17 листопада 2029

субота · 4 листопада ст. ст.

Сьогодні

Cедмиця 25-та після П’ятидесятниці · Глас 7 · Посту немає

Прп. Іоанникія Великого (846). Сщмчч. Никандра, єп. Мірського, та Єрмея пресвітера (I). Прп. Никандра Городноєзерського (ХVI). Блж. Симона, Христа заради юродивого, Юр’євецького (1584). Свт. Павла Тобольського (1770). Св. Миколая Виноградова спов., пресвітера (1931). Прмц. Євгенії (Лисової) (1935). Сщмч. Олександра Петропавловського пресвітера (1937); сщмч. Ісмаїла Базилевського пресвітера (1941).

Читання Святого Письма

На літургії

АпостолГал. 1:3-10 (зач. 199)

Преподобному

АпостолГал. 5:22-6:2 (зач. 213)
ЄвангелієМф. 4:25-5:12 (зач. 10)

Рядове

ЄвангелієЛк. 9:1-6 (зач. 40)

Тропарі та кондаки

Преподобному Іоанникію Великомуглас 8

Тропар, глас 8

Сле́з твои́х тече́ньми пусты́ни безпло́дное возде́лал еси́,/ и и́же из глубины́ воздыха́ньми во сто трудо́в уплодоноси́л еси́,/ и был еси́ свети́льник вселе́нней,/ сия́я чудесы́, Иоанни́кие о́тче наш:// моли́ Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак, глас 8

Звезда́ яви́лся еси́ всесве́тлая, в ми́ре просвеща́яй,/ и су́щия во мра́це страсте́й облистава́яй:/ врач же крепча́йший яви́лся еси́,/ но я́ко прия́л еси́ благода́ть исцеле́ний,/ прося́щим тя пода́ждь исцеле́ние, да зове́м:/ ра́дуйся, о́тче Иоанни́кие.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Мф. 4:25-5:12)
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.

До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів'я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю — будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.

Ще 2 думки

(Лк. 9:1-6)
«І послав їх (святих апостолів) проповідувати Царство Боже» (Лк. 9:2). Цього разу тільки по Палестині, а потім і по всьому світу. Проповідь, розпочата тоді, не припиняється досі. Щодня чуємо ми передане святими апостолами від імені Господа у Святому Євангелії та посланнях апостольських. Час не робить різниці: ми чуємо святих апостолів і Самого Господа так, наче б вони були перед нами, і сила, що діяла в них, діє досі в Церкві Божій. Ні в чому і нікого з віруючих не позбавляє Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра завжди так містила це і містить. Але прийшла зарозумілість* і розділила між теперішнім і первинним. Зарозумілості здалася тут прірва велика, голова запаморочилася, очі затьмарилися, і Господь зі святими апостолами занурилися в неї в темряву, яка здається їй непроникною. І по заслузі їй: нехай пожинає плоди свого сіяння; в ній один тільки крах духу. Що вона точно загрузла в темряві й не бачить світла, зізнання в цьому не можна не визнавати щирим — але хто винен? Зарозумілість сама себе отуманила і продовжує туманити. Досі нічого ще не сказала вона такого, через що можна було б слова Письма новозавітного не вважати істинним словом святих апостолів і Самого Господа. Тільки безустанно волає: «Я не бачу, я не бачу». — Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман — атмосфера біля тебе провітриться, світло Боже тоді, можливо, покажеться і побачиш що-небудь. — «Але ж це те саме, що перестати мені бути мною». — Яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. — «Ні, не можна. Мені визначено бути до кінця віку, "щоб виявилися вмілі"».
*Святитель Феофан часто використовує слово «суемудрие», передане тут як «зарозумілість», коли має на увазі людей, які більше довіряють своїй розумності, ніж Божому Слову.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter