Священномученик Олександр Ціцеров, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)

Священномученик Олександр народився 25 серпня 1884 року в селі Поводимово Алатирського повіту Симбірської губернії в сім’ї селянина Михайла Ціцерова. У 1903 році Олександр закінчив Апшарівську церковно-вчительську семінарію і до 1908 року був учителем у церковнопарафіяльній школі в селі Ольховка Симбірської губернії.

Як і багато вчителів тих років, Олександр Михайлович брав участь у модній на той час революційній діяльності та навіть вступив 1904 року до партії соціал-демократів. У його обов’язки входило поширення прокламацій серед солдатів військової частини, яка стояла в цих місцях.

1906 року соціал-демократичну партію розгромили, і в домівках багатьох її учасників, зокрема й Олександра Михайловича, провели обшук. Деяких членів партії притягли до судової відповідальності і вислали, а декого й стратили. Олександра Михайловича, який не брав активної участі в діяльності партії, заарештовано не було. Революційні події, учасником яких він був, той розпал пристрастей, якими вони супроводжувалися, розгул безбожництва і пов’язана з ним аморальність — усе це змусило його глибше замислитися над причинами того, що відбувається, та зробити, кінець кінцем, однозначні висновки.

У 1908 році Олександр Михайлович вступив як учитель-регент до двокласної Княжухинської церковнопарафіяльної школи в Симбірській губернії. Протягом 1913–1914 років він навчався на пастирсько-місіонерських курсах у Москві, а 20 квітня 1914 року був висвячений на священника до Володимирської церкви села Осташево Бронницького повіту Московської губернії і призначений місіонером. Того ж року отець Олександр влаштував релігійно-моральні читання для робітників Садківської мануфактури, а в селі Осташево заснував кооперативне товариство, головою якого потім був протягом двох років.

25 листопада 1916 року отець Олександр був переведений служити до Миколаївської церкви в селі Нікольське Звенигородського повіту Московської губернії.

У 1926 році священник був нагороджений наперсним хрестом, у 1932-му був возведений в сан протоієрея і призначений благочинним Звенигородського округу.

Протоієрей Олександр був видатним проповідником. Послухати його проповіді приходили із найдальших сіл. Будучи людиною освіченою, пам’ятаючи уроки, отримані свого часу на місіонерських курсах, і настанови їхнього великого засновника, протоієрея Іоанна Восторгова, отець Олександр до проповідей готувався ретельно, присвячуючи цьому іноді по три-чотири години.

Отець Олександр любив свою парафію, любив свою паству, і паства у відповідь любила його. Усі знали, що їхнього священника можна покликати пособорувати і причастити хворого в будь-який час і в будь-яку погоду. Він був готовий, присвятивши своє життя Господеві, самовіддано служити народові, ніколи не чекаючи й не вимагаючи плати за звершені треби. Коли міг, він сам допомагав нужденним не лише порадою, а й матеріально. Якщо людина була хвора, він намагався допомогти ліками.

26 січня 1937 року протоієрея Олександра призначили настоятелем Преображенського храму в селі Великі Вяземи Звенигородського району, однак у цьому храмі він прослужив менше року через вихор гонінь, що здійнявся.

24 листопада 1937 року співробітники НКВС склали довідку на арешт священника, і наступного дня дали дозвіл на арешт. 27 листопада отець Олександр був заарештований і після декількох днів допитів у звенигородській в’язниці переведений до Таганської в’язниці в Москві. Одна із допитаних свідків на запитання про те, що вона знає про антирадянську діяльність священника, показала: «Улітку 1937 року начальник парашутного центру закрив прохід до церкви, який пролягає через територію парашутного центру. Отже, церква опинилася ізольованою, бо друга дорога, що проходить через територію санаторію, також закрита. З цього приводу Ціцеров говорив: “Ось дивіться, як знущаються з православної віри, усіма методами насильства намагаються знищити храм. Ви не повинні допустити цього, треба активніше діяти і домогтися свого”».

Оскільки священник у селі Великі Вяземи служив недовго, місцеві безбожники його не знали, а допитані чергові свідки мало що могли розповісти, то слідчий запропонував їм підписати те, що сам написав. Слідство у справі отця Олександра тривало всього один день.

3 грудня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра на десять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Його відправили до міста Вольний Хабаровського краю і ув’язнили в Амурський залізничний табір НКВС.

1 вересня 1939 року дружина священника і його діти надіслали лист начальнику НКВС Берії з проханням переглянути справу отця Олександра. Зі свого боку, ще раніше, отець Олександр подав заяву про перегляд справи. Знову було допитано тих самих свідків. Від деяких раніше даних ними свідчень вони відмовилися, і слідчий 10 листопада 1939 року запропонував вирок скасувати та священника звільнити. Інший слідчий, розглянувши справу 26 грудня 1939 року, запропонував вирок лише змінити.

13 лютого 1940 року слідча частина управління НКВС у Московській області ухвалила замінити покарання на п’ять років заслання до Красноярського краю. Але це вже не могло відбутися.

Протоієрей Олександр Ціцеров помер 9 вересня 1939 року в Буреїнському виправно-трудовому таборі НКВС на станції Ізвєсткова і був похований у безвісній могилі.