9 вересня 2025

(Мк. 4:24-34)
Притча про поступове зростання з насіння пшениці зображує стосовно кожної людини поступове зростання потаємного в серці людини, що благодаттю Божою засівається і оберігається, а стосовно людства - поступове збільшення тіла Церкви, або спільноти тих, хто спасається в Господі Іісусі Христі, за чином, встановленим Ним. Цією притчею розв'язується питання: чому донині християнство не всеосяжне? Як людина, кинувши насіння в землю, спить і прокидається, насіння ж проростає і росте саме собою без її відома, так і Господь, поклавши на землі насіння Божественного життя, дав йому свободу розростатися, підпорядкувавши його природному перебігу подій і не силуючи цих останніх; доглядає тільки насіння, сприяє йому в окремих випадках і дає загальний напрямок. Причина цього у свободі людини. Господь шукає, щоб людина сама себе підкорила Йому, і чекає на схиляння її свободи; справа і триває. Якби все залежало тільки від волі Божої, давно б усі були християнами. Інша думка: тіло Церкви, що твориться, твориться на Небі; із землі надходять тільки матеріали, утворені теж небесними діячами. Слово з Неба проходить землею і привертає тих, хто бажає. Ті, хто послухав і послідував, надходять, як сирцевий матеріал, у лабораторію Божу, у Церкву, і тут переробляються за зразками, що їх з Неба дають. Перероблені, після виходу з цього життя, переходять на Небо і там надходять у будівлю Божу, кожен куди придатний. Це йде безперервно, а отже, справа Божа не стоїть. Загальна переможність християнства і не потрібна для цього. Будівля Божа твориться невидимо.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.