сві́дках, без милосе́рдя кара́ється сме́ртю,

29то наскі́льки бі́льш тяжко́ї ка́ри, ду́маєте, підпаде́ той, хто зневажа́є Си́на Бо́жого і не шану́є як святи́ню Кров заві́ту, яко́ю освя́чений, і Ду́ха благода́ті обража́є?

30Ми зна́ємо Того́, Хто сказа́в: у Мене́ відо́мщення, Я возда́м, гово́рить Госпо́дь. І ще: Госпо́дь бу́де суди́ти наро́д Свій.

31Стра́шно впа́сти в ру́ки Бо́га живо́го!

Ін. 18:28–19:37 Євангеліє від Іоанна

зач. 5918:28Від Каіа́фи повели́ Іісу́са до прето́рії. Був ра́нок; і вони́ не ввійшли́ в прето́рію, щоб не оскверни́тися, але́ щоб мо́жна було́ ї́сти па́сху.

29Піла́т ви́йшов до них і сказа́в: в чо́му ви звинува́чуєте Чолові́ка Цього́?

30Вони́ сказа́ли йому́ у ві́дповідь: якби́ Він не був злочи́нець, ми не ви́дали б Його́ тобі́.

31Піла́т сказа́в їм: візьмі́ть Його́ ви, і за зако́ном ва́шим суді́ть Його́. Іуде́ї сказа́ли йому́: нам не дозво́лено віддава́ти на смерть ніко́го, –

32щоб збуло́сь сло́во Іісу́сове, яке́ Він сказа́в, даючи́ зрозумі́ти, яко́ю сме́ртю Він помре́.

33Тоді́ Піла́т зно́ву ввійшо́в у прето́рію і покли́кав Іісу́са, і сказа́в Йому́: Ти Цар Іуде́йський?

34Іісу́с відпові́в йому́: чи від се́бе ти гово́риш це, чи і́нші сказа́ли тобі́ про Ме́не?

35Піла́т відпові́в: хіба́ я іуде́й? Твій наро́д і первосвяще́нники ви́дали Тебе́ мені́; що Ти зроби́в?

36Іісу́с відпові́в: Ца́рство Моє́ не від сві́ту цього́: якби́ від сві́ту цього́ було́ Ца́рство Моє́, то слу́ги Мої́ подвиза́лися б за Ме́не, щоб Я не був ви́даний іуде́ям; але́ ни́ні Ца́рство Моє́ не зві́дси.

37Піла́т сказа́в Йому́: ото́ж Ти Цар? Іісу́с відпові́в: ти гово́риш, що Я Цар. Я для то́го народи́вся і для то́го прийшо́в у світ, щоб сві́дчити про і́стину; ко́жен, хто від і́стини, слу́хає го́лосу Мого́.

38Піла́т сказа́в Йому́: що є і́стина? І, сказа́вши це, зно́ву ви́йшов до іуде́їв і сказа́в їм: я нія́кої вини́ не знахо́джу в Ньо́му.

39Є ж у вас зви́чай, щоб я одного́ відпуска́в вам на Па́сху; чи хо́чете, відпущу́ вам Царя́ Іуде́йського?

40Тоді́ зно́ву закрича́ли всі, ка́жучи: не Його́, а Вара́вву. Вара́вва ж був розбі́йник.

19:1Тоді́ Піла́т взяв Іісу́са і звелі́в би́ти Його́.

2І во́їни, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову і одягли́ Його́ в багряни́цю,

3і говори́ли: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський! і би́ли Його́ по щока́х.

4Піла́т зно́ву ви́йшов і сказа́в їм: ось, я виво́джу Його́ до вас, щоб ви зна́ли, що я не знахо́джу в Ньо́му нія́кої вини́.

5Тоді́ ви́йшов Іісу́с в терно́вому вінці́ і в багряни́ці. І сказа́в їм Піла́т: ось, Люди́на!

6Коли́ ж поба́чили Його́ первосвяще́нники і слу́ги, то закрича́ли: розіпни́, розіпни́ Його́! Піла́т говори́ть їм: візьмі́ть Його́ ви, і розіпні́ть; бо я не знахо́джу в Ньо́му вини́.

зач. 607Іуде́ї відповіли́ йому́: ми ма́ємо зако́н, і за зако́ном на́шим Він пови́нен поме́рти, тому́ що зроби́в Себе́ Си́ном Бо́жим.

8Піла́т, почу́вши це сло́во, ще бі́льше зляка́вся.

9І знов увійшо́в у прето́рію і сказа́в Іісу́сові: зві́дки Ти? Але́ Іісу́с ві́дповіді не дав йому́.

10Піла́т же ка́же Йому́: чи мені́ не відповіда́єш? чи не зна́єш, що я ма́ю вла́ду розіп’я́ти Тебе́, і вла́ду ма́ю відпусти́ти Тебе́?

11Іісу́с відпові́в: ти не мав би наді Мно́ю нія́кої вла́ди, якби́ не було́ дано́ тобі́ зви́ще; тим-то бі́льший гріх на то́му, хто ви́дав Мене́ тобі́.

12З то́го ча́су Піла́т намага́вся відпусти́ти Його́. Іуде́ї ж крича́ли: якщо́ відпу́стиш Його́, ти не друг ке́сареві; вся́кий, хто ро́бить себе́ царе́м, проти́вник ке́сареві.

13Піла́т, почу́вши це сло́во, ви́вів Іісу́са і сів на суди́лищі, на мі́сці, що зве́ться Ліфострото́н, а по-євре́йськи Гавва́фа.

14Тоді́ була́ п’я́тниця пе́ред Па́схою, і годи́на шо́ста. І сказа́в Піла́т іуде́ям: ось, Цар ваш!

15Вони́ ж закрича́ли: візьми́, візьми́ розіпни́ Його́! Піла́т гово́рить їм: чи Царя́ ва́шого розіпну́? Первосвяще́нники відповіли́: нема́ в нас царя́, крім ке́саря.

16І тоді́ він ви́дав Його́ їм на розп’я́ття. І взяли́ Іісу́са і повели́.

17І, несучи́ хрест Свій, Він ви́йшов на мі́сце, що зве́ться Ло́бне, євре́йською Голго́фа;

18там розп’я́ли Його́ і з Ним двох і́нших, з одного́ і дру́гого бо́ку, а посере́дині Іісу́са.

19Піла́т же написа́в і на́дпис, і поста́вив на хресті́. Напи́сано було́: Іісу́с Назоре́й, Цар Іуде́йський.

20Цей на́пис чита́ли бага́то з іуде́їв, тому́ що мі́сце, де був розп’я́тий Іісу́с, було́ недале́ко від мі́ста, і напи́сано було́ євре́йською, гре́цькою, ри́мською.

21Первосвяще́нники ж іуде́йські сказа́ли Піла́тові: не пиши́: Цар Іуде́йський, але́ що Він говори́в: Я Цар Іуде́йський.

22Піла́т відпові́в: що я написа́в, те написа́в.

23Во́їни ж, коли́ розп’я́ли Іісу́са, взяли́ оде́жу Його́ і розділи́ли на чоти́ри части́ни, ко́жному во́їнові по части́ні, і хіто́н; хіто́н же був не зши́тий, а весь зі́тканий зве́рху,

24і сказа́ли оди́н о́дному: не бу́демо роздира́ти його́, а ки́немо же́реб про ньо́го, чий бу́де, – щоб збуло́ся ска́зане в Писа́нні: розділи́ли ри́зи Мої́ між собо́ю і про оде́жу Мою́ ки́дали же́реб. Так во́їни і зроби́ли.

зач. 6125Бі́ля хреста́ Іісу́са стоя́ли Ма́ти Його́ і сестра́ Ма́тері Його́, Марі́я Клео́пова, і Марі́я Магдали́на.

26Іісу́с, поба́чивши Ма́тір і у́чня, що тут стоя́в, котро́го люби́в, гово́рить до Ма́тері Своє́ї: Жо́но! ось, син Твій.

27По́тім ка́же у́чневі: ось, Ма́ти твоя́! І з цього́ ча́су у́чень цей взяв Її́ до се́бе.

28Пі́сля то́го Іісу́с, зна́ючи, що вже усе́ зверши́лося, щоб збуло́ся Писа́ння, гово́рить: жа́жду!

29Стоя́ла тут посу́дина, по́вна о́цту. Во́їни, намочи́вши о́цтом гу́бку і настроми́вши її́ на трости́ну, піднесли́ до уст Його́.

30Коли́ ж Іісу́с спро́бував о́цту, сказа́в: зверши́лось! І, схили́вши го́лову, відда́в дух.

31А як тоді́ була́ п’я́тниця, то іуде́ї, щоб не залиши́ти тіл на хресті́ в субо́ту (бо та субо́та була́ день вели́кий), проси́ли Піла́та, щоб переби́ти їм гомі́лки і зня́ти їх.

32І прийшли́ во́їни і в пе́ршого переби́ли гомі́лки, і в дру́гого, розп’я́того з Ним.

33А коли́, підійшо́вши до Іісу́са, поба́чили, що Він уже́ поме́р, не переби́ли Йому́ гомі́лок.

34Але́ оди́н з во́їнів спи́сом проколо́в Йому́ ре́бра, і відра́зу ви́текла кров і вода́.

35І той, що ба́чив, засві́дчив, і сві́дчення його́ правди́ве; він зна́є, що гово́рить і́стину, щоб ви пові́рили.

36Бо це ста́лося, щоб збуло́ся Писа́ння: кі́стка Його́ хай не злама́ється.

37Тако́ж і в дру́гому мі́сці Писа́ння гово́рить: бу́дуть диви́тися на То́го, Котро́го пронзи́ли.

На вечірні

1 Кор. 1:18–2:2 Перше послання до Коринфян

зач. 1251:18Бо сло́во про хрест для тих, хто ги́не, безу́мство є, а для нас, хто спаса́ємось, – си́ла Бо́жа.

19Бо напи́сано: погублю́ му́дрість мудреці́в, і ро́зум розу́мних відки́ну.

20Де мудре́ць? де кни́жник? де допи́тливий ві́ку цього́? Чи не оберну́в Бог му́дрість сві́ту цього́ на безу́мство?

21Бо коли́ світ своє́ю му́дрістю не пізна́в Бо́га в прему́дрості Бо́жій, то благоуго́дно було́ Бо́гові безу́мством про́повіді спасти́ ві́руючих.

22Бо й іуде́ї вимага́ють чуде́с, і е́лліни шука́ють му́дрості;

23а ми пропові́дуємо Христа́ розп’я́того, для іуде́їв споку́са, а для е́ллінів безу́мство,

24для сами́х же покли́каних, іуде́їв і е́ллінів, – Христа́, Бо́жу си́лу і Бо́жу прему́дрість;

25бо нему́дре Бо́же мудрі́ше люде́й, і не́мічне Бо́же сильні́ше люде́й.

26Погля́ньте, бра́ття, хто ви, покли́кані: небага́то се́ред вас му́дрих за пло́ттю, небага́то си́льних, небага́то благоро́дних;

27але́ Бог ви́брав нему́дре сві́ту, щоб посоро́мити му́дрих, і не́мічне сві́ту ви́брав Бог, щоб посоро́мити си́льне;

28і незна́тне сві́ту і прини́жене, і нічо́го не значу́ще ви́брав Бог, щоб скасува́ти значу́ще, –

29для то́го, щоб нія́ка плоть не хвали́лася пе́ред Бо́гом.

30Від Ньо́го і ви в Христі́ Іісу́сі, Котри́й став для нас прему́дрістю від Бо́га, пра́ведністю і освя́ченням та ви́купленням,

31щоб було́, як напи́сано: хто хва́литься, хай хва́литься Го́сподом.

2:1І коли́ я прихо́див до вас, бра́ття, прихо́див провіща́ти вам сві́дчення Бо́же не пишномо́вним сло́вом або́ му́дрістю,

2бо я розсуди́в бу́ти се́ред вас не зна́ючим нічо́го, крім Іісу́са Христа́, і то розп’я́того,

Єв. складене Мф. 27:1–38 Євангеліє від Матфея

зач. 1101Коли́ ж наста́в ра́нок, усі первосвяще́нники і старі́йшини наро́ду зібра́ли ра́ду на Іісу́са, щоб уби́ти Його́;

2і, зв’яза́вши Його́, відвели́ і ви́дали Його́ По́нтію Піла́ту, прави́телю.

зач. 1113Тоді́ Іу́да, зра́дник Його́, поба́чивши, що Він засу́джений, і, розка́явшись, поверну́в три́дцять срібнякі́в первосвяще́нникам та старі́йшинам,

4ка́жучи: согріши́в я, зра́дивши кров неви́нну. Вони́ ж сказа́ли йому́: що нам до то́го? гляди́ сам.

5І, ки́нувши срібняки́ в хра́мі, він ви́йшов, пішо́в і удави́вся.

6Первосвяще́нники ж, взя́вши срібняки́, сказа́ли: не дозво́лено кла́сти їх у скарбни́цю церко́вну, тому́ що це ціна́ кро́ві.

7І, скли́кавши ра́ду, купи́ли за них зе́млю гончаре́ву для погребі́ння подоро́жніх;

8тому́ і назива́ється земля́ та «земле́ю кро́ві» до цього́ дня.

9Тоді́ збуло́ся ска́зане проро́ком Ієремі́єю, яки́й гово́рить: і взяли́ три́дцять срібнякі́в, ці́ну Оці́неного, Котро́го оціни́ли сини́ Ізра́їля,

10і дали́ їх за зе́млю гончаре́ву, як сказа́в мені́ Госпо́дь.

11Іісу́с же став пе́ред прави́телем. І спита́в Його́ прави́тель: Ти Цар Іуде́йський? Іісу́с сказа́в йому́: ти гово́риш.

12І коли́ звинува́чували Його́ первосвяще́нники і старі́йшини, Він нічо́го не відповіда́в.

13Тоді́ гово́рить Йому́ Піла́т: чи не чу́єш, скі́льки сві́дчать про́ти Те́бе?

14І не відповіда́в йому́ ні на жо́дне сло́во, так що прави́тель ду́же дивува́вся.

15На свя́то ж Па́схи прави́тель мав зви́чай відпуска́ти наро́дові одного́ в’я́зня, яко́го хоті́ли.

16Був тоді́ у них відо́мий в’я́зень, зва́ний Вара́вва;

17о́тже, коли́ вони́ зібра́лись, Піла́т сказа́в їм: кого́ хо́чете, щоб я відпусти́в вам: Вара́вву чи Іісу́са, на́званого Христо́м?

18Бо знав, що ви́дали Його́ че́рез за́здрість.

19Коли́ ж він сиді́в на судді́вському мі́сці, жі́нка його́ посла́ла йому́ сказа́ти: не роби́ нічо́го Пра́ведникові Тому́, бо я бага́то потерпі́ла сього́дні у сні че́рез Ньо́го.

20Але́ первосвяще́нники і старі́йшини підмо́вили наро́д проси́ти за Вара́вву, а Іісу́са погуби́ти.

21Тоді́ прави́тель спита́в їх: кого́ з двох хо́чете, щоб я відпусти́в вам? Вони́ сказа́ли: Вара́вву.

22Піла́т говори́ть їм: що ж мені́ роби́ти з Іісу́сом, наре́ченим Христо́м? Ка́жуть йому́ всі: хай бу́де розп’я́тий.

23Прави́тель сказа́в: яке́ ж зло зроби́в Він? Та вони́ ще ду́жче крича́ли: хай бу́де розп’я́тий.

24Піла́т, поба́чивши, що ніщо́ не допомага́є, а неспо́кій зроста́є, взяв води́ і вмив ру́ки пе́ред наро́дом, і сказа́в: не ви́нний я в кро́ві Пра́ведника Цього́; диві́ться ви.

25Уве́сь наро́д, відповіда́ючи, сказа́в: кров Його́ на нас і на ді́тях на́ших.

26Тоді́ відпусти́в їм Вара́вву, а Іісу́са, поби́вши, відда́в на розп’я́ття.

зач. 11227Тоді́ во́їни прави́теля, взя́вши Іісу́са в прето́рію, зібра́ли на Ньо́го весь полк

28і, роздягну́вши Його́, одягли́ на Ньо́го багряни́цю;

29і, сплі́вши віне́ць з те́рну, покла́ли Йому́ на го́лову, і дали́ Йому́ в пра́ву ру́ку трости́ну; і, стаючи́ пе́ред Ним на колі́на, глузува́ли з Ньо́го, ка́жучи: ра́дуйся, Ца́рю Іуде́йський!

30і плюва́ли на Ньо́го, і, взя́вши трости́ну, би́ли Його́ по голові́.

31А коли́ наглуми́лись над Ним, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, і вдягли́ Його́ в о́дяг Його́, і повели́ Його́ на розп’я́ття.

32Вихо́дячи, вони́ зустрі́ли одного́ кирине́янина, на ім’я́ Си́мон; і приму́сили цього́ нести́ хрест Його́.

зач. 11333І коли́ прийшли́ на мі́сце, яке зве́ться Голго́фа, що зна́чить: Ло́бне мі́сце,

34дали́ Йому́ пи́ти о́цет, змі́шаний з жо́вчю; і, спро́бувавши, не хоті́в пи́ти.

35А ті, що розп’я́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб;

36і, си́дячи, стерегли́ Його́ там;

37і поста́вили над голово́ю Його́ на́пис вини́ Його́: Цей є Іісу́с, Цар Іуде́йський.

38Тоді́ розп’я́ли з Ним двох розбі́йників: одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч.

Лк. 23:39–43 Євангеліє від Луки

39Оди́н з пові́шених злочи́нців лихосло́вив Його́ і говори́в: коли́ Ти Христо́с, спаси́ Себе́ і нас.

40А дру́гий, навпаки́, докоря́в йому́ і каза́в: чи ти не бої́шся Бо́га, коли́ й сам на те са́ме засу́джений?

41і ми засу́джені справедли́во, бо досто́йне за діла́ на́ші оде́ржали; а Він нічо́го лихо́го не вчини́в.

42І сказа́в Іісу́сові: пом’яни́ мене́, Го́споди, коли́ при́йдеш у Ца́рство Твоє́!

43І сказа́в йому́ Іісу́с: і́стинно кажу́ тобі́, сього́дні ж бу́деш зі Мно́ю в раю́.

Мф. 27:39–54 Євангеліє від Матфея

39Ті, що прохо́дили ми́мо, злосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми

40і ка́жучи: Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні ство́рюєш! спаси́ Себе́ Само́го; я́кщо Ти Син Бо́жий, зійди́ з хреста́.

41Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками та старі́йшинами і фарисе́ями, глузу́ючи, говори́ли:

42і́нших спаса́в, а Себе́ Само́го не мо́же спасти́; якщо́ Він Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, і уві́руємо в Ньо́го;

43упова́в на Бо́га; хай тепе́р поряту́є Його́, якщо́ Він уго́дний Йому́. Бо Він сказа́в: Я – Син Бо́жий.

44Та́кож і розбі́йники, розп’я́ті з Ним, ганьби́ли Його́.

45З шо́стої ж годи́ни наста́ла те́мрява по всій землі́ до годи́ни дев’я́тої.

46А бли́зько дев’я́тої годи́ни Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Ілі́, Ілі́! лама́ савахфані́? що зна́чить: Бо́же Мій, Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?

47Де́які з тих, що стоя́ли там, почу́вши це, говори́ли: Він кли́че Іллю́.

48І за́раз же оди́н з них побі́г, взяв гу́бку, напо́внив о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти;

49а і́нші говори́ли: почека́й, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ спасти́ Його́.

50Іісу́с же, зно́ву скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.

51І ось, заві́са у хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу; і земля́ потрясла́сь; і камі́ння порозпада́лось;

52і гроби́ розкри́лись; і бага́то тіл поме́рлих святи́х воскре́сло

53і, ви́йшовши з гробі́в пі́сля воскресі́ння Його́, ввійшли́ у святе́ мі́сто і з’яви́лись багатьо́м.

54Со́тник же і ті, що стерегли́ з ним Іісу́са, поба́чивши землетру́с і все, що ста́лося, зляка́лись ду́же і говори́ли: воі́стину Він був Син Бо́жий.

Ін. 19:31–37 Євангеліє від Іоанна

31А як тоді́ була́ п’я́тниця, то іуде́ї, щоб не залиши́ти тіл на хресті́ в субо́ту (бо та субо́та була́ день вели́кий), проси́ли Піла́та, щоб переби́ти їм гомі́лки і зня́ти їх.

32І прийшли́ во́їни і в пе́ршого переби́ли гомі́лки, і в дру́гого, розп’я́того з Ним.

33А коли́, підійшо́вши до Іісу́са, поба́чили, що Він уже́ поме́р, не переби́ли Йому́ гомі́лок.

34Але́ оди́н з во́їнів спи́сом проколо́в Йому́ ре́бра, і відра́зу ви́текла кров і вода́.

35І той, що ба́чив, засві́дчив, і сві́дчення його́ правди́ве; він зна́є, що гово́рить і́стину, щоб ви пові́рили.

36Бо це ста́лося, щоб збуло́ся Писа́ння: кі́стка Його́ хай не злама́ється.

37Тако́ж і в дру́гому мі́сці Писа́ння гово́рить: бу́дуть диви́тися на То́го, Котро́го пронзи́ли.

Мф. 27:55–61 Євангеліє від Матфея

55Там були́ та́кож і диви́лись зда́леку бага́то жіно́к, які́ йшли́ за Іісу́сом з Галіле́ї, слу́жачи Йому́;

56між ни́ми були́ Марі́я Магдали́на і Марі́я, ма́ти Я́кова та Іосі́ї, і ма́ти сині́в Зеведе́євих.

57Коли́ ж наста́в ве́чір, прийшо́в бага́тий чолові́к з Аримафе́ї, на ім’я́ Йо́сиф, яки́й та́кож вчи́вся в Іісу́са;

58він, прийшо́вши до Піла́та, проси́в ті́ла Іісу́сового. Тоді́ Піла́т звелі́в відда́ти ті́ло;

59і, взя́вши ті́ло, Йо́сиф обви́в Його́ чи́стою плащани́цею

60і покла́в Його́ в ново́му своє́му гро́бі, яки́й він ви́тесав у ске́лі; і, привали́вши вели́кий ка́мінь до двере́й гро́бу, відійшо́в.

61Була́ ж там Марі́я Магдали́на і і́нша Марі́я, які́ сиді́ли про́ти гро́бу.