Священномученик Миколай (Добронравов), архієпископ Володимирський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця листопада на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай, у миру Миколай Павлович Добронравов, народився 1861 року в селі Ігнатівка Дмитровського повіту Московської губернії в сім’ї священника. Він закінчив Московську духовну семінарію і Московську духовну академію. Після цього Миколай Павлович викладав богослов’я і Святе Письмо у Віфанській духовній семінарії. Одружившись, він був висвячений в сан священника. Отець Миколай служив у храмі Олександрівського військового училища і викладав Закон Божий. У 1917–1918 роках він був одним з найактивніших членів Помісного Собору Руської Православної Церкви.

1918 року отець Миколай був переведений до храму Всіх святих на Кулішках. На початку 1921 року він був призначений настоятелем Крутицького Успенського собору. До цього часу він овдовів і вирішив прийняти чернецтво. Після постригу священномученик був висвячений на єпископа Звенигородського, вікарія Московської єпархії.

У 1922 році єпископа Миколая заарештували і засудили у зв’язку з незгодою визнати обновленство. Йому призначили покарання у вигляді одного року заслання до Зирянського краю, в місто Усть-Сисольськ Вологодської губернії (нині Сиктивкар).

Після закінчення строку заслання владика приїхав до Москви і став одним із найближчих сподвижників патріарха Тихона. Святитель був суворим аскетом, молився цілими ночами. У стосунках з людьми він вирізнявся надзвичайною простотою, увагою і велелюбністю.

Владика твердо і непохитно стояв біля керма Церкви, борючись із живоцерковниками і проводячи важливі церковні реформи. За його наполяганням було скасовано прийнятий було Церквою новий стиль.

У 1924 році священномученик Миколай був призначений архієпископом Володимирським і Суздальським. Після смерті патріарха Тихона владика Миколай став одним із найближчих помічників Місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита Петра.

30 листопада 1925 року владику заарештували разом з іншими архієреями із кола найближчих сподвижників митрополита Петра. У в’язниці над старим архієпископом знущалися. Його саджали до мокрих тюремних підвалів, постійно допитували ночами. Там особливо яскраво виявилася велич його духу, стриманість і спокій.

Владика Миколай був засуджений на три роки заслання до Сибіру за “активну участь у монархічній організації церковників і мирян”. Заслання він відбував у Туруханському краї. Потім його вислали на поселення до колишньої Вологодської губернії.

27 листопада 1937 року влада востаннє заарештувала архієпископа Миколая й ув’язнила в Бутирській в’язниці. Йому закидали “контрреволюційну агітацію, участь у нелегальній контрреволюційній церковно-монархічній організації ІПЦ”. На допиті святитель тримався твердо і мужньо. Він категорично заперечив свою провину і ні про кого не дав неправдивих свідчень. 7 грудня 1937 року трійка НКВС у Московській області засудила святителя на розстріл.

10 грудня 1937 року архієпископ Миколай був розстріляний на полігоні Бутово під Москвою і похований у безвісній спільній могилі.

У 2000 році священномученик Миколай (Добронравов) був прославлений в лику святих.