Священномученик Олексій Знаменський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Олексій народився 10 березня 1882 року в селі Горячкино Бородинської волості Можайського повіту Московської губернії в родині псаломщика Сергія Знаменського. 1897 року Олексій закінчив Волоколамське духовне училище, а 1905 року закінчив Віфанську духовну семінарію, після чого викладав у двокласній Волоколамській соборній церковно-парафіяльній школі і був призначений регентом соборного хору.

У 1908 році Олексій Сергійович був висвячений на священника і з 1910 року служив у Воскресенському храмі в місті Павловський Посад Богородського повіту. 1920 року отець Олексій був возведений в сан протоієрея, а 1933 року був нагороджений митрою.

1921 року отець Олексій був одним із п’яти священників міста, які були заарештовані співробітниками ДПУ за те, що під час Великого посту ходили по домівках парафіян, котрі просили прийти до них додому і благословити на піст. Розглянувши справу, представники влади вирішили, що привід для арешту є безглуздим, і вранці всі священники були звільнені.

У 1926 році протоієрей Олексій був обраний головою церковної ради. Влада в той час запекло боролася з будь-якими прилюдними проявами релігійності і тому заборонила прикрашання храмів на Великдень, розглядаючи його як наочне просування ворожої ідеології. Один із членів церковної ради Воскресенського храму порушив це розпорядження, за що, як відповідальна особа, був заарештований отець Олексій, однак через декілька годин його звільнили.

1935 року протоієрей Олексій був призначений служити до Успенського храму в селі Трахонєєво Дмитровського району Московської області, а 1936 року був переведений до церкви мучеників і безсрібників Косми та Даміана в селі Виноградово Виноградовського, нині Воскресенського, району.

3 жовтня 1937 року священник був заарештований і ув’язнений в Коломенській в’язниці. Начальник Виноградовського районого відділу НКВС лейтенант державної безпеки Алімпієв не знав, у чому його звинуватити, проте мав показання лжесвідка, яка стверджувала, що ходила до отця Олексія позичати гроші й той в її присутності проводив антирадянську агітацію, кажучи, що колгосп є справою тимчасовою і довго не проіснує, а треба більше ходити до церкви та більше вірити Богові.

Вислухавши свідка, протоієрей Олексій заявив, що ніколи не розмовляв з нею, бо не був з нею знайомий.

Як зазвичай, були допитані і посадовці. Голова сільської ради, яка сама до храму не ходила, передала те, що чула від інших. Але й цих свідчень було недостатньо для обвинувачення священника, і слідчий став розпитувати отця Олексія про зміст його проповідей, сподіваючись знайти в них те, у чому можна було б його звинуватити.

Після цього були допитані свідки, які сказали, що на свято святих мучеників і безсрібників Косми та Даміана отець Олексій звернувся до вірян зі словом, у котрому закликав їх укріпляти віру, частіше відвідувати храм Божий і молитися Богу про прощення гріхів. Свідки заявили, що священник позичав їм гроші і критикував колгоспи.

28 жовтня 1937 року трійка Управління НКВС у Московській області засудила отця Олексія на десять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Наступного дня начальник в’язниці, де він перебував, отримав розпорядження відправити його до Хабаровська, в Байкало-Амурський виправно-трудовий табір.

Зрештою, отець Олексій опинився у Тайшетському виправно-трудовому таборі, де одразу ж потрапив до табірної лікарні. Звідти він подав скаргу керівництву НКВС, написавши, що не визнає себе винним і просить переглянути справу. Відповідь священник уже не встиг отримати: 2 серпня 1938 року протоієрей Олексій Знаменський відійшов до Господа. Лікар, який склав довідку про причину смерті, зазначив, що він помер від крайньої знемоги внаслідок голоду.

Протоієрей Олексій був похований на кладовищі поблизу селища Квіток Тайшетського району Іркутської області.

1939 року, не знаючи про смерть отця Олексія, його дружина звернулася до керівництва НКВС з заявою про перегляд справи, проте 24 листопада того року прокурор Московської області зі спеціальних справ виніс рішення про відмову.

П’ятдесят два роки потому донька невинного вбитого пастиря отримала довідку про його реабілітацію, і їй було висловлено «глибоке розуміння і співчуття у зв’язку з горем, яке спіткало сім’ю в період жорстоких репресій».