Преподобномученик Серафим (Щелоков), архімандрит

Місяця жовтня на 8-й день

Преподобномученик Серафим народився 1877 року в місті Бузулуку Самарської губернії в сім’ї майстра Прокопія Щелокова. Закінчивши міську школу, він вступив до Спасо-Єліазарова Великопустинського монастиря Псковської губернії, де в цей час подвизався преподобний Гавриїл (Зирянов). Тут преподобномученик був пострижений у чернецтво з ім’ям Серафим і 1909 року висвячений у сан ієромонаха. 1917 року він перейшов у Седмиозерну Богородицьку Вознесенську пустинь Казанської губернії, де наприкінці свого життя подвизався і був похований преподобний Гавриїл та де серед ченців було багато його духовних дітей.

Тут отець Серафим прослужив до дня закриття пустині 1928 року, а потім духовними дітьми отця Гавриїла був запрошений в Москву до Данилова монастиря. 1930 року його призначили виконувачем обов’язків намісника монастиря. Того ж року монастир закрили, і отець Серафим став служити в храмі Воскресіння Словущого, що в Даниловській слободі.

У 1931 році ОДПУ провело широкомасштабну операцію з арешту священнослужителів, ченців і черниць. У ніч на 15 квітня отця Серафима заарештували, серед інших, помістили до Бутирської в’язниці в Москві, і того самого дня його допитали. Слідчий запитав про знайомих священника. Отець Серафим відповів, що знайомий зі священником, з яким служив в одному храмі; господарів квартири, в якій живе, погано знає, оскільки тільки нещодавно в ній оселився; також знає брата диякона, який живе разом із ним. «Ми тільки сіли вечеряти, як нас забрали, — сказав отець Серафим. — Розмов на політичні теми у нас не було». Під час цієї невеликої розмови надійшла пропозиція про співпрацю з ОДПУ як секретного інформатора, але отець Серафим відмовився.

Через десять днів після початку слідства, за яким проходило близько п’ятдесяти осіб, було завершено. Отця Серафима, як і інших, звинуватили в тому, що вони, «будучи активними церковниками-антирадянщиками… групуючись навколо реакційних московських церков, проживаючи групами і поодинці, займалися активною антирадянською діяльністю, що виражалася в організації нелегальних антирадянських “сестринств” і “братств”, наданні допомоги засланому за контрреволюційну діяльність духовенству, виголошуванні проповідей контрреволюційного характеру, в антирадянській агітації про релігійні гоніння, які нібито чинить радянська влада, і поширенні всіляких провокаційних чуток серед населення».

30 квітня 1931 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Серафима на три роки заслання до Північного краю, і його відправили в Усть-Кулом Комі області.

Повернувшись із заслання, отець Серафим оселився в місті Каширі Московської області. Служити він став у міському соборі і невдовзі був возведений у сан архімандрита.

10 вересня секретний інформатор на прізвисько Колишній повідомив, що 8 вересня архімандрит Серафим влаштовував у одного парафіянина молитовний вечір і на ньому сказав: “Часи настали люті, віряни мають бути мудрі, як змії, щоб перемогти ворога; треба молитися і все терпіти; якщо не час ще прийти антихристу, Церква ще пануватиме”.

25 вересня 1937 року архімандрита Серафима заарештували й ув’язнили в Каширській в’язниці. Дізнавшись, що священник був певний час намісником Данилова монастиря в Москві і знав заарештованого архієпископа Феодора (Поздеєвського), слідчий запитав:

— Який Ви маєте зв’язок із Феодором?

— Після його заслання я з ним зв’язку не маю.

— Які Ви маєте зв’язки з черницями, котрі проживають у Каширі?

— Я знаю, що деякі черниці, — Матрона, Євдокія, Конкордія, Авраамія, – приходять у собор і співають у церковному хорі.

— Яку антирадянську діяльність проводять ці черниці?

— Мені про це нічого не відомо.

12 жовтня 1937 року слідство було закінчено, і 19 жовтня трійка НКВС засудила отця Серафима на розстріл. Архімандрит Серафим (Щелоков) був розстріляний 21 жовтня 1937 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.