22 вересня 2023

п’ятниця · 9 вересня ст. ст.

Сьогодні
сщмч. Олександра Виноградова пресвітера
сщмч. Олександра Виноградова пресвітера
Праведні Іоаким і Анна, батьки Пресвятої Богородиці
Праведні Іоаким і Анна, батьки Пресвятої Богородиці
Прп. Іосифа, ігумена Волоцького, чудотворця
Прп. Іосифа, ігумена Волоцького, чудотворця
Прп. Онуфрія Воронського (Румун.)
Прп. Онуфрія Воронського (Румун.)
Знайдення і перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського
Знайдення і перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського
Сщмчч. Григорія Гаряєва пресвітера
Сщмчч. Григорія Гаряєва пресвітера
сщмчч. Захарії (Лобова), архієп. Воронезького
сщмчч. Захарії (Лобова), архієп. Воронезького
Димитрія Трoїцького диякона
Димитрія Трoїцького диякона
мч. Василія Шикалова
мч. Василія Шикалова
прмч. Андроника (Сурікова)
прмч. Андроника (Сурікова)
Собор Глинських святих
Собор Глинських святих

Cедмиця 16-та після П’ятидесятниці · Глас 6 · Пісний день

Післясвято Різдва Пресвятої Богородиці. Праведних богоотців Іоакима і Анни. Мч. Северіана (320). Прп. Феофана спов. (близько 300). Мчч. Харитона і Стратора (Стратоника). Пам’ять III Вселенського Собору (431). Блж. Никити у Царгороді (XII). Прп. Іосифа, ігумена Волоцького, чудотворця (1515). Прп. Онуфрія Воронського (1789) (Румун.). Знайдення і перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського (1896). Сщмчч. Григорія Гаряєва пресвітера й Олександра Іпатова диякона (1918); сщмчч. Захарії (Лобова), архієп. Воронезького, Сергія Уклонського, Іосифа Архарова, Олексія Успенського пресвітерів, Димитрія Трoїцького диякона і мч. Василія Шикалова (1937); прмч. Андроника (Сурікова) (1938); сщмч. Олександра Виноградова пресвітера (1942). Собор Глинських святих.

Читання Святого Письма

На утрені

Святителю

Ін. 10:9-16 (зач. 36).*

На літургії

АпостолЕф. 1:7-17 (зач. 217)
ЄвангелієМк. 8:1-10 (зач. 32)

Богоотцям під зачало

АпостолГал. 4:22-31 (зач. 210 від полу)
ЄвангелієЛк. 8:16-21 (зач. 36)

Святителю

АпостолЄвр. 13:17-21 (зач. 335).*
ЄвангелієЛк. 6:17-23 (зач. 24).*Читання святителю читаються, якщо йому звершується служба

Тропарі та кондаки

Праведним Іоакиму і Анніглас 2

Тропар, глас 2

Пра́ведных Твои́х, Го́споди, па́мять пра́зднующе,/ те́ми мо́лим Тя,// спаси́ ду́ши на́ша.

Інший тропар, глас 1

И́же в зако́нней благода́ти пра́ведни бы́вше,/ Младе́нца богода́ннаго породи́ша нам Иоаки́м и А́нна./ Те́мже днесь све́тло торжеству́ет,/ ве́село пра́зднующи, Боже́ственная Це́рковь, честну́ю ва́шу па́мять,/ сла́вящи Бо́га,// воздви́гшаго рог спасе́ния нам в дому́ Дави́дове.

Кондак, глас 2

Ра́дуется ны́не А́нна,/ непло́дства разреши́вшися соу́з,/ и пита́ет Пречи́стую,/ созыва́ющи вся воспе́ти/ Дарова́вшаго от чре́ва ея́ челове́ком// еди́ну Ма́терь и Неискусому́жную.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Ін. 10:9-16)

"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).

І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).

Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.

Ще 4 думки

(Мк. 8:1-10)
Наситивши чотири тисячі сімома хлібами, Господь "негайно ввійшовши в човен, прибув у межі Далмануфські" (Мк. 8:10), наче нічого особливого не зроблено. Таке істинне добродіяння — робити і робити, не звертаючи увагу на зроблене, і завжди, забуваючи попереднє, рухатися вперед. У сповнених доброти це буває ніби природно. Богатир піднімає велику вагу, не помічаючи того, а малосильний і малу вагу піднявши, не може цього забути. Так і сильний добротою всяке добро робить без напруження, аби тільки нагода. А бідний добротою без напруження не може обійтися: воно і пам'ятне йому, і він все на нього поглядає, все озирається. Добре серце жадає добродіяння і не буває задоволеним, коли не наробить добра вдосталь, як не буває сита людина, поки не наїсться. Як тут, поки відчувається голод, пам'ятається обід, а коли голод вгамований, то все забуто. Так і в істинно доброго пам'ятається добра справа, поки ще не зроблена, а коли зроблена, то й забута.

(Лк. 12:13-15,22-31)
"Хто поставив Мене судити чи ділити вас?" (Лк.12:14) — сказав Господь тому, хто просив про розподіл із братом своїм. Потім додав: "не турбуйтеся, що... їсти і пити і у що одягнутися" (Лк. 12:22,29). Раніше ж навчав: "залиште мертвим ховати своїх мерців" (Лк. 9:60); іншим разом переконував, що "краще не одружуватися" (Мф. 19:10-12). Отже, увага і серце християн, що відхиляються від усього житейського, і свобода від розмов і пут житейських становлять одну з рис духу християнства.

Те, що Господь благословляє шлюб і стверджує його нерозривність, що відновлює силу заповіді, яка визначає стосунки батьків і дітей, і залишає своє значення за державною владою і громадськими порядками, не викреслює цієї риси і не дає християнам права ухилятися від збереження її та закріплення в серці. Порівняй те й інше — і побачиш, що на тобі лежить обов'язок, за всього житейського ладу, тримати серце своє безжитейським.

Як же це? Виріши сам своїм життям; у цьому вся практична мудрість. Господь скеровує до вирішення цього таким правилом: "шукайте насамперед Царства Божого" (Мф. 6:33, Лк. 12:31). Зверни всю турботу на те, щоб запанував Бог у тобі, — і все житейське втратить для тебе в'яжучу і обтяжливу чарівність. Тоді будеш вести справи свої зовні, а внутрішнім твоїм, твоїм серцем, буде володіти щось інше. Але якщо, внаслідок цього, народиться рішучість припинити і це зовнішнє відношення до житейського — не будеш у збитку: станеш ближче до мети, яку дасть тобі віра Христова.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

(Лк. 8:16-21)

«Нема нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б» (Лк. 8:17). Отож як би не ховалися ми зі своїми поганими ділами, незалежно від нас ведеться їхній запис, який свого часу і пред’явлено буде. Що ж це за хартія, на якій пишеться цей запис? Совість наша. Змушуємо ми її інколи мовчати — вона і мовчить. Але хоч і мовчить, а свою справу робить, веде найточніший літопис діл наших. Як же бути, якщо там записано багато поганого? Треба витерти написане. Чим? Слізами покаяння. Ці сльози все змиють, і сліду жодного не залишиться від того поганого, що було записано. Якщо ж не змиємо, то на суді доведеться самим перечитати все написане. А позаяк тоді правда володарюватиме у свідомості, то самі ж і суд собі виголосимо, а Господь затвердить його. Тоді буде рішення безапеляційне, бо кожен сам себе засудить, до інших же і діла нікому не буде. І все це здійсниться миттєво: поглянеш — і побачиш, що ти таке; і від Господа всюдисущого одразу ж почуєш підтвердження суду; а потім усьому кінець…

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter