Священномученик Михаїл Воскресенський пресвітер і з ним 28 мучеників, священномученик Стефан Нємков пресвітер і з ним 18 мучеників

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю після 26 серпня — Собор Нижньогородських святих (перехідне)

Священник Михаїл Григорович Воскресенський народився 1883 року в селі Теплий Стан у сім’ї станового пристава Григорія Дмитровича Воскресенського. З 1910 року він служив у селі Бортсурмани нинішньої Нижньогородської області. Парафіяни любили його за доброту, благочестя і бездоганне виконання пастирських обов’язків.

Настав 1918 рік — початок відкритого гоніння на Церкву. Влітку того року жителі повіту підняли повстання проти більшовиків. Каральний загін, який виступив на придушення спротиву, майже весь складався із латишів. Очолював його дехто Гарін, вихідець із дворян Нижньогородської губернії. Де б не проходив він, усюди катували і вбивали священників.

Коли червоноармійці підійшли до Бортсурман, отця Михаїла там не було, бо він поїхав у сусідню Козлівку причащати старого. Загін карателів розташувався на горі навпроти села. Вночі карателі в’їхали в село і приступили до арештів. Заарештованих зводили до будівлі волосного правління.

Пізно вночі отець Михаїл повертався додому. На околиці села дорогу йому перегородили карателі.

— Хто йде?

— Священник, — відповів отець Михаїл.

Цього було достатньо.

— Убиймо його, — почув батюшка.

— Встигнемо ще, — відповів інший. Його пропустили, і він поїхав додому.

У цей самий час інші карателі прийшли до нього додому, щоб заарештувати його, але не застали і пішли. Увійшовши до хати, зрозумів священник, яку йому готують долю, але бігти не став. Невдовзі його взяли під варту.

Рішення щодо в’язнів уже було прийнято: всі підлягали страті. Протягом всієї ночі їх били. З особливою жорстокістю мучили отця Михаїла. Кати звинувачували його в тому, що він велів дзвонити у дзвін під час підходу червоноармійців і чекав з радістю на загін Колчака.

Аби не викликати серед жителів села обурення, кати оголосили, що всіх заарештованих буде відправлено до Курмиша для суду. Однак страстотерпці знали про уготовану їм долю й готувалися до смерті, каючись і сповідаючись.

27 серпня / 9 вересня перед полуднем колона із тридцяти осіб у супроводі карателів рушила Курмиською дорогою. Отець Михаїл йшов попереду і голосно співав похоронні піснеспіви, а разом з ним парафіяни. Так пройшли п’ять кілометрів і дійшли до яружного місця, що називалося Степанихою. Тут усім було наказано вишикуватися в один ряд, кати встали навпроти.

Отець Михаїл опустився на коліна і з піднятими руками молився Богу. Жодна із шістнадцяти куль, які влучили в нього, не змогла обірвати його життя. Це було явним знаменням дива, і тоді один із катів підійшов до священномученика й заколов його в серце багнетом.

Із тридцяти осіб тільки один залишився в живих — Іван Петрович Курепін. Він і розповів про подробиці мученицької кончини священника, церковного читця й двадцяти семи селян.

Увечері всі вбиті були поховані селянами в п’яти братських могилах. На місці розстрілу було встановлено хрест.

Будинок священника було розграбовано карателями. Незабаром після мученицької кончини чоловіка матушка написала владі до Москви, запитуючи, за що вбили її чоловіка-священника. Із Москви прийшла відповідь, що чоловік її постраждав безвинно. Але не наситилися вбивці цими жертвами і жадали нових.

Священник Стефан Михайлович Нємков, друг священномученика Михаїла, служив у селі Деяново, неподалік від Бортсурмана. Зупинившись у селі, карателі Гаріна обирали жертв, хоча й не було тут учасників селянського опору. За день до мученицької кончини отця Стефана до нього додому з’явилися двоє червоноармійців. Священник прийняв їх з любов’ю і нагодував обідом.

Під час обіду стали вони вмовляти його: «Батюшко, сховайся куди-небудь, а то вас усіх розстріляють». Ніщо не здригнулося в душі священника. З просвітленим обличчям він встав з-за столу і, широким жестом показавши на п’ятиглавий храм Святої Трійці, сказав: «Он, бачите, Трійця. Я від неї нікуди не піду. Господь наш Іісус Христос не ховався, і я не буду».

До вечора його заарештували, а з ним вісімнадцять селян. Матушка його, Анна, зібрала в дорогу торбинку, проте він нічого не взяв.

Заарештованих привели до будівлі школи і довго били. Особливо жорстоко били і глумилися над священником, якому перед стратою обстригли волосся.

У неділю після полудня селян і священника вивели із Деянового й повели в бік села Мальцево. Дійшовши до яру, кати наказали заарештованим вишикуватися в ряд і потім розстріляли із кулемета. Отця Стефана стратили окремо — пострілом у голову. Але він не був убитий, і вбивця заколов його багнетом.

Усіх страстотерпців було поховано в загальних могилах, окрім священника, якого було поховано окремо в середині кладовища.

Згодом на місці розстрілу був поставлений хрест і служилися панахиди. Начальник загону Гарін через деякий час був убитий самими карателями.