...

Благовірний князь Всеволод, у Святому Хрещенні Гавриїл, Псковський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 11-й день / квітня на 22-й день — перенесення мощей / листопада на 27-й день — знайдення мощей

Святий благовірний князь Всеволод, у Хрещенні Гавриїл, Псковський був онуком Володимира Мономаха. Він народився і майже все життя провів у Новгороді, де в 1088–1093 і 1095–1117 роках княжив його батько, святий благовірний князь Мстислав-Феодор Великий († 15 квітня 1132). 1117 року, коли великий князь Володимир Мономах дав в уділ Мстиславові Білгород Київський, фактично зробивши його своїм співправителем, молодий Всеволод залишився намісником батька на Новгородському князюванні.

Багато доброго зробив святий князь Всеволод для Новгорода. Зі святителем Нифонтом, архієпископом Новгородським (пам’ять 8 квітня), він спорудив безліч храмів, зокрема собор великомученика Георгія в Юр’ївському монастирі і храм святого Іоанна Предтечі на Опоках. В Уставі князь дарував пільгові грамоти собору Святої Софії та іншим церквам. У страшний голод, рятуючи людей від загибелі, він витратив усю скарбницю.

1132 року, після смерті святого великого князя Мстислава, дядько Всеволода Київський князь Ярополк Володимирович, дотримуючись заповіту брата, перевів Всеволода до Переяслава Південного. Це місто вважалося старшим після Києва. Але молодші сини Мономаха, Юрій Долгорукий і Андрій Добрий, побоюючись, що Ярополк зробить Всеволода своїм спадкоємцем, виступили проти племінника.

Не бажаючи міжусобиць, святий князь повернувся до Новгорода. Однак його прийняли з невдоволенням. Новгородці вважали, що князь був “вигодуваний” ними і не повинен був іти від них.

Прагнучи відновити добрі відносини з новгородцями, князь 1133 року здійснив новий переможний похід на Чудь і приєднав до новгородських володінь Юр’єв. Але важкий зимовий похід 1135–1136 років на Суздаль закінчився невдачею. Новгородці не збагнули Божої кари і не могли пробачити поразки своєму князю. Віче вирішило закликати князя із ворожого до Мономаховичів роду Ольговичів, а святого Всеволода засудило на вигнання. Півтора місяця князя з сім’єю, як злочинця, тримали під вартою на архієрейському подвір’ї. Коли прибув князь Святослав Ольгович, його відпустили із міста.

Всеволод знову пішов до Києва. Дядько Ярополк дав йому Вишгородську волость під Києвом, де в Х столітті, в роки правління свого сина Святослава, жила свята рівноапостольна велика княгиня Ольга (пам’ять 11 липня). Ольга, “градов Киева и Пскова изрядная доброта”, захистила свого несправедливо скривдженого нащадка. Наступного, 1137 року жителі Пскова, які пам’ятали походи новгородсько-псковського війська під проводом князя, закликали його на псковське князювання, на батьківщину рівноапостольної Ольги. Це був перший Псковський князь, обраний з волі самих псковичів.

Славним діянням святого благовірного князя Всеволода-Гавриїла у Пскові було спорудження першого кам’яного храму в ім’я Живоначальної Трійці на місці дерев’яного, часів рівноапостольної Ольги. На іконах святого часто пишуть таким, що тримає в руці храм “об одном верху — Святая Троица”.

Лише рік прокняжив у Пскові святий Всеволод. 11 лютого 1138 року він помер, проживши сорок шість років. Весь Псков зібрався на поховання улюбленого князя. Не було чути церковного співу від народного плачу.

Новгородці, схаменувшись, прислали протопопа із Софійського собору, щоб узяти до Новгорода святе тіло князя Всеволода. Проте князь відвернувся від Новгорода, і рака не рушила з місця. Гірко плакали новгородці, каючись у невдячності, і благали дарувати їм хоч малу частку святого праху “на утвердження града”. По їхнім молитвам відпав ніготь від руки святого.

Псковичі поклали святого Всеволода у храмі святого великомученика Димитрія. Поруч з гробом поставили бойову зброю князя: щит і меч, що мав форму хреста, з написом латиною “честі моєї нікому не віддам”.

Ніколи не порушувався глибокий духовний зв’язок Пскова зі святим князем. Він назавжди залишився псковським чудотворцем. Зокрема, під час облоги Пскова Стефаном Баторієм 1581 року, коли вже було зруйновано кріпосну стіну і поляки були готові увірватися до міста, із Троїцького собору з хресним ходом принесли на місце битви святі мощі князя Всеволода, і ворог відступив. Під час явлення чудотворної Псково-Покровської ікони (пам’ять 1 жовтня) святий благовірний князь Всеволод-Гавриїл був серед небесних захисників Пскова.

27 листопада 1192 року було знайдено мощі святого князя Всеволода. Їх перенесли до Троїцького собору, де на честь святого було освячено боковий вівтар.

22 квітня 1834 року, у перший день Пасхи, святі мощі були урочисто перенесені до головного храму собору.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь благоверному князю Всеволоду, в Крещении Гавриилу, Псковскому, глас 4

Измла́да яви́лся еси́, Богому́дре кня́же Гаврии́ле,/ Боже́ственный сосу́д, избра́н Бо́гови,/ благоче́стием воспита́н, ве́ру непоро́чну соблю́д/ и мно́ги святы́я це́ркви устро́ив,/ изгна́ние претерпе́л еси́ от свои́х,/ я́коже и целому́дрии прароди́тели твои́, от бра́та убие́ние./ С ни́миже предстоя́ Святе́й Тро́ице,/ моли́ся держа́ве на́шей сохране́нной бы́ти // и всем нам спасти́ся.

Кондак благоверному князю Всеволоду, в Крещении Гавриилу, Псковскому, глас 8

Многому́дренно пресели́вся во град Псков, блаже́нне кня́же Гаврии́ле,/ плод благи́й Бо́гови в жи́зни сей был еси́, присноцвету́щ доброде́тельми, и я́коже Дави́д незло́бием:/ того́ ра́ди получи́л еси́ жизнь ве́чную на Небесе́х,/ всегда́ зря Святу́ю Трои́цу./ Моли́ изба́витися нам от вся́ких бед, да зове́м ти́:// ра́дуйся, утвержде́ние гра́ду на́шему.

Тропaрь, глaсъ д7:

И#з8 млaда kви1лсz є3си2, бGомyдре кнsже гавріи1ле, бжcтвенный сосyдъ, и3збрaнъ бGови, бл7гочeстіемъ воспитaнъ, вёру непор0чну соблю1дъ, и3 мнHги с™ы6z цє1ркви ўстр0ивъ, и3згнaніе претерпёлъ є3си2 t свои1хъ, ћкоже и3 цэломyдріи прароди1тели твои2 t брaта ўбіeніе: съ ни1миже предстоS с™ёй трbцэ, моли1сz, странЁ нaшей сохранє1нной бhти, и3 всBмъ нaмъ сп7сти1сz.

Кондaкъ, глaсъ и7.
Под0бенъ: Взбрaнной:

Многомyдреннw пресели1всz во грaдъ пск0въ, бlжeнне кнsже гавріи1ле, пл0дъ бл7гjй бGови въ жи1зни сeй бhлъ є3си2, присноцвэтyщь добродётельми, и3 ћкоже дв7дъ, неѕл0біемъ: тогw2 рaди получи1лъ є3си2 жи1знь вёчную на нб7сёхъ: всегдA зрS с™yю трbцу, моли2 и3збaвитисz нaмъ t всsкихъ бёдъ, да зовeмъ ти2: рaдуйсz, ўтверждeніе грaду нaшему.

Ще в розробці