Священномученик Іоанн Нікольський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 12-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Іоанн народився 4 січня 1878 року в селі Ляцково Бежецького повіту Тверської губернії в сім’ї псаломщика Михаїла Нікольського. Після закінчення Тверської духовної семінарії він був висвячений у сан священника до одного із сільських храмів Кімрського повіту.

1929 року влада зобов’язала отця Іоанна привезти до 10 листопада на державний хлібоздавальний пункт двадцять п’ять пудів жита. Священник у цей час був у від’їзді. Отримавши повістку 12 листопада, він наступного ж дня привіз жито на пункт і був заарештований за запізнення на три дні. Суд засудив священника на конфіскацію всього майна і заслання за межі Кімрського району.

У Твері жив двоюрідний брат отця Іоанна, протоієрей Василій Володимирський, і священник вирішив переїхати з родиною туди. Святий архієпископ Фадей призначив отця Іоанна служити до церкви на честь Різдва Христового.

Через деякий час ОДПУ заарештувало в Твері найдостойніших священників і засудило їх на ув’язнення та заслання, серед них і отця Василія Володимирського. Сім’ї заарештованих опинилися без підтримки, і священники, які залишилися на волі, намагалися частіше відвідувати їх. Отець Іоанн став частіше бувати у сімдесятидворічної дружини отця Василія Надії Миколаївни, у якої не було нікого із рідних. ОДПУ відзначило часті відвідування квартири священника, який перебуває у в’язниці, і вирішило заарештувати отця Іоанна.

29 січня 1933 року його заарештували й ув’язнили у Тверській в’язниці. Доказів його винуватості у ОДПУ не було ніяких, і слідчий спробував роздобути їх через сусідів Надії Миколаївни, але безуспішно. Тільки через півтора місяця, 14 березня, отця Іоанна викликали на перший допит. Слідчий запитав, як він ставиться до радянської влади.

— Як людина віруюча, — відповів отець Іоанн, — я вважаю радянську владу Богом поставленою, і їй слід коритися не тільки за страх, а й за совість. Причин бути ворожим до радянської влади я не бачу. Вона дала право громадянам вільно сповідувати свою релігію, вірянам дала можливість організовуватися в громади, захистила їхні права певними законами й інструкціями. Покору радянській владі я вважаю своїм обов’язком і поводжуся як священнослужитель та як громадянин суворо в межах законності, щоб не завдати шкоди державі й не наражати себе на небезпечні стягнення.

— Але в душі-то ви все-таки ворог радянської влади, — зауважив слідчий.

— Так, часом я відчуваю образу, — відповів священник, — але не на закон або владу, а на представників нижчих органів радянської влади, які, проводячи політику вищих органів влади, незаконно утискали мене. Але я придушував у собі почуття образи й покривав його християнським терпінням і покірністю або звертався за захистом до вищих органів влади, і не даремно.

Слідчий запитав, з якою метою він відвідував квартиру Володимирської, чи не читав він там газет, як коментував те, що читав, і чи не було в цей час сторонніх у квартирі. Отець Іоанн відповів:

— Володимирський — мій двоюрідний брат; як родич, не маючи інших знайомих у місті, я заходив до нього, а коли його вислали, заходив до його дружини, цікавлячись, що пише брат і як почувається.

Наступного дня отець Іоанн у камері написав заяву прокурору з нагляду за органами ОДПУ. Її не взяли до уваги, і 26 квітня Трійка ОДПУ засудила священника на три роки заслання до Казахстану. Через три дні тюремним етапом отець Іоанн був відправлений в Алма-Ату.

Батюшка повернувся на батьківщину у Тверську область 1936 року, незадовго до настання нових гонінь. Попри всі переслідування, ув’язнення у в’язниці та заслання він не залишив служіння Богові і Церкві й був направлений святим архієпископом Фадеєм служити до храму села Кунганово Високівського району Тверської єпархії. Священник продовжував старанно служити, безперестанку під час богослужінь проповідуючи, але, пам’ятаючи, яким упередженим і підозрілим є ОДПУ, від розмов на політичні теми ухилявся.

Однак того, що він двічі був заарештований і ні на слідстві, ні на засланні, ні вже на волі не виявляв жодного каяття у виборі священницького служіння, було достатньо, щоб його заарештували знову. Це сталося 4 серпня 1937 року.

Викликані відразу після арешту отця Іоанна «чергові свідки» за вказівкою слідчого показали, ніби священник говорив, що радянська влада закінчиться і люди підуть до Божого храму з повинною головою; що до батюшки в дім ходять люди; що на запитання, чому до нього не приїжджає його матінка, він відповів, що вона боїться бісів і він сам їздить до неї у Тверь, а в проповіді в храмі казав, що зараз триває гоніння на вірян. 8 серпня слідчий допитав отця Іоанна.

22 серпня Трійка НКВС засудила його на розстріл. Священник Іоанн Нікольський був розстріляний 25 серпня 1937 року.

У серпні 2000 року священномученик Іоанн був причислений до лику святих для загальноцерковного шанування.