2 серпня 2029
четвер · 20 липня ст. ст.
Святого славного пророка Iлії (IХ ст. до Р. Х.). Прп. Авраамія Галицького, Чухломського (1375). Знайдення мощей прмч. Афанасія Брестського (1649). Сщмч. Константина Словцова пресвітера (1918); сщмчч. Олександра Архaнгельського, Георгія Нікітіна, Іоанна Стебліна-Каменського, Сергія Гортинського і Феодора Яковлєва пресвітерів, прмчч. Тихона (Кречкова), Георгія (Пожарова), Косми В’язникова і мчч. Євфимія Гребенщикова і Петра В’язникова (1930); сщмч. Олексія Знаменського пресвітера (1938); прмч. Феодора Абросимова (1941). Чухломської, або Галичської (1350), Оршанської (1631) та Абалацької («Знамення») (1637) ікон Божої Матері.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Пророку Іліїглас 4
Тропар, глас 4
Во пло́ти А́нгел,/ проро́ков основа́ние,/ вторы́й Предте́ча прише́ствия Христо́ва Илия́ сла́вный,/ свы́ше посла́вый Елисе́еви благода́ть,/ неду́ги отгоня́ти/ и прокаже́нныя очища́ти,// те́мже и почита́ющим его́ то́чит исцеле́ния.
Кондак, глас 2
Проро́че и прови́дче вели́ких дел Бо́га на́шего,/ Илие́ великоимени́те,/ веща́нием твои́м уста́вивый водото́чныя о́блаки,// моли́ о нас еди́наго Человеколю́бца.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Ще 1 думка
(Мф. 21:43-46)
Архієреї і фарисеї зрозуміли, що Господь говорив притчі про них, розкривав їм очі, щоб побачили істину, що ж зробили вони з цієї нагоди? Придумували, як би вбити Господа. Якби упередження не кривило їхнього здорового глузду, їм слід було б, якщо не повірити, як вимагала очевидність вказівок, то обговорити уважно, чи не так і справді, як пояснює Спаситель. Упередження зіштовхнуло їх на криву дорогу, і вони потім виявилися богогубцями. І завжди так, і нині так. Німці*, а за ними й наші знімечені розумом, щойно зустрінуть у Євангелії чудо, негайно кричать: "неправда, неправда; цього не було і не могло бути, треба це викреслити". Чи не те саме це що вбити? Перегляньте всі книжки цих розумників, у жодній не знайдете вказівки причин, чому вони так думають; жоден із них нічого не може сказати проти того, чим доводиться істина євангельська, і жоден не подбав про те, щоб заглибитися у докази, якими люди, що мають здоровий глузд, викривають їхню неправдивість: повторюють усе лише своє, що бути не може, і тому не вірять Євангелію. І нічого з ними не поробиш: вони готові йти проти Самого Бога.
*Святитель Феофан тут має на увазі не німців як народ, а сучасних йому німецьких філософів XIX століття. Тогочасними критиками християнства були Людвіг Феєрбах, Артур Шопенгауер, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше.
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter












