25 серпня 2027

(Мф. 21:28-32)
У притчі про двох синів другий з них моторно "сказав: іду,... і не пішов" (Мф.21:30). Це образ усіх незрілих благих намірів, які привести до виконання не вистачає потім сталості, волі й терпіння. Серце легке негайно готове на будь-яке добро, що трапляється йому, але нетверда і нетрудолюбна воля відмовляється від роблення на перших же порах. Ця неміч зустрічається майже у всіх. Як же уникнути такої неспроможності перед самим собою і перед іншими? А ось як: не починай нічого не обдумавши і не розрахувавши, що на те, що робиться, вистачить сил. Так Господь повелів у притчі про того, хто починає війну і починає будувати будинок. У чому ж цей розрахунок? У тому, за словами тих же припливних навіювань Господа, щоб озброїтися наперед самовіддачею і терпінням. Подивися, чи є в тебе ці підпори всіх трудівників у добрі, і якщо є, починай справу, а якщо ні, то наперед запасися ними. Якщо запасешся, то, що не трапиться на шляху до наміченого, все перетерпиш і подолаєш, і розпочате доведеш до кінця. Розрахунок не те значить, що якщо важкувата справа - кинь, а те, щоб надихнути себе на всяку працю. Звідси буде виходити твердість волі і постійність діяння. І не буде з тобою ніколи того, щоб ти сказав - іду, а потім не пішов.