21 жовтня 2029
неділя · 8 жовтня ст. ст.
Пам’ять святих отців VII Вселенського Собору (787) (перехідне святкування в неділю, найближчу до 11 жовтня). Прп. Пелагії (457). Св. Пелагії дівиці (303). Прп. Таїсії (IV). Прп. Досифея Верхньоостровського, Псковського (1482). Прп. Трифона, архім. В’ятського (1612). Сщмчч. Димитрія (Добросердова), архієп. Можайського, і з ним Іоанна Хренова диякона, прмчч. Амвросія (Астахова) і Пахомія (Туркевича), прмц. Татіани (Безфамільної), мч. Миколая Рейна, мцц. Марії Волнухіної та Надії Ажгеревич (1937); сщмч. Іони (Лазарева), єп. Велізького, прмч. Серафима (Щелокова), сщмчч. Петра Нікотіна, Василія Озерецьковського, Павла Преображенського, Петра Озерецьковського, Володимира Сперанського пресвітерів, мчч. Віктора Фролова, Іоанна Рибіна, Миколая Кузьміна і мц. Єлисавети Куранової (1937); прмч. Варлаама (Єфимова) (кінець 1930-х). Прославлення прп. Олексія Карпаторуського (2001). Ікони Божої Матері «Визволителька від напастей» (Ташлинська) (1917).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Неділіглас 4
Тропар, глас 4
Све́тлую воскресе́ния про́поведь/ от А́нгела уве́деша Госпо́дни учени́цы/ и пра́деднее осужде́ние отве́ргша,/ апо́столом хва́лящася глаго́лаху:/ испрове́ржеся сме́рть,/ воскре́се Христо́с Бо́г,// да́руяй ми́рови ве́лию ми́лость.
Кондак, глас 4
Спа́с и Изба́витель мо́й/ из гро́ба, я́ко Бо́г,/ воскреси́ от у́з земноро́дныя,/ и врата́ а́дова сокруши́,// и я́ко Влады́ка воскре́се тридне́вен.
Преподобній Пелагіїглас 8
Тропар, глас 8
В тебе́ ма́ти изве́стно спасе́ся, е́же по о́бразу:/ прии́мши бо крест, после́довала еси́ Христу́,/ и, де́ющи, учи́ла еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бная Пелаги́е, дух твой.
Кондак, глас 2
Те́ло твое́ поста́ми изнури́вши,/ бде́нными моли́твами Творца́ умоли́ла еси́ о дея́ниих твои́х,/ я́ко да прии́меши соверше́нное оставле́ние,/ е́же и обрела́ еси́, ма́ти, я́ве,// путь покая́ния показа́вши.
Преподобній Пелагіїглас 8
Тропар, глас 8
В тебе́ ма́ти изве́стно спасе́ся, е́же по о́бразу:/ прии́мши бо крест, после́довала еси́ Христу́,/ и, де́ющи, учи́ла еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бная Пелаги́е, дух твой.
Кондак, глас 2
Те́ло твое́ поста́ми изнури́вши,/ бде́нными моли́твами Творца́ умоли́ла еси́ о дея́ниих твои́х,/ я́ко да прии́меши соверше́нное оставле́ние,/ е́же и обрела́ еси́, ма́ти, я́ве,// путь покая́ния показа́вши.
Святим отцям VII Вселенського Соборуглас 8
Тропар, глас 8
Препросла́влен еси́, Христе́ Бо́же наш,/ свети́ла на земли́ отцы́ на́ши основа́вый,/ и те́ми ко и́стинней ве́ре вся ны наста́вивый,// Многоблагоутро́бне, сла́ва Тебе́.
Інший тропар, глас 2
Пречи́стому о́бразу Твоему́ покланя́емся, Благи́й,/ прося́ще проще́ния прегреше́ний на́ших, Христе́ Бо́же:/ во́лею бо благоволи́л еси́ пло́тию взы́ти на Крест,/ да изба́виши я́же созда́л еси́ от рабо́ты вра́жия./ Тем благода́рственно вопие́м Ти:/ ра́дости испо́лнил еси́ вся, Спа́се наш,// прише́дый спасти́ мир.
Кондак, глас 6
И́же из Отца́ возсия́в Сын неизрече́нно,/ из Жены́ роди́ся сугу́б естество́м,/ Его́же ви́дяще, не отмета́емся зра́ка изображе́ния,/ но сие́ благоче́стно начерта́юще, почита́ем ве́рно./ И сего́ ра́ди и́стинную ве́ру Це́рковь держа́щи,// лобыза́ет ико́ну вочелове́чения Христо́ва.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Арій став відкидати Божество Сина Божого і Його єдиносущність з Богом Отцем. На нього піднялася вся Церква; всі віруючі, у всіх кінцях світу, єдиними вустами сповідували, що Господь Іісус Христос є Син Божий Єдинородний, Бог від Бога, народжений, не створений, єдиносущний Отцю.
Інший подумав би, що це випадкове якесь натхнення на однодумність; але ця віра пройшла потім вогняне випробування, коли на бік аріан схилилася влада і знать. Ні вогонь, ні меч, ні гоніння не могли винищити її, і вона негайно виявилася всюди всіма, як тільки припинявся тиск зовнішньої сили. Це означає, що вона становить серце Церкви і сутність її сповідання.
Слава Господу, що зберігає в нас цю віру! Бо поки вона є, ми ще християни, хоч і погано живемо; не стане її — і християнству кінець.
Ще 3 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter














