3 листопада 2027
середа · 21 жовтня ст. ст.
.jpg)
.jpg)
.png)
.png)
.jpg)
Їжа з олією
Прп. Іларіона Великого (371–372). Мчч. Дасія, Гаїя та Зотика (303). Прп. Іларіона, схимника Печерського, в Дальніх печерах (XI). Перенесення мощей свт. Іларіона, єп. Меглінського (1206). Прп. Іларіона Псковоєзерського, Гдовського. Прпп. Феофіла та Якова Омуцьких (близько 1412). Сщмчч. Павлина (Крошечкіна), архієп. Могильовського, Аркадія (Єршова), єп. Єкатеринбурзького, і з ними Анатолія Левицького та Никандра Чернелевського пресвітерів і мч. Кіпріана Анникова (1937); сщмч. Даміана (Воскресенського), архієп. Курського (1937); сщмчч. Константина Чекалова, Сергія Смирнова, Василія Нікольського, Феодора Бєляєва, Володимира Введенського, Миколая Раєвського, Іоанна Козирєва, Василія, Олександра Богоявленського, Димитрія Троїцького та Олексія Москвіна пресвітерів, Сергія Казанського та Іоанна Мельницького дияконів, прмчч. Софронія (Несмеянова) і Неофіта (Осипова) (1937), прмц. Пелагії (Тєстової) (1944).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Іларіону Великомуглас 8
Тропар, глас 8
Сле́з твои́х тече́ньми пусты́ни безпло́дное возде́лал еси́,/ и и́же из глубины́ воздыха́ньми во сто трудо́в уплодоноси́л еси́,/ и был еси́ свети́льник вселе́нной, сия́я чудесы́,/ Иларио́не, о́тче наш:// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Інший тропар, глас 8
Я́ко и́ноков утвержде́ние, наста́вник же гра́ждан пусты́нных,/ и чудотво́рец благода́тию Вели́кому Анто́нию подо́бяся,/ помо́щник в страсте́х бе́дствующим неотсту́пен, Иларио́не о́тче наш,// моли́ за чту́щия святу́ю па́мять твою́.
Кондак, глас 3
Я́ко свети́льника незаходи́маго, у́мнаго тя Со́лнца,/ соше́дшеся днесь восхваля́ем в пе́снех,/ возсия́л бо еси́ су́щим во тьме неве́дения,/ вся возводя́ к Боже́ственней высоте́, Иларио́не./ Те́мже вопие́м:// ра́дуйся, о́тче, всех по́стников основа́ние.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 9:44-50)
«Хто прийме Мене, той приймає Того, Хто послав Мене» (Лк. 9:48), — сказав Господь. Той, Хто послав Його, — Бог, а отже, хто сповідує Господа, той Бога сповідує, а хто не сповідує Його, той і Бога не сповідує. Скажеш: «Я сповідую Христа великим, премудрим, всесвітнім учителем». Ні, сповідуй Його так, як Він Сам говорить про Себе, що «Він і Отець — єдине» (Ін. 10:30), єдиного Божого єства Особи, Які розрізняються, але єдиночесні і сопрестольні. Хто не сповідує так, той, як би не величав Господа, все одно що не сповідує Його, а не будучи сповідником Його, не сповідує і Отця, не сповідує Бога. Тому, як ти не вдавай, що шануєш Бога, ти не шануєш Його, коли не сповідуєш Господа Іісуса Христа Сином Божим Єдинородним, що воплотився заради нас, а Своєю хресною смертю нас спас.
Не все одно якого Бога сповідувати, аби тільки сповідувати: ті, хто поклонявся сонцю і зіркам або вигаданим істотам, не шанували Бога, тому що не те вважали Богом, що є Бог. Так і той, хто Господа не сповідує, не шанує Бога, бо не того Бога сповідує, який істинний Бог. Істинний Бог не є без Сина совічного і собезначального. Тому якщо не сповідуєш Сина, не сповідуєш і Бога істинного. Яка вартість твого сповідання — один Бог розсудить, але оскільки нам Бог відкритий Богом істинним, то крім цього одкровення не можна мати Бога істинного.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter