27 серпня 2026
четвер · 14 серпня ст. ст.
Передсвято Успіння Пресвятої Богородиці. Прор. від 12-ти Михея (VIII ст. до Р. Х.). Сщмч. Маркела, єп. Апамейського (близько 389). Перенесення мощей прп. Феодосія Печерського (1091). Прп. Аркадія Новоторзького (ХI). Сщмч. Василія (Богоявленського), архієп. Чернігівського, та з ним прмч. Матфея (Померанцева) і мч. Олексія Звєрєва (1918). Сщмч. Володимира Цедринського пресвітера (1920); сщмчч. Володимира Cмирнова і Миколая Толгського пресвітерів, прмч. Єлевферія (Печеннікова), прмцц. Єви (Павлової) ігумені, Євдокії (Перевозникової) і мч. Феодора Захарова (1937); прп. Олександра Уродова спов. (1961). Йменованої «Бесідна» (1383) та Нарвської (1558) ікон Божої Матері.
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Передсвята Успінняглас 4
Тропар, глас 4
Лю́дие, предыгра́йте,/ рука́ми пле́щуще ве́рно,/ и любо́вию собери́теся,/ днесь ра́дующеся/ и све́тло восклица́юще вси весе́лием:/ Бо́жия бо Ма́ти и́мать от земны́х к Вы́шним прейти́ сла́вно,// Ю́же пе́сньми при́сно я́ко Богоро́дицу сла́вим.
Кондак, глас 4
В сла́вней па́мяти Твое́й/ вселе́нная, невеще́ственным Ду́хом испещре́на,/ у́мно с весе́лием зове́т Тебе́:/ ра́дуйся, Де́во,// христиа́н похвало́.
Преподобному Феодосіюглас 8
Тропар, глас 8
Правосла́вия наста́вниче,/ благоче́стия учи́телю и чистоты́,/ вселе́нныя свети́льниче,/ архиере́ев богодухнове́нное удобре́ние,/ Феодо́сие прему́дре,/ уче́ньми твои́ми вся просвети́л еси́, цевни́це духо́вная,/ моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 3
Насле́дник отце́в был еси́, преподо́бне,/ тех после́дуя жити́ю и уче́нию,/ обы́чаю и воздержа́нию,/ моли́тве же и предстоя́нию./ С ни́миже, име́я дерзнове́ние ко Го́споду,/ проще́ние согреше́ний и спасе́ние испроси́ вопи́ющим ти:/ ра́дуйся, о́тче Феодо́сие.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мк. 3:28-35)
"Хто буде хулити Духа Святого, тому не буде прощення довіку" (Мк. 3:29). Чи важко впасти в цей страшний гріх? Дуже не важко; бо ось які цього роду гріхи: "велике і безмірне уповання на благодать Божу; відчай або зневіра в Божому милосерді; спротив явній і встановленій істині та відкидання православної християнської віри. Інші до цього приєднують заздрість до духовних дарів, які отримує від Бога ближній; затятість у гріху і старіння в злобі; недбальство про покаяння до відходу з життя цього" ("Православне сповідання" святителя Петра Могили, ч. 3, запитання 38).
Ось скільки шляхів! Зайди в якийсь із них — вже важко буде повернутися, так і понесе тебе до поглинаючої прірви. Опір істині починається малими сумнівами, збудженими словом або писанням злим. Залиш їх без уваги і лікування, вони заведуть до невір'я і затятості в ньому. До відчаю теж доходять непомітно: покаюся — кажуть, і грішать. Так кілька разів; потім, бачачи, що покаяння не приходить, кажуть у собі: так тому й бути, не впораєшся із собою, і віддаються гріху на повну владу. Збирається безодня гріхів, а при цьому допускається і безодня протистоянь явним спонуканням Божої благодаті. Коли в цьому вигляді прийде людина до думки виправитися, безліч гріхів пригнічує її, а спротив благодаті забирає сміливість приступити до Господа, і вирішує: "більша вина моя, щоб винести мені" (Бут. 4:13). Ось і відчай! Стережися зачатків невір'я і гріхолюбства — і не потрапиш у цю безодню.
Ще 2 думки
(Мк. 4:1-9)
"Ось вийшов сіяч сіяти" (Мк. 4:3). Відтоді, як вийшов Цей Сіяч на сіяння, Він не перестає сіяти. Спочатку Сам особисто сіяв, потім через апостолів, а нарешті через Божественні писання і богомудрих учителів. І досі всюди сіється слово істини Божої. Будь тільки готовий явити себе благою землею, неодмінно засієшся; засіяне ж Бог зростить. Як же зробити із себе благу землю? Увагою і вивченням слова Божого, співчуттям і любов'ю до нього і готовністю негайно приводити в дію те, що дізнаєшся. За такого настрою жодне слово не ляже поверх душі, а всяке увійде всередину. Поєднавшись там із рідними йому стихіями духу, воно пустить коріння і дасть паросток. Живлячись потім згори натхненнями духовними, а знизу бажаннями благими і трудами, воно зросте в древо, дасть цвіт і плід. Сам Бог влаштував так навколо нас, і тому не можна не дивуватися нашому безпліддю. А все від неуваги й недбальства.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter