Преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця травня на 3-й день / серпня на 14-й день — перенесення мощей / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / липня на 15-й день — Собор Київських святих / липня на 19-й день — Собор Курських святих / серпня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Дальніх печерах (прп. Феодосія) спочивають
Преподобний і богоносний отець наш Феодосій народився в місті Василькові, яке й зараз знаходиться неподалік від Києва, але невдовзі батьки разом з ним переїхали до Курська, де він «зростав тілом, зростав і духом в премудрості й любові Божій». З самого раннього дитинства він майже щодня відвідував церковні богослужіння і хотів присвятити всього себе служінню Богу. Після смерті батька він став вести ще більш подвижницьке життя.
Одного разу він навіть втік із дому з мандрівниками, бажаючи разом з ними побачити ті місця, де жив і проповідував Христос Спаситель. Дізнавшись про це, мати наздогнала його, побила і привезла назад додому. Потім вона просила у нього пробачення і благала більше ніколи не залишати її, бо любила його більше за інших дітей. Преподобний Феодосій продовжував ходити до храму і допомагав місцевому священнику, готуючи просфори для богослужіння. Була у нього ще одна спроба втекти із дому, але мати знову його повернула.
Через деякий час блаженний Феодосій пішов до кузні і попросив скувати йому вериги із заліза, обвив їх навколо пояса і так ходив. Залізо було вузьке і врізалося в тіло, а він терпів, немов не відчуваючи ніякого болю. Побачивши це, мати зірвала з нього одяг та вериги і змусила надіти гарний одяг.
Богобоязливий юнак не міг терпіти того, що мати змушувала віддалятися його від Бога. Дотримуючись заповіді Христа: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10:37), преподобний Феодосій таємно вирушив до стольного града Києва. Прийшовши до преподобного Антонія, він сподобився прийняти з благословення засновника святої обителі чернечий постриг на двадцять четвертому році життя. Відтоді й почалися його великі чернечі подвиги помірності, посту і молитви в Печерському монастирі.
Мати преподобного не могла заспокоїтися від того, що не було поруч з нею улюбленого сина, і розпочала його пошуки. Коли вона знайшла його в Київському монастирі, то побачила його обличчя, яке змінилося від великого утримання і праці. Впавши на шию його, вона довго плакала гіркими сльозами. Але син зміг переконати її в тлінності цього світу й в необхідності трудитися для Царства Божого, і через кілька днів мати сама сказала йому, що хоче прийняти чернечий постриг та залишитися в жіночому монастирі до кінця своїх днів. Після цього преподобний Феодосій ще більше став подвизатися, і Господь дав йому владу повелівати нечистими духами.
Також преподобний після примноження на Київських пагорбах братії монастиря запровадив у ньому Студійський чернечий устав, за яким і донині живуть ченці святої Печерської обителі. Згодом від Печерського монастиря всі руські монастирі прийняли саме цей устав, переданий преподобним Феодосієм.
Кожного дня преподобний Феодосій обходив келії ченців, щоб дізнатися спосіб життя і старанність всякого. З любов’ю він виправляв помилки кожного із братів і спрямовував на шлях істинного покаяння. Ось як він повчав їх: «Молю вас, браття, трудімося в пості і молитві, подбаймо про спасіння душ наших, зречімося злоби нашої і лукавих шляхів, які суть — розпуста, крадіжка, марнославство, сварки, пияцтво, об’їдання, братоненависництво. Ухилімося, відвернімося від всього цього, браття, але підемо шляхом Господнім, який веде нас в небесну нашу вітчизну. Шукаймо Бога плачем, сльозами, постом, бдінням, покірністю і послухом, щоб тим придбати у Нього милість. Ще ж зненавидьмо світ цей, завжди згадуючи слова про те Господа: “коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учнем” (Лк. 14:26); і ще: “Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її” (Мф. 10:39). Тому і ми, браття, як відреклися від світу, відречімося і від того, що в ньому. Зненавидьмо всяку неправду, всяку мерзенну річ, не повертаймося до колишніх гріхів наших, як пес до своєї блювотини. Бо, як сказав Господь: “хто поклав руку свою на рало і озирається назад, той не благонадійний для Царства Божого” (Лк. 9:62). Як уникнемо нескінченної муки, закінчуючи життя це в лінощах, без покаяння? Треба нам, браття, назвавшись ченцями, повсякденно каятися в гріхах своїх. Бо покаяння є шлях, що приводить до Царства Небесного. Покаяння є ключ до Царства Небесного, без якого не можна туди увійти нікому. Покаяння є шлях, який повертає нас до своєї батьківщини. Тримаймося, браття, цього шляху, прикріпімо до нього ноги наші. До цього шляху не наближається змій лукавий; ходити тим шляхом важко, а потім буде радісно. Отже, браття, борімося, перш ніж настане той останній день, щоб отримати добре, уникнімо злої долі, яка буде для недбайливих і тих, котрі живуть без покаяння».
Прославився преподобний Феодосій не тільки тим, що завдяки його молитвам ще за його життя сталося багато чудес, а й тим, що навіть київський князь Ізяслав приходив до нього за порадою та духовним повчанням. І ніколи не відмовляв йому преподобний, вказуючи на те, яким необхідно бути князю в управлінні, щоб досягнути Царства Небесного.
Під час ігуменства свого подвизався він багатьма трудами не лише заради свого спасіння, а й заради спасіння врученого йому стада.
Ніколи не бачили, щоб преподобний лив воду на своє тіло, а мив він тільки руки і обличчя. Ночі преподобний проводив у молитвах, зі сльозами віддаючи хвалу Богу і часто схиляючи коліна до землі. Великі скорботи і спокуси творили тоді в печері злі духи преподобному.
Одного разу, коли після повечір’я він хотів трохи заснути і сів (бо ніколи він не лежав), пролунав в печері гучний крик безлічі бісів, як ніби одні їздили на колісниці, інші били в тимпани, інші сопіли в сопілки і здіймали разом такий шум, що печера тряслася. Почувши все це, преподобний не побоявся, не жахнувся, а, захистивши себе зброєю хреста, встав та почав співати Псалтир, і тоді той шум та голоси притихли. Коли ж після молитви він сідав, знову почувся, як і раніше, голос незліченних бісів. А преподобний вставав знову і починав спів псалмів. Так багато днів і багато ночей надокучали йому злі духи, не даючи йому анітрохи заснути, поки він не переміг їх зовсім благодаттю Божою і не отримав над ними таку владу, що вони і здалеку не сміли приступити до того місця, де преподобний творив молитву, а бігали від нього.
Передбачаючи свою кончину, він зібрав всю братію, яка несла свій послух у монастирі, і повчав їх стояти в Православній вірі, говорячи, що краще за неї немає віри і що тільки в ній людина може знайти спасіння.
Помер він в 1074 році. Того року молитвами преподобного Феодосія примножилися всякі блага в його монастирі, і на землях був достаток, і був приплід худоби в небувалих розмірах. І донині безліч чудес відбуваються по молитвам засновника святої Печерської обителі.
Мощі преподобного були заховані братією монастиря від наруги під час монголо-татарської навали і досі приховані для нас. Залишився тільки його гроб, у який за благочестивою традицією опускають волосся всіх, хто приймає постриг в Печерському монастирі, — тих, за кого преподобний Феодосій обіцяв молитися біля Престолу Божого до кінця віку.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Феодосию, игумену Киево-Печерскому, глас 8
Возвы́сився на доброде́тель,/ измла́да возлюби́в мона́шеское житие́,/ к жела́нию до́блественне дости́г, всели́лся еси́ в пеще́ру,/ и, украси́в житие́ твое́ поще́нием и све́тлостию,/ в моли́твах, я́ко безпло́тен, пребыва́л еси́,/ в нашей земли́, я́ко све́тлое свети́ло, проси́яв, о́тче Феодо́сие,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Тропарь преподобным Антонию и Феодосию, игуменам Киево-Печеpским, глас 4
Зве́зды мы́сленныя,/ просия́вшия на тве́рди Церко́вней,/ и́ноков Ру́сских основа́ние/ пе́сньми, лю́дие, почти́м,/ ра́достныя похвалы́ сим воздаю́ще:/ ра́дуйтеся, преблаже́ннии отцы́, Анто́ние с Феодо́сием богому́дрым,// при́сно моля́щиися о возсле́дствующих и чту́щих па́мять ва́шу.
Молитва преподобному Феодосию, игумену Киево-Печерскому
О, свяще́нная главо́, А́нгеле земны́й и челове́че Небе́сный, преподо́бне и Богоно́сне о́тче наш Феодо́сие, изря́дный слуго́ Пресвяты́я Богоро́дицы, во и́мя Ея́ свято́е оби́тель пречу́дну на гора́х Пече́рских сооруди́вый, и в ней чуде́с мно́жеством просия́вый! Мо́лим тя со усе́рдием мно́гим, моли́ся за нас ко Го́споду Бо́гу, и испроси́ от Него́ вели́кия и бога́тыя ми́лости: ве́ру пра́ву, наде́жду спасе́ния несомне́нну, любо́вь ко всем нелицеме́рну, благоче́стие непоколеби́мое, душ и теле́с здра́вие, жите́йских потре́б дово́льство, и да не во зло обрати́м блага́я, да́руемая нам от щедрода́тельныя Его́ десни́цы, но в сла́ву и́мени Его́ свята́го, и во спасе́ние на́ше. Сохрани́, уго́дниче Бо́жий, предста́тельством твои́м святы́м страну́ на́шу, Це́рковь Православную, град твой, и Ла́вру твою́ невреди́мыми от вся́каго зла, и вся лю́ди притека́ющия на поклоне́ние к честно́му твоему́ гро́бу и пребыва́ющия во святе́й оби́тели твое́й, осени́ Небе́сным твои́м благослове́нием и от вся́ких зол и бед ми́лостивно изба́ви. Наипа́че же в час кончи́ны на́шея покажи́ нам многомо́щное твое́ покрови́тельство: да изба́вимся моли́твами твои́ми ко Го́споду вла́сти лю́таго мироде́ржца и сподо́бимся насле́дити Ца́рство Небе́сное. Яви́ нам, о́тче, благосе́рдие твое́ и не оста́ви нас си́рых и безпо́мощных, да вы́ну славосло́вим ди́внаго во святы́х Свои́х Бо́га, Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха, и твое́ свято́е заступле́ние, во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Молитва преподобным Антонию и Феодосию, игуменам Киево-Печеpским
Преподо́бнии и богоно́снии отцы́ на́ши Анто́ние и Феодо́сие, к вам мы гре́шнии и смире́ннии, я́ко к те́плым засту́пником и ско́рым помо́щником и изве́стным предста́телем, усе́рдно прибега́ем, смире́нно прося́ще ва́шея по́мощи и заступле́ния в бе́здне зол и бед погружа́емии, я́же на всяк день и час нам и от челове́к лука́вых приключа́ются и от духо́в зло́бы поднебе́сныя, всегда́ и везде́ и вся́кими о́бразы поги́бели души́ и теле́с на́ших и́щущих, нахо́дят на ны. Изве́стны бо есмы́ несумне́нно, коль вели́кое к Милосе́рдому Бо́гу и́мате дерзнове́ние: еще́ бо на земли́ ме́жду стра́нствующими к Го́рнему Оте́честву пребыва́юще, ве́лию си́лу благода́ти Бо́жией, уста́ми и рука́ма ва́шими чудоде́йствующей, в себе́ показа́сте, я́ко и огнь с небе́с, по подо́бию Илии́ну, на показа́ние ме́ста, на не́мже и́маше бы́ти осно́вана, на че́сть и всегда́шнее Бо́га и Бо́жия Ма́тере славосло́вие, вели́кая це́рковь Пече́рская, и ро́су, по о́бразу Гедео́нову, на очище́ние и ве́чное прославле́ние того́жде свята́го ме́ста низведо́сте: та́кожде ве́мы, коль мно́гое мно́жество муже́й и жен, из ра́зных стран и наро́дов, скорбя́щих и напа́ствуемых, или́ разли́чными тя́жкими боле́зньми одержи́мых, или́ под бре́менем наси́лия и притесне́ния неудо́бь носи́мым упа́дающих и жития́ своего́ отчаява́ющихся, ва́шими моли́твами и заступле́нием получи́ша ско́рое себе́ облегче́ние и избавле́ние. А́ще у́бо вся́ та помоществова́ния, еще́ в сме́ртном су́ще стра́нствовании, бе́дствующим ми́лостивно подава́сте, кольми́ па́че днесь, егда́ уже́ Всемогу́щей предста́сте Тро́ице, и бо́льшее прия́сте дерзнове́ние, во е́же моли́ти Ю о на́шем недосто́инстве, и нас в беда́х и печа́лех су́щих утеша́ти, в тя́жких ну́ждах и напа́стех по нас ра́товати, в злоключе́ниях и бе́дствиях нас заступа́ти и защища́ти. Сего́ ра́ди и мы, столь мно́гими вражде́бными наве́тами, озлобле́ниями и кова́рными злоумышле́ниями отвсю́ду угрожа́емии и тесни́мии, ва́шему те́плому и си́льному по Бо́зе вруча́ем себе́ покрови́тельству и защище́нию, и усе́рдно мо́лим благосты́ню ва́шу, сохрани́те нас неврежде́нных от всех бед и зол, наипа́че же от бесо́вских ко́зней и хи́тростей, льсти́вых по́дступов и на́глых нападе́ний: да не бу́дем им в поруга́ние и посмея́тельство, но та́ко их кре́пкою ва́шею по́мощию от нас отжени́те, я́коже во дни о́ны от оби́тели отгна́сте их, мно́гия па́кости иногда́ де́ющих. Сицева́я же их неполе́зная укроти́вше на ны воста́ния и устремле́ния, та́ко нас, утвержде́нных в ве́ре, наде́жде и любви́ постоя́нных соде́лайте, да николи́же на́ми каково́е возоблада́ет недоуме́ние, или́ сумне́ние в тех, я́же Свята́я Ма́ти Це́рковь ве́ровати поуча́ет, и испове́дати дерзнове́нно повелева́ет: наде́жду на́шу на Го́спода Бо́га в душа́х на́ших ве́сом и ме́рою пра́вды и ми́лости Бо́жия си́це устро́йте, я́ко да ниже́ изли́шне упова́ем обе́щанная от Бо́га без труда́ и по́двига восприя́ти, ниже́, зря́ща вели́кая прегреше́ния и тя́жкая законопреступле́ния, весьма́ Бо́жия милосе́рдия отчаива́емся. Любо́вь в сердца́х на́ших си́це утверди́те, и досто́йну соде́лайте, да ничто́же земно́е и скороги́бнущее па́че Бо́га, вся сотво́ршаго и вся в Себе́ содержа́щаго, ниже́ помышля́ем, ниже́ жела́ем, ниже́ предпочита́ем. Чу́вства на́ша душе́вная вку́пе и теле́сная в таково́м благоустрое́нии и благоле́пной ме́рности на всяк день и час удержива́йте и снабдева́йте, да те́ми никогда́же Блага́го, Человеколюби́ваго Бо́га прогне́ваем. Ра́зум уцелому́дрите, да он па́че о Бо́зе, Его вездепрису́тствии и благопромышле́нии помышля́ет, неже́ о вре́менных и ничто́же су́щих пече́тся. Развраще́нную во́лю на́шу вы́ну исправля́йте, да николи́же хо́щет, е́же хоте́нию Бо́жию сопротивля́ется, но те́ми да удовля́ется, и в сих безмяте́жно и безпеча́льно да пребыва́ет, я́же суть Бо́гу уго́дна и прия́тна, челове́ку же спаси́тельна и поле́зна. Па́мять истрезвля́йте, да та непреста́нно представля́ет уму́ и сия́, и́миже Всеми́лостиваго прогне́ва Бо́га и Его́ благоутро́бие раздражи́ и о́ная, я́же вся́каго челове́ка, кроме́ вся́каго сумне́ния по вре́менной сей жи́зни ожида́ют: к сим же и Оте́чества ва́шего не забыва́йте, но в ми́рном устрое́нии пребыва́ти ему́ у Престо́ла Вели́чества Бо́жия непреста́нно хода́тайствуйте. Вся лю́ди, су́щия в стране́ на́шей, ми́рных и безпеча́льных сохрани́те, и от вся́каго зла́го обстоя́ния вско́ре изба́вите. Егда́ же приспе́ет на́ше от вре́меннаго сего́ жития́ отше́ствие и к ве́чности преселе́ние, си́це нам в по́мощь предста́ните и от наси́лий вра́жиих свободи́те, я́коже предста́сте иногда́ Ера́зму мона́ху в тя́жком сме́ртном бе́дствии обрета́вшемуся, и си́це сердца́ на́ша к и́стинному покая́нию и жале́нию о греха́х подви́гните, я́коже и о́наго се́рдце подвиго́сте, и́же в и́стинном покая́нии от зде́шних к Бо́гу отъи́де, да и мы, в чи́стем со́вести на́шея свиде́тельстве, Пресвяте́й и Нераздели́мей предста́вше Тро́ице, прославля́ем Ю́ ку́пно с ва́ми и все́ми святы́ми в безконе́чныя ве́ки. Ами́нь.
Величание преподобному Феодосию, игумену Киево-Печерскому
Ублажа́ем тя,/ преподо́бне о́тче Феодо́сие,/ и чтим святу́ю па́мять твою́,/ наста́вниче мона́хов// и собесе́дниче А́нгелов.
Тропaрь прпdбнагw, глaсъ и7:
Правослaвіz настaвниче, бlгочeстіz ўчи1телю и3 чистоты2 вселeнныz свэти1льниче, ґрхіерeєвъ бGодухновeнное ўдобрeніе, fеод0сіе премyдре, ўчeньми твои1ми вс‰ просвэти1лъ є3си2, цэвни1це д¦0внаz, моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ, глaсъ и7.
Под0бенъ: Взбрaнной:
Наслёдникъ nтцє 1въ бhлъ є3си2, прпdбне, тёхъ послёдуz житію2 и3 ўчeнію, nбhчаю и3 воздержaнію, мlтвэ же и3 предстоsнію: съ ни1миже, и3мёz дерзновeніе ко гDу, прощeніе согрэшeній и3 сп7сeніе и3спроси2 вопію1щымъ ти2: рaдуйсz, џтче fеод0сіе.
Ще в розробці