17 січня 2026
субота · 4 січня ст. ст.
.jpg)
Посту немає
Субота перед Богоявленням. Собор 70-ти апостолів: Якова, брата Господнього, Марка та Луки євангелістів, Клеопи, Симеона, Варнави, Іосії (Іосифа, Варсави, Іуста), Фадея, Ананії, первомч. архідиякона Стефана, Филипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена, Тимофія, Тита, Филимона, Онисима, Єпафраса, Архипа, Сили, Силуана, Крискента, Криспа, Єпенета, Андроника, Стахія, Амплія, Урвана, Наркіса, Апелія, Аристовула, Родіона (Іродіона), Агава, Руфа, Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмія, Ліна, Гаїя, Філолога, Лукія, Іассона, Сосипатра, Олімпа (Олімпана), Тертія, Ераста, Куарта, Євода, Онисифора, Климента, Сосфена, Аполлоса, Тихика, Єпафродита, Карпа, Кодрата, Марка (Іоанна), Зіни, Аристарха, Пуда, Трофима, Марка, Артеми, Акили, Фортуната й Ахаїка; Діонісія Ареопагіта та Симеона Нігера (I). Прп. Феоктиста, ігумена Кукума Сікелійського (800). Прмч. Зосими і мч. Афанасія (III–IV). Свт. Євстафія I, архієп. Сербського (близько 1285). Прп. Ахили, диякона Печерського, в Дальніх печерах (ХІV). Сщмчч. Олександра Скальського, Стефана Пономарьова і Филипа Григор’єва пресвітерів (1933); сщмч. Миколая Маслова пресвітера (1939); сщмч. Павла Феліцина пресвітера (1941).
Читання Святого Письма
На літургії
На малому повечір’ї читається канон передсвята за суботу та неділю
Тропарі та кондаки
Собору 70-ти апостолівглас 3
Тропар, глас 3
Апо́столи святи́и,/ моли́те Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.
Кондак, глас 2
Христо́вых ученико́в лик се́дмьдесят/ Боже́ственно, ве́рнии, в пе́снех восхва́лим,/ те́ми бо вси навыко́хом Тро́ицу почита́ти Неразде́льную,// и пребыва́ют свети́льницы Боже́ственныя ве́ры.
Інший кондак, глас 1
Зве́зды све́тлыя, я́ко двунадеся́тем спосо́бницы,/ Христо́с вас яви́, прему́дрии,/ озаря́ющия мир све́том про́поведи/ и в ве́ру приве́дшия мно́жество безчи́сленно язы́к, апо́столи Боже́ственнии./ Сего́ ра́ди днесь восхваля́ем ве́рою ва́шу па́мять,// моли́те спасти́ся душа́м на́шим.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(1Тим. 3:14-4:5)
"Дім Божий, який є Церква Бога живого, стовп і утвердження істини" (1 Тим. 3:15). Отже, нам нічого крутити очима туди й сюди, щоб вигледіти, чи немає десь істини. Вона – близько. Будь в Церкві, дотримуйся всього, чого вона дотримується, – і будеш в істині, матимеш істину й житимеш за нею та в ній і, внаслідок того, істинного будеш сповнений життя. Поза Православною Церквою немає істини. Вона єдина вірна хранителька всього заповіданого Господом через святих апостолів, і є тому справжньою Апостольською Церквою. Деякі люди втратили Церкву Апостольську і, позаяк через християнську свідомість носять переконання, що лише Апостольська Церква може правильно зберігати й вказувати істину, надумали самі побудувати таку церкву і побудували, і ім'я їй таке дали. Ім'я дали, а сутності передати їй не могли, бо Апостольська Церква створена за благоволінням Отця Господом Спасителем благодаттю Святого Духа через апостолів. Людям такої вже не створити. Ті, хто думають створити таку, уподібнюються до дітей, котрі в ляльки граються. Якщо немає на землі істинної Апостольської Церкви, нічого й труди витрачати над створенням її. Але, дякувати Господеві, Він не попустив воротам пекла здолати Святу Апостольську Церкву. Вона є і перебуватиме, за обітницею Його, до кінця віку. І це є наша Православна Церква. Слава Богу!
Ще 2 думки
(Лк. 10:1-15)
Чи буде на тому світі така поблажливість до тих, хто не приймає Господа, яку показав Він до тих, хто живе на землі? Ні, не буде. Посилаючи сімдесят (Лк. 10:1) на проповідь, Господь заповів їм, щоб вони, коли не приймуть їх, говорили там на вулицях: «і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; а проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже» (Лк. 10:11); тобто вашого нам нічого не треба: не з корисливості якоїсь ходимо ми з проповіддю, а для сповіщення вам миру і Царства Божого. Не хочете прийняти цього блага — як хочете; ми йдемо далі.
Так заповідано на теперішній час, а на майбутнє що? «Содому в той день буде відрадніше, ніж місту тому» (Лк. 10:12). Отже, невірам нічого обнадіювати себе поблажливістю Господньою. Тільки й повольничати їм, що на землі, а як смерть — так вся гроза гніву Божого впаде на них. Велике нещастя потрапити в невіри! І на землі їм нерадісно, бо без Бога і Господа Іісуса Христа Спасителя і Відкупителя і тут все похмуро і безрадісно, а що там, того і словом описати і уявити неможливо. Вже втішніше б знищитися, але й цього не дано буде їм.
"За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі" (1Сол. 5:18).
Зцілено десять прокажених, а дякувати Господу прийшов тільки один. Чи не такою є пропорція вдячних у загальній кількості людей, яким Господь робить добро? Хто не отримував благ або, радше, що є в нас і що буває з нами, що не було б благим для нас? А натомість, чи всі вдячні Богу і чи за все дякують? Є навіть такі, які дозволяють собі запитувати: "Навіщо Бог дав буття? Краще б нам не бути". Бог дав тобі буття для того, щоб ти вічно блаженствував; Він дав тобі буття даром, даром забезпечив тебе і всіма способами для досягнення вічного блаженства; за тобою [одна] справа: варто тільки трошки попрацювати заради того. Кажеш: "Так у мене все прикрощі, бідність, хвороби, напасті". Що ж, і це серед способів здобуття вічного блаженства: потерпи. Усе життя твоє і миттю не можна назвати порівняно з вічністю. Навіть якби і все життя поспіль довелося постраждати, і те ніщо проти вічності, а ти ще маєш хвилини розради. Не дивись на теперішнє, а на те, що готується тобі в майбутньому, і подбай зробити себе гідним того, і тоді прикрощів не помітиш. Усі вони поглинатимуться безсумнівним сподіванням вічних утіх, і вдячність не замовкатиме в устах твоїх.
(Лк. 18:2-8)
Щоб зробити більш виразною ту істину, "що треба завжди молитися і не сумувати" (Лк. 18:1), якщо не скоро буде почута молитва, але все продовжувати молитися, Господь сказав притчу. Притча ця про суддю, який Бога не боявся і людей не соромився, а задовольнив, врешті-решт, прохання удовиці – не тому, що Бога побоявся і людей посоромився, а тому тільки, що вдова та не давала йому спокою.
Тож якщо така загрубіла людина не встояла проти невідступності прохання, то чи Бог, людинолюбний і багатомилостивий, не виконає прохання, яке невідступно, зі сльозами й скрушеним серцем, підноситься до Нього?! І ось відповідь на те, чому молитви наші часто не чуються. Тому що підносимо прохання наші до Бога не старанно, ніби мимохідь, і до того ж так, що помолившись одного разу нині, завтра чекаємо виконання своєї молитви, не думаючи попотіти і перетрудитись в молитві. Ось і не чується і не виконується молитва наша, тому що самі не виконуємо, як слід, покладеного для молитви закону старанної невідступності з надією.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter