Священномученик Іоанн Смирнов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 27-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, які в Бутові постраждали (перехідне) / місяця червня на 10-й день — Собор Рязанських святих

Священномученик Іоанн народився 20 березня 1873 року в селі Високому Михайлівського повіту Рязанської губернії в сім’ї псаломщика Олексія Смирнова, всі п’ятеро синів якого стали священниками.

Іван Олексійович закінчив Рязанську духовну семінарію і 1904 року був висвячений на священника до Зарайського Микільського собору. У Зарайську отець Іоанн оселився з сім’єю в дерев’яному будинку на території міського кремля. Під час теплої пори року отець Іоанн служив у літньому Миколаївському соборі, а під час холодної служив у зимовому Іоанно-Предтеченському храмі. На урочисті богослужіння збиралися до тисячі прочан.

Отець Іоанн, котрий проявив себе як ревний пастир, був призначений настоятелем Миколаївського собору, возведений у сан протоієрея, призначений благочинним церков Зарайського округу і нагороджений 1930 року митрою.

У 1922 році із церков міста було вилучено багато цінних речей та ікон. Деякі із них тоді вдалося врятувати від знищення. За пропозицією директора краєзнавчого музею і члена церковної ради І. П. Перлова частину дорогоцінного церковного начиння і стародавні рукописні та друковані книги було передано на зберігання до музею.

1928 року за розпорядженням влади було закрито Миколаївський собор та Іоанно-Предтеченську церкву. Протоієрея Іоанна призначили служити до Спасо-Преображенської церкви в тому самому місті. Він став клопотати про відкриття собору, розпочавши збір підписів вірян під відповідним клопотанням.

Влада ці клопотання священника і парафіян представила в обвинувальному висновку таким чином: «До Коломенського окружного відділку ОДПУ надійшли відомості про те, що угруповання церковників, присутніх людей і торговців поширювало серед населення міста й села контрреволюційні чутки про швидку загибель радянської влади та готувало масовий виступ проти закриття собору. Контрреволюційна діяльність вищевказаної групи бере свій початок з моменту закриття собору в місті Зарайську. Питання закриття собору обговорювалося на всіх зборах підприємств, і було винесено рішення клопотати перед вищою владою про надання собору під клуб. Прохання робітників ВЦВК задовольнив, і собор підлягав вилученню. Незначна відстала частина робітників у зв’язку з закриттям собору стала проявляти невдоволення владою. Цим моментом скористалися церковники, повели серед вірян антирадянську агітацію за збереження собору. З ініціативи попа Смирнова декілька разів скликалася церковна рада. Ще не маючи точних відомостей про його закриття, вирішили на перших зборах вірян громади, до якої входили винятково присутні люди, колишні й теперішні торговці міста Зарайська, жінки і чоловіки навколишніх сіл похилого віку, зробити інформацію.

Зробивши інформацію про передбачуване закриття собору, вищезгадана група стала проводити закриту контрреволюційну агітацію серед міського і сільського населення, наприклад: у травні 1928 року за ініціативою попа Смирнова та церковної ради в соборі було проведено антирадянську агітацію за збереження собору шляхом безплатної роздачі портретів Миколая Чудотворця, з вказівкою, скільки років іконі і скільки часу вона перебуває в соборі.

Для кращої агітації серед населення в літні місяці 1928 року за ініціативою попа Смирнова і членів церковної ради соборну ікону чудотворця Миколая носили всіма селами колишнього Зарайського повіту зі звершенням богослужінь, де піп Смирнов говорив: “Чудотворна ікона Миколая свята, її потрібно шанувати, вона творить дива”. Про це ж він неодноразово говорив у соборі під час проповіді. Така агітація серед населення проводилася до 1929 року.

У лютому 1929 року питання про закриття собору ВЦВК вирішив остаточно на користь робітників. Дізнавшись про це із газет, церковники повели відкриту контрреволюційну агітацію серед населення, для чого скликали збори членів громади (були присутніми до ста осіб), на яких оголосили вірянам рішення ВЦВК, що собор підлягає закриттю, і звернулися з закликом до всіх присутніх узяти активну участь у недопущенні закриття собору шляхом агітації серед робітників і селян, закликати їх до захисту собору та дачі своїх підписів, заявляючи: “Чим більше буде підписів, тим більше матимемо шансів на виграш, бо вища влада рахуватиметься з цим і залишить собор за нами”.

Ця агітація серед несвідомої відсталої частини робітників і селян знайшла своє відображення. У результаті цієї агітації громада, що налічує в собі близько ста п’ятдесяти членів, зросла в декілька разів».

У лютому 1930 року співробітники ОДПУ заарештували протоієрея Іоанна Смирнова і разом з ним членів церковної громади, всього одинадцять осіб. Усіх їх було ув’язнено в місті Коломні. На допиті слідчі запитували священника про його ставлення до радянської влади і до закриття нею собору. Причому запитання поставили так, що і позитивними відповідями, і негативними слідчі могли скористатися для обвинувачення священника, тож отець Іоанн вирішив відповідати якомога ухильніше.

30 квітня 1930 року трійка ОДПУ засудила протоієрея Іоанна на три роки заслання до Північного краю.

Після арешту священника влада в Микільському соборі спершу розмістила музейну експозицію, але потім безцінне церковне начиння й стародавні рукописи вивезли і в храмі розмістили архів НКВС. Іоанно-Предтеченська церква була перетворена на кінотеатр.

Дружину священника, Зінаїду Іванівну, з п’ятьма дітьми виселили із церковного будинку. Спершу вони поневірялися містом, знаходячи лише тимчасовий притулок. Матушка просила милостиню, а діти, щоб вижити, виконували найрізноманітніші роботи.

Після повернення із заслання отець Іоанн був призначений настоятелем Спасо-Преображенського храму в Зарайську.

У 1937 році посилилися гоніння на Православну Церкву. На вимогу влади секретні інформатори стали збирати відомості про священників, які повернулися із заслання. У середині серпня 1937 року слідчий допитав лжесвідків, які підписали показання, ним складені. 20 серпня співробітники НКВС заарештували отця Іоанна, і його ув’язнили в одній із в’язниць Коломенського району. Священника звинуватили в тому, що він «висловлює мерзенний контрреволюційного характеру наклеп на радянську владу, закликає населення під час виборів до рад голосувати проти комуністів, висловлює пораженські настрої проти радянської влади, терористичні настрої проти комуністів».

8 вересня трійка НКВС засудила отця Іоанна на розстріл. Протоієрея Іоанна Смирнова розстріляли наступного дня, 9 вересня 1937 року, і поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.