Читання днячетвер
На утрені
Лк. 22:1–39 Євангеліє від Луки
1Наближа́лося свя́то опрі́сноків, що зве́ться Па́схою.
2І шука́ли первосвяще́нники і кни́жники, як би погуби́ти Його́, бо боя́лися наро́ду.
3Увійшо́в сатана́ в Іу́ду, зва́ного Іскаріо́том, одного́ з числа́ дванадцятьо́х,
4і він пішо́в і говори́в з первосвяще́нниками та нача́льниками, як Його́ ви́дати їм.
5Вони́ зраді́ли і зго́дились да́ти йому́ гро́шей;
6і він обіця́в і шука́в наго́ди, щоб ви́дати їм Його́ не при наро́ді.
7Наста́в же день опрі́сноків, коли́ нале́жало зако́лювати пасха́льне ягня́.
8І посла́в Іісу́с Петра́ і Іоа́нна, сказа́вши: піді́ть приготу́йте нам ї́сти па́сху.
9Вони́ ж сказа́ли Йому́: де Ти вели́ш нам приготува́ти?
10Він сказа́в їм: ось, як увійде́те в мі́сто, зустрі́нете ви чолові́ка, що нести́ме глек води́: іді́ть слі́дом за ним до то́го до́му, в яки́й він увійде́,
11і скажі́ть госпо́дареві до́му: Учи́тель гово́рить тобі́: де кімна́та, в які́й би Мені́ ї́сти па́сху з у́чнями Мої́ми?
12І він пока́же вам го́рницю вели́ку, при́брану; там приготу́йте.
13Вони́ пішли́ і знайшли́, як сказа́в їм, і приготува́ли па́сху.
14І коли́ наста́в час, Він возлі́г і двана́дцять Апо́столів з Ним,
15і сказа́в їм: ду́же бажа́в Я цю па́сху ї́сти з ва́ми, перш ніж зазна́ю стражда́нь.
16Бо кажу́ вам, що не бу́ду вже більш ї́сти її́, до́ки вона́ не спо́вниться в Ца́рстві Бо́жому.
17І, взя́вши ча́шу, відда́в хвалу́ і сказа́в: приймі́ть її́ та розділі́ть між собо́ю;
18бо кажу́ вам, що не пи́тиму від пло́ду виногра́дного, по́ки не при́йде Ца́рство Бо́же.
19І, взя́вши хліб і дя́куючи, розломи́в і пода́в їм, ка́жучи: це є Ті́ло Моє́, що за вас віддає́ться; це творі́ть на Мій спо́мин.
20Тако́ж і ча́шу пі́сля вече́рі, ка́жучи: ця ча́ша є Нови́й Заві́т у Мої́й Кро́ві, що за вас пролива́ється.
21І ось, рука́ зра́дника Мого́ зі Мно́ю на столі́.
22Проте́ Син Людськи́й іде́ як призна́чено; але́ го́ре тій люди́ні, че́рез яку́ Він видає́ться.
23І вони́ почали́ пита́ти оди́н о́дного, котри́й з них є той, що ма́є це зроби́ти.
24Ста́лася ж між ни́ми і супере́чка, хто з них ма́є вважа́тися за бі́льшого.
25Він же сказа́в їм: царі́ наро́дів пану́ють над ни́ми і воло́дарі ї́хні благоді́йниками зву́ться,
26а ви не так: але́ хто з вас бі́льший, будь як ме́нший, і нача́льник – як слуга́.
27Бо хто бі́льший: чи той, хто возлежи́ть, чи той, хто прислуго́вує? чи не той, хто возлежи́ть? А Я посере́д вас, як слуга́.
28Але́ ви були́ зі Мно́ю в напа́стях Мої́х,
29і Я заповіда́ю вам, як запові́в Мені́ Оте́ць Мій, Ца́рство,
30щоб ї́ли і пили́ за трапе́зою Моє́ю в Ца́рстві Мої́м, і сі́ли на престо́лах суди́ти двана́дцять колі́н Ізра́їлевих.
31Сказа́в же Госпо́дь: Си́моне! Си́моне! ось, сатана́ проси́в, щоб сі́яти вас як пшени́цю,
32але́ Я моли́вся за те́бе, щоб не осла́бла ві́ра твоя́; і ти коли́сь, наверну́вшись, утверди́ браті́в твої́х.
33Він відповіда́в Йому́: Го́споди! з Тобо́ю я гото́вий і в темни́цю, і на смерть іти́.
34Він же промо́вив: кажу́ тобі́, Пе́тре, не заспіва́є пі́вень сього́дні, як ти три́чі відрече́шся, що не зна́єш Мене́.
35І сказа́в їм: коли́ Я посила́в вас без мішка́ і без то́рби, і без взуття́, чи ма́ли ви в чо́му неста́чу? Вони́ відповіда́ли: ні в чо́му.
36Тоді́ Він сказа́в їм: але́ тепе́р хто ма́є мішо́к, той візьми́ його́, тако́ж і то́рбу, а в ко́го нема́, прода́й оде́жу свою́ і купи́ меч,
37бо кажу́ вам, що пови́нно здійсни́тися на Мені́ і цьому́ напи́саному: і до злочи́нців прирівня́ли Його́. Бо те, що про Ме́не, наближа́ється до кінця́.
38Вони́ сказа́ли: Го́споди! ось тут два мечі́. Він сказа́в їм: до́сить.
зач. 10939І, ви́йшовши, пішо́в, як звича́йно, на го́ру Єлео́нську, за Ним пішли́ й у́чні Його́.
На літургії
Апостол
1 Кор. 11:23–32 Перше послання до Коринфян
зач. 14923Бо я від Го́спода прийня́в те, що і вам переда́в, що Госпо́дь Іісу́с в ту ніч, коли́ був зра́джений, взяв хліб,
24і, возда́вши хвалу́, переломи́в і сказа́в: приймі́ть, ї́жте, це є Ті́ло Моє́, яке́ за вас лама́ється; це творі́ть на спо́мин про Ме́не.
25Та́кож і ча́шу пі́сля вече́рі, і промо́вив: ця ча́ша є нови́й заві́т у Мої́й Кро́ві; це творі́ть, коли́ ті́льки бу́дете пи́ти, на спо́мин про Ме́не.
26Бо ко́жного ра́зу, коли́ ви їсте́ хліб цей і п’єте́ ча́шу цю, смерть Госпо́дню сповіща́єте, до́ки Він при́йде.
27Тому́-то, хто ї́стиме хліб цей або́ пи́тиме ча́шу Госпо́дню недосто́йно, ви́нний бу́де про́ти Ті́ла і Кро́ві Госпо́дньої.
28Хай же випробо́вує себе́ люди́на, і так хай їсть від хлі́ба цього́ і п’є від ча́ші ціє́ї.
29Бо хто їсть і п’є недосто́йно, той їсть і п’є на осу́дження собі́, не ду́маючи про Ті́ло Госпо́днє.
30Че́рез це бага́то з вас не́мічних і неду́жих і чима́ло вмира́є.
зач. 15031Бо коли́ б ми суди́ли самі́ себе́, то не були́ б суди́мі.
32Бу́дучи ж суди́мі, кара́ємось від Го́спода, щоб не бу́ти засу́дженими зі сві́том.
Євангеліє
Мф. 26:1–20 Євангеліє від Матфея
зач. 1071Коли́ Іісу́с скінчи́в усі́ ці слова́, то сказа́в у́чням Свої́м:
2ви зна́єте, що че́рез два дні бу́де Па́сха, і Син Людськи́й ви́даний бу́де на розп’я́ття.
3Тоді́ зібра́лись первосвяще́нники, кни́жники і старі́йшини наро́ду у дворі́ первосвяще́нника, на ім’я́ Каіа́фа,
4і ви́рішили на ра́ді взя́ти Іісу́са пі́дступом і вби́ти;
5але́ говори́ли: ті́льки не в свя́то, щоб не ста́лося обу́рення в наро́ді.
зач. 1086Коли́ ж Іісу́с був у Віфа́нії, в до́мі Си́мона прокаже́ного,
7підійшла́ до Ньо́го жі́нка з алава́стровою посу́диною дорогоці́нного ми́ра і злива́ла Йому́, возлежа́лому, на го́лову.
8Поба́чивши це, у́чні Його́ обу́рились і говори́ли: до чо́го така́ тра́та?
9Бо мо́жна було́ б це ми́ро прода́ти за вели́ку ці́ну і розда́ти вбо́гим.
10Але́ Іісу́с, зрозумі́вши це, сказа́в їм: що турбу́єте жі́нку? вона́ до́бре ді́ло зроби́ла для Ме́не:
11бо вбо́гих завжди́ ма́єте з собо́ю, а Мене́ не завжди́ ма́єте;
12зли́вши ми́ро це на ті́ло Моє́, вона́ приготува́ла Мене́ на погребі́ння;
13і́стинно кажу́ вам: де ті́льки бу́де пропові́дане Єва́нгеліє це по всьо́му сві́ті, ска́зано бу́де в па́м’ять її́ і про те, що вона́ зроби́ла.
14Тоді́ оди́н з двана́дцяти, зва́ний Іу́да Іскаріо́т, пішо́в до первосвяще́нників
15і сказа́в: що дасте́ ви мені́, і я вам ви́дам Його́? Вони́ запропонува́ли йому́ три́дцять срібнякі́в;
16і відто́ді він шука́в наго́ди, щоб ви́дати Його́.
17Пе́ршого ж дня опрі́сноків у́чні приступи́ли до Іісу́са і сказа́ли Йому́: де вели́ш нам приготува́ти Тобі́ па́сху?
18Він сказа́в: піді́ть у мі́сто до тако́го-то і скажі́ть йому́: Учи́тель гово́рить: час Мій бли́зько; в те́бе спра́влю па́сху з у́чнями Мої́ми.
19У́чні зроби́ли, як звелі́в їм Іісу́с, і приготува́ли па́сху.
20Коли́ ж наста́в ве́чір, Він возлі́г з дванадцятьма́ у́чнями;
Ін. 13:3–17 Євангеліє від Іоанна
3Іісу́с, зна́ючи, що Оте́ць усе́ відда́в до рук Його́ і що Він від Бо́га ви́йшов і до Бо́га відхо́дить,
4встав з вече́рі, зняв з Се́бе ве́рхню оде́жу і, взя́вши рушни́к, підпереза́вся.
5По́тім нали́в води́ в умива́льницю і поча́в умива́ти но́ги у́чням і обтира́ти рушнико́м, яки́м був підпере́заний.
6Підхо́дить до Си́мона Петра́, і той гово́рить Йому́: Го́споди! чи Тобі́ умива́ти мої́ но́ги?
7Іісу́с сказа́в йому́ у ві́дповідь: що Я роблю́, ти тепе́р не зна́єш, а зрозумі́єш по́тім.
8Петро́ ка́же Йому́: не вми́єш ніг мої́х дові́ку. Іісу́с відпові́в йому́: якщо́ не вми́ю тебе́, не ма́тимеш части́ни зі Мно́ю.
9Си́мон Петро́ ка́же Йому́: Го́споди! не ті́льки но́ги мої́, але́ й ру́ки і го́лову.
10Іісу́с гово́рить йому́: вми́тому тре́ба ті́льки но́ги вми́ти, бо весь чи́стий; і ви чи́сті, але́ не всі.
11Бо знав Він зра́дника Свого́, тому́ і сказа́в: не всі ви чи́сті.
зач. 4512Коли́ ж уми́в їм но́ги і наді́в оде́жу Свою́, то зно́ву возлі́г і сказа́в їм: чи зна́єте, що Я зроби́в вам?
13Ви назива́єте Мене́ Учи́телем і Го́сподом, і пра́вильно ка́жете, бо Я Той і є.
14О́тже, якщо́ Я, Госпо́дь і Учи́тель, уми́в вам но́ги, то і ви пови́нні вмива́ти но́ги оди́н о́дному.
15Бо Я дав вам при́клад, щоб і ви роби́ли так са́мо, як Я зроби́в вам.
16І́стинно, і́стинно кажу́ вам: раб не бі́льший за госпо́даря свого́, і послане́ць не бі́льший від то́го, хто посла́в його́.
17Якщо́ це зна́єте, блаже́нні ви, коли́ вико́нуєте.
Мф. 26:21–39 Євангеліє від Матфея
21і коли́ вони́ ї́ли, сказа́в: і́стинно кажу́ вам, що оди́н з вас зра́дить Мене́.
22Вони́ ду́же засмути́лись, і почали́ говори́ти Йому́ ко́жен з них: чи не я, Го́споди?
23Він же сказа́в у ві́дповідь: хто опусти́в зі Мно́ю ру́ку в блю́до, той зра́дить Мене́;
24проте́ Син Людськи́й іде́, як пи́сано про Ньо́го, але́ го́ре тій люди́ні, яко́ю Син Людськи́й бу́де зра́джений: кра́ще було́ б цій люди́ні не наро́джуватися.
25При цьо́му і Іу́да, зра́дник Його́, сказа́в: чи не я, Равві́? Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в.
26І коли́ вони́ ї́ли, Іісу́с взяв хліб і, благослови́вши, перелама́в і, роздаючи́ у́чням, сказа́в: приймі́ть, ї́жте; це є Ті́ло Моє́.
27І, взя́вши ча́шу та подя́кувавши, пода́в їм і сказа́в: пи́йте з не́ї всі,
28бо це є Кров Моя́ Ново́го Заві́ту, що за багатьо́х пролива́ється на відпу́щення гріхі́в.
29Кажу́ ж вам, що відни́ні не бу́ду пи́ти від пло́ду цього́ виногра́дного до то́го дня, коли́ пи́тиму з ва́ми нове́ вино́ в Ца́рстві Отця́ Мого́.
30І, проспіва́вши, пішли́ на го́ру Єлео́нську.
31Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: всі ви споку́ситесь про Ме́не в цю ніч, бо напи́сано: уражу́ па́стиря, і розбіжа́ться ві́вці ота́ри;
32пі́сля ж воскресі́ння Мого́ попере́джу вас у Галіле́ї.
33Петро́ сказа́в Йому́ у ві́дповідь: якщо́ і всі споку́сяться про Те́бе, то я ніко́ли не спокушу́сь.
34Іісу́с сказа́в Йому́: і́стинно кажу́ тобі́, що в цю ніч, перш ніж проспіва́є пі́вень, ти три́чі зрече́шся Мене́.
35Гово́рить Йому́ Петро́: хоч би мені́ довело́сь і вме́рти з Тобо́ю, не зречу́ся Тебе́. Поді́бне говори́ли і всі у́чні.
36По́тім прихо́дить з ни́ми Іісу́с до місце́вості, що зве́ться Гефсіма́нією, і гово́рить у́чням: поси́дьте тут, по́ки Я піду́, помолю́ся там.
37І, взя́вши з Собо́ю Петра́ і обо́х сині́в Зеведе́євих, поча́в сумува́ти й тужи́ти.
38Тоді́ гово́рить їм Іісу́с: душа́ Моя́ суму́є смерте́льно; побу́дьте тут і пильну́йте зі Мно́ю.
39І, відійшо́вши тро́хи, упа́в Він доліли́ць, моли́вся і говори́в: О́тче Мій! якщо можли́во, хай обмине́ Мене́ ча́ша ця; втім, не як Я хо́чу, а як Ти.
Лк. 22:43–45 Євангеліє від Луки
Мф. 26:40–27:2 Євангеліє від Матфея
26:40І прихо́дить до у́чнів і знахо́дить їх спля́чими, і гово́рить Петро́ві: чи так не змогли́ ви й одніє́ї годи́ни попильнува́ти зі Мно́ю?
41Пильну́йте й молі́ться, щоб не зазна́ти споку́си: дух бадьо́рий, плоть же не́мічна.
42Ще, відійшо́вши вдру́ге, моли́вся, ка́жучи: О́тче Мій! якщо́ не мо́же ча́ша ця мину́ти Мене́, щоб Мені́ не пи́ти її́, хай бу́де во́ля Твоя́.
43І, прийшо́вши, знахо́дить їх зно́ву спля́чими, бо в них о́чі обважні́ли.
44І, залиши́вши їх, зно́ву відійшо́в і помоли́вся втре́тє, сказа́вши те ж сло́во.
45Тоді́ прихо́дить до у́чнів Свої́х і гово́рить їм: ви все ще спите́ і відпочива́єте? ось, набли́зився час, і Син Людськи́й видає́ться в ру́ки грі́шників;
46вста́ньте, піде́мо: ось, набли́зився той, хто зра́джує Мене́.
47І, коли́ Він ще говори́в, ось Іу́да, оди́н з дванадцятьо́х, прийшо́в і з ним бага́то наро́ду з меча́ми та кия́ми, від первосвяще́нників і старі́йшин наро́дних.
48Зра́дник же Його́ пода́в їм знак, сказа́вши: Кого́ я поцілу́ю, Той і є, бері́ть Його́.
49І, відра́зу ж підійшо́вши до Іісу́са, сказа́в: ра́дуйся, Равві́! І поцілува́в Його́.
50Іісу́с же сказа́в йому́: дру́же, для чого́ ти прийшо́в? Тоді́ підійшли́, накла́ли ру́ки на Іісу́са, і взяли́ Його́.
51І ось, оди́н з тих, що були́ з Іісу́сом, простягну́вши ру́ку, ви́хопив меч свій і, вда́ривши раба́ первосвяще́нника, відсі́к йому́ ву́хо.
52Тоді́ Іісу́с гово́рить йому́: верни́ меч твій на його́ мі́сце, бо всі, хто ві́зьме меч, від меча́ і заги́нуть;
53чи ду́маєш, що Я не мо́жу тепе́р ублага́ти Отця́ Мого́, і Він дасть Мені́ бі́льш, як двана́дцять легіо́нів А́нгелів?
54Як же збу́дуться Писа́ння, що так пови́нно бу́ти?
55Тоді́ сказа́в Іісу́с до наро́ду: ні́би на розбі́йника ви́йшли ви з меча́ми та кия́ми, щоб взя́ти Мене́; ко́жного дня сиді́в Я з ва́ми, навча́ючи в хра́мі, і ви не бра́ли Мене́.
56Це ж усе́ ста́лося, щоб збули́ся писа́ння проро́ків. Тоді́ всі у́чні, залиши́вши Його́, розбі́глися.
зач. 10957А во́їни, які́ взяли́ Іісу́са, повели́ Його́ до Каіа́фи, первосвяще́нника, де зібра́лись кни́жники і старі́йшини.
58Петро́ ж йшов за Ним здаля́, до дво́ру первосвяще́нника; і, ввійшо́вши всере́дину, сів із слу́гами, щоб ба́чити кіне́ць.
59Первосвяще́нники і старі́йшини і весь синедріо́н шука́ли лжесві́дчення про́ти Іісу́са, щоб уби́ти Його́,
60і не знахо́дили; і, хоч бага́то лжесві́дків прихо́дило, не знайшли́. Але́, наре́шті, прийшли́ два лжесві́дки
61і сказа́ли: Він говори́в: мо́жу зруйнува́ти храм Бо́жий і за три дні збудува́ти його́.
62І, вста́вши, первосвяще́ник сказа́в Йому́: чому́ ж нічо́го не відповіда́єш? що вони́ про́ти те́бе сві́дчать?
63Іісу́с мовча́в. І первосвяще́нник сказа́в Йому́: заклина́ю Тебе́ Бо́гом живи́м, скажи́ нам, чи ти Христо́с, Син Бо́жий?
64Іісу́с гово́рить йому́: ти сказа́в; а на́віть кажу́ вам: відни́ні поба́чите Си́на Людсько́го, Котри́й сиді́тиме право́руч си́ли і йти́ме на хма́рах небе́сних.
65Тоді́ первосвяще́нник розде́р о́дяг свій і сказа́в: Він богоху́льствує! Наві́що нам ще сві́дки? ось, ті́льки що ви чу́ли богоху́льство Його́!
66Як вам здає́ться? Вони́ ж ска́зали у ві́дповідь: пови́нен сме́рті.
67Тоді́ плюва́ли Йому́ в лице́ і знуща́лися з Ньо́го, а де́які би́ли Його́ по щока́х
68і говори́ли: проречи́ нам, Христе́, хто вда́рив Тебе́?
69Петро́ ж сиді́в у дворі́. І підійшла́ до ньо́го одна́ раби́ня і сказа́ла: і ти був з Іісу́сом Галіле́янином.
70Він же відрі́кся пе́ред усіма́, ка́жучи: не зна́ю, що ти гово́риш.
71Коли́ ж він вихо́див за воро́та, поба́чила його́ і́нша, і гово́рить тим, що були́ там: і цей був з Іісу́сом Назоре́єм.
72І він зно́ву відрі́кся з кля́твою, що не зна́є Цього́ Чолові́ка.
73Тро́хи зго́дом підійшли́ ті, що стоя́ли там, і сказа́ли Петро́ві: спра́вді і ти з них, бо і мо́ва твоя́ викрива́є тебе́.
74Тоді́ він поча́в кля́стися й божи́тися, що не зна́є Цього́ Чолові́ка. І ра́птом заспіва́в пі́вень.
75І згада́в Петро́ сло́во, ска́зане йому́ Іісу́сом: перш ніж проспіва́є пі́вень, три́чі відрече́шся від Ме́не! І, ви́йшовши геть, пла́кав гі́рко.
зач. 11027:1Коли́ ж наста́в ра́нок, усі первосвяще́нники і старі́йшини наро́ду зібра́ли ра́ду на Іісу́са, щоб уби́ти Його́;
2і, зв’яза́вши Його́, відвели́ і ви́дали Його́ По́нтію Піла́ту, прави́телю.
На омовінні ніг Ін. 13:1–11 Євангеліє від Іоанна
зач. 441Пе́ред свя́том Па́схи Іісу́с, зна́ючи, що прийшо́в Його́ час перейти́ з цього́ сві́ту до Отця́, показа́в на ді́лі, що, полюби́вши Свої́х, які́ були́ в сві́ті, до кінця́ полюби́в їх.
2І під час вече́рі, коли́ дия́вол уже́ вклав у се́рце Іу́ді Си́моновому Іскаріо́тові ви́дати Його́,
3Іісу́с, зна́ючи, що Оте́ць усе́ відда́в до рук Його́ і що Він від Бо́га ви́йшов і до Бо́га відхо́дить,
4встав з вече́рі, зняв з Се́бе ве́рхню оде́жу і, взя́вши рушни́к, підпереза́вся.
5По́тім нали́в води́ в умива́льницю і поча́в умива́ти но́ги у́чням і обтира́ти рушнико́м, яки́м був підпере́заний.
6Підхо́дить до Си́мона Петра́, і той гово́рить Йому́: Го́споди! чи Тобі́ умива́ти мої́ но́ги?
7Іісу́с сказа́в йому́ у ві́дповідь: що Я роблю́, ти тепе́р не зна́єш, а зрозумі́єш по́тім.
8Петро́ ка́же Йому́: не вми́єш ніг мої́х дові́ку. Іісу́с відпові́в йому́: якщо́ не вми́ю тебе́, не ма́тимеш части́ни зі Мно́ю.
9Си́мон Петро́ ка́же Йому́: Го́споди! не ті́льки но́ги мої́, але́ й ру́ки і го́лову.
10Іісу́с гово́рить йому́: вми́тому тре́ба ті́льки но́ги вми́ти, бо весь чи́стий; і ви чи́сті, але́ не всі.
11Бо знав Він зра́дника Свого́, тому́ і сказа́в: не всі ви чи́сті.
Після омовіння ніг Ін. 13:12–17 Євангеліє від Іоанна
зач. 4512Коли́ ж уми́в їм но́ги і наді́в оде́жу Свою́, то зно́ву возлі́г і сказа́в їм: чи зна́єте, що Я зроби́в вам?
13Ви назива́єте Мене́ Учи́телем і Го́сподом, і пра́вильно ка́жете, бо Я Той і є.
14О́тже, якщо́ Я, Госпо́дь і Учи́тель, уми́в вам но́ги, то і ви пови́нні вмива́ти но́ги оди́н о́дному.
15Бо Я дав вам при́клад, щоб і ви роби́ли так са́мо, як Я зроби́в вам.
16І́стинно, і́стинно кажу́ вам: раб не бі́льший за госпо́даря свого́, і послане́ць не бі́льший від то́го, хто посла́в його́.
17Якщо́ це зна́єте, блаже́нні ви, коли́ вико́нуєте.
На утрені — «Аллилуиа», кадіння всього храму, Євангеліє дня. Часи — звичайні (на 1-му часі — паремія)
«Иже за превосходящую благость путь добрейший смирения показавый, внегда умыти ноги учеников, даже и до Креста и погребения снизшедый нам, Христос, истинный Бог наш, молитвами Пречистыя Своея Матере, (на літургії — з доданням:святых славных и всехвальных апостол, иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския) преподобных и богоносных отец наших, и всех святых, помилует и спасет нас, яко Благ и Человеколюбец». Літургія починається вечірнею. Вхід із Євангелієм. Замість Херувимської пісні, причасного, «Да исполнятся уста наша...», а також під час причащання (замість «Тело Христово приимите...») — «Вечери Твоея тайныя...». Зазвичай у Великий Четвер заготовляються запасні Святі Дари на весь рік для причащання хворих. Чин омовіння ніг звершується під час архієрейського служіння