...

Святитель Павло, митрополит Тобольський

День пам'яті (н. ст.)
День пам'яті (н. ст.)
День пам'яті (н. ст.)
День пам'яті (н. ст.)

Місяця листопада на 4-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Галицьких святих (перехідне) / місяця липня на 15-й день — Собор Київських святих / серпня на 28-й день – Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Дальніх печерах (прп. Феодосія) спочивають / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії

Святитель Павло, митрополит Тобольський і Сибірський, в миру Петро, народився 1705 року в місті Самборі. Батьками його були міщани на прізвище Канючкевич.

Для свого часу святитель був дуже освіченою людиною. Освіту він здобув в Київській академії, де вчився приблизно в 1717–1733 роках. Після закінчення академічної освіти він служив учителем у цій самій Академії.

1733 року Петро був пострижений в чернецтво Києво-Печерським архімандритом Романом (Копою), який був відомий своїм високим аскетичним настроєм.

5 грудня наступного 1734 року чернець Павло був висвячений Київським архієпископом Рафаїлом (Заборовським) на ієродиякона. У сан ієромонаха він був рукопокладений тим самим архіпастирем 30 грудня 1739 року.

25 липня 1743 року Святіший Синод перевів святителя Павла до Новгородської єпархії для призначення на будь-яку першорядну архімандрію. В цей час була вільною Юр’євська архімандрія, яку 18 лютого 1744 року і зайняв святитель Павло. Це призначення для порівняно молодого ще вченого ченця було дуже почесним. Водночас воно красномовно говорило про те, якою повагою святитель Павло користувався тоді у вищій церковній владі завдяки своїм трудам.

Архімандритом Юр’євського монастиря святитель Павло залишався до 1758 року у зв’язку з призначенням митрополитом Тобольським. 23 травня того року в Санкт-Петербурзі він був висвячений на єпископа і возведений в сан митрополита.

У перші дні свого служіння в Тобольську святитель Павло звернув найсерйознішу увагу на Семінарію при архієрейському домі, де готували кандидатів у священство. Через нестачу хороших вчителів і віддаленість кількість класів була неповною, а навчання загалом було поставлено погано. Святитель Павло подбав насамперед про відкриття вищого богословського класу в Тобольській семінарії.

Але Семінарія була не єдиним і навіть далеко не головним предметом турбот святителя Павла в Тобольську. Виняткової уваги і піклування вимагала від нього сама Тобольська єпархія. Серед іншого, святитель Павло в Тобольську дуже багато дбав про влаштування нових храмів. У роки його архієрейства тут було споруджено понад двадцять кам’яних храмів і відкрито декілька нових парафій.

Святитель Павло керував Тобольською єпархією близько десяти років. Це був порівняно тривалий строк архіпастирства для такої єпархії, якою була Тобольська.

У Святішому Синоді у святителя Павла, який відрізнявся прямим, твердим і рішучим характером, були недоброзичливці або, принаймні, особи, які не поділяли його переконань та поглядів з певних питань єпархіального управління. Особливим його противником його був тодішній обер-прокурор Святішого Синоду Іван Меліссіно. Останній, обіймаючи обер-прокурорську посаду, був прихильником проголошення повної свободи віросповідання в країні, скорочення богослужбових православних чинів, зменшення тривалості постів щодо.  Зрозуміло, що такому обер-прокурору не повинен був подобатися святитель, який дотримувався строго канонічних правил в церковному управлінні.

21 червня 1767 року Новгородський митрополит Димитрій (Сєченов), під час вступу якого на Новгородську кафедру святитель Павел був призначений із Юр’єва до Тобольська, письмово доповів Святішому Синодові, що імператриця того дня усно повеліла: «Преосвященному Павлу, митрополиту Тобольському, бути в Москві».

На початку червня 1768 року святитель Павло отримав можливість вирушити із Москви до Києво-Печерської Лаври. Там заздалегідь почали готуватися до прийому такого високого і бажаного гостя. Святителю Павлу було призначено повне утримання нарівні з лаврським намісником.

Він прожив у Києво-Печерській Лаврі на спочинку недовго, трохи більше двох років. Його «спочинок» був тільки зовнішній. Святитель продовжував безперервно трудитися не лише для спасіння своєї душі, а й для блага ближніх. Як тільки трохи зміцніло його здоров’я, він став часто звершувати богослужіння. Він служив як у Лаврі, тав і в інших храмах Києва. У своїй келії святитель проводив час в покаянній молитві і подвигах утримання.

Двері його келії були відкриті завжди для всіх охочих. Багато хто приходив до святителя, котрого всі глибоко шанували як невинного страждальця, і сповідував перед ним свої скорботи й потреби, просив у нього поради та настанови. Усі отримували духовну розраду.

Святитель подавав великі милості. Він приїхав до Києво-Печерської Лаври на спочинок без жодних коштів. Їжею, яку святителю Павлу давала Лавра, він ділився з бідними, котрі майже постійно відвідували його келію. Коли ніхто із убогих не приходив до святителя Павла, то він сам вирушав на монастирський двір , знаходив бідняка, приводив до своєї келії і годував його. Своє майно, за винятком освячених облачень, святитель за життя роздав бідним людям.

Восени 1770 року він відчув особливу слабкість свого здоров’я і наближення смертного кінця. Перед самою смертю владика Павло, запросивши до себе архімандрита Зосиму (Валкевича), просив вдягнути його після смерті в те архієрейське облачення, яке було в лаврській ризниці. 4 листопада 1770 року «о п’ятій годині пополудні» святитель Павло «зі всяким християнським порядком» преставився.

У Києві на той час не було митрополита, бо призначений 22 вересня того ж року митрополит Гавриїл (Кременецький) ще не прибув до Києва. Лаврська влада сама не наважувалася звершити поховання померлого святителя. Після облачення покійного над ним була відслужена тільки соборна панахида. Потім його гроб було поставлено в склепі, який знаходився в прибудові в ім’я святого первомученика Стефана.

Після смерті святитель Павло не залишив своєї пастви, і по його молитвам Господь звершив безліч чудес.

Революція 1917 року і подальше встановлення на території колишньої імперії радянської влади завадили продовжити підготовку канонізації святителя Павла, розпочату напередодні Першої світової війни. Під час фашистської окупації Києва 3 листопада 1941 року Велика церква Лаври була підірвана, і мощі святителя Павла на багато десятиліть опинилися під руїнами храму.

У 1998–2000 роках Велика лаврська церква була відновлена, і в ході відновлювальних робіт у 1999 році мощі святителя Павла були знайдені. Тоді ж святиню перенесли до Дальніх лаврських печер.

Чин прославлення святителя Павла відбувся 22 червня 2008 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Павлу, митрополиту Тобольскому, глас 3

Просла́вим, ве́рнии, благоче́стие возлюби́вшаго/ и от ю́ности и́го Христо́во усе́рдно восприи́мшаго,/ ре́вностнаго святи́теля Це́ркве Русския,/ в Богоспаса́емом гра́де Тобо́льске подвиза́вшагося./ Ты же, Богому́дре о́тче Па́вле,/ те́лом у́бо в нетле́нии почива́я,/ ду́хом же Престо́лу Бо́жию предстоя́,// моли́ спасти́ся всем нам.

Кондак святителю Павлу, митрополиту Тобольскому, глас 8

Звезду́ церко́вную, от Ки́ево-Пече́рския Ла́вры возсия́вшую/ и чрез Но́вград в Сиби́рскую страну́ дости́гшую,/ иде́же ре́вностно служе́нием свои́м сия́ющую,/ святи́теля почти́м,/ Тобо́льския митропо́лии столе́тие венча́вшаго:// ра́дуйся, о́тче Па́вле, всея́ Сиби́ри чудотво́рче.

Ще в розробці