Читання днясереда

На утрені

Ін. 21:15–25 Євангеліє від Іоанна

зач. 6715Коли́ ж вони́ обі́дали, Іісу́с ка́же Си́мону Петро́ві: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́ бі́льше, ніж вони́? Петро́ ка́же Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ягня́т Мої́х.

16Ще гово́рить йому́ вдру́ге: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ гово́рить Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.

17Гово́рить йому́ втре́тє: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ засмути́вся, що втре́тє спита́в його́: чи лю́биш ти Мене́? і сказа́в Йому́: Го́споди! Ти все зна́єш; Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.

18І́стинно, і́стинно кажу́ тобі́: коли́ ти був молоди́й, то підпері́зувався сам і ходи́в, куди́ хоті́в; а коли́ постарі́єш, то простя́гнеш ру́ки твої́ і і́нший підпере́же тебе́ і поведе́, куди́ не хо́чеш.

19Це Він сказа́в, даючи́ розумі́ти, яко́ю сме́ртю Петро́ просла́вить Бо́га. І, сказа́вши це, гово́рить йому́: йди за Мно́ю.

20Петро́ ж, оберну́вшись, ба́чить, що йде за ним у́чень, котро́го люби́в Іісу́с, і котри́й на вече́рі, припа́вши до груде́й Його́, сказа́в: Го́споди! хто ви́дасть Тебе́?

21Поба́чивши його́, Петро́ гово́рить Іісу́сові: Го́споди! а він що?

22Іісу́с гово́рить йому́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, по́ки при́йду, що тобі́ до то́го? ти йди за Мно́ю.

23І пронесло́ся це сло́во по́між бра́ттями, що у́чень той не помре́. Але́ Іісу́с не сказа́в йому́, що не помре́, але́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, до́ки прийду́, що тобі́ до то́го?

24Цей у́чень і сві́дчить про це, і написа́в це; і зна́ємо, що і́стинне сві́дчення його́.

25Бага́то й і́ншого сотвори́в Іісу́с; але́, коли́ б написа́ти про те докла́дно, то, ду́маю, і сам світ не вмісти́в би напи́саних книг. Амі́нь.

На літургії

Апостол

Діян. 13:13–24 Діяння святих апостолів

зач. 3213Відпли́вши з Па́фа, Па́вел та ті, що були́ з ним, прибули́ до Пе́ргії, в Памфілі́ї. А Іоа́нн, відлучи́вшись від них, поверну́вся до Ієрусали́ма.

14Вони́ ж, прохо́дячи від Пе́ргії, прибули́ до Антіохі́ї Пісіді́йської і, увійшо́вши в синагогу субо́тнього дня, сі́ли.

15Пі́сля чита́ння зако́ну і проро́ків, нача́льники синаго́ги посла́ли сказа́ти їм: мужі́ бра́ття! якщо́ у вас є сло́во повча́ння до наро́ду, говорі́ть.

16Па́вел, підві́вшись, дав знак руко́ю і сказа́в: мужі́ ізраїльтя́ни і всі богобоязли́ві! ви́слухайте.

17Бог наро́ду цього́ ви́брав отці́в на́ших і підні́с цей наро́д під час перебува́ння в землі́ Єги́петській, і си́лою вели́кою ви́вів їх з не́ї,

18і бли́зько сорока́ ро́ків годува́в їх у пусти́ні.

19І, зни́щивши сім наро́дів у землі́ Ханаа́нській, розділи́в їм у спа́дщину зе́млю ї́хню.

20І пі́сля цьо́го, бли́зько чотирьохсо́т п’ятдесяти́ ро́ків, дава́в їм су́ддів до проро́ка Самуї́ла.

21По́тім проси́ли вони́ царя́, і Бог дав їм Сау́ла, си́на Кі́сового, му́жа з колі́на Веніамі́нового. Так мину́ло ро́ків со́рок.

22Відки́нувши його́, поста́вив їм царе́м Дави́да, про яко́го і сказа́в, засві́дчивши: знайшо́в Я му́жа по се́рцю Моє́му, Дави́да, си́на Ієссе́євого, яки́й здійсни́ть усі́ бажа́ння Мої́.

23З його́ ж пото́мства Бог за обі́тницею воздви́г Ізра́їлеві Спаси́теля Іісу́са.

24Пе́ред сами́м прише́стям Його́ Іоа́нн пропові́дував хре́щення покая́ння всьо́му наро́дові ізра́їльському.

Свт. (під зачало) Євр. 7:26–8:2 Послання до Євреїв

зач. 3187:26Таки́й і пови́нен бу́ти у нас Первосвяще́нник: святи́й, неприче́тний злу, непоро́чний, відді́лений від грі́шників і підне́сений ви́ще небе́с.

27Котри́й не ма́є потре́би щоде́нно, як ті первосвяще́нники, прино́сити же́ртви споча́тку за свої́ гріхи́, по́тім за гріхи́ наро́ду, бо Він зроби́в це оди́н раз, прині́сши в же́ртву Себе́ Само́го.

28Бо зако́н поставля́є первосвяще́нниками люде́й, котрі́ ма́ють не́мочі, а сло́во кля́твенне, пі́сля зако́ну, поста́вило Си́на, наві́ки доскона́лого.

8:1Головне́ ж у тому́, про що гово́римо, є таке́: ми ма́ємо тако́го Первосвяще́нника, Котри́й сів право́руч престо́лу ве́личі на небеса́х

2і є священнослужи́тель святи́лища та скі́нії правди́вої, яку́ збудува́в Госпо́дь, а не люди́на.

Ап. Діян. 12:1–11 Діяння святих апостолів

зач. 291В той час цар І́род підня́в ру́ки на де́кого з тих, що нале́жали до Це́ркви, щоб заподі́яти їм зло,

2і мече́м уби́в Я́кова, бра́та Іоа́ннового.

3А поба́чивши, що це подо́бається іуде́ям, пі́сля то́го взяв і Петра́, – тоді́ були́ дні опрі́сноків, –

4і, схопи́вши його́, посади́в у темни́цю; і наказа́в чотирьо́м четвери́цям во́їнів стерегти́ його́, ма́ючи на́мір пі́сля Па́схи ви́вести його́ до наро́ду.

5Ото́ж Петра́ стерегли́ в темни́ці, а тим ча́сом Це́рква щи́ро моли́лась за ньо́го Бо́гові.

6Коли́ ж І́род хоті́в ви́вести його́, тіє́ї но́чі Петро́ спав між двома́ во́їнами, ску́тий двома́ ланцюга́ми, і сторо́жа бі́ля двере́й стерегла́ темни́цю.

7І ось, предста́в А́нгел Госпо́дній, і сві́тло ося́яло темни́цю і, штовхну́вши Петра́ в бік, він розбуди́в його́ і сказа́в: встань шви́дше. І впа́ли ланцюги́ з його́ рук.

8І сказа́в йому́ А́нгел: підпережи́сь і взу́йся. Він зроби́в так. По́тім гово́рить йому́: одягни́ оде́жу твою́ і йди за мно́ю.

9Петро́ ви́йшов і попрямува́в за ним, не зна́ючи, що ро́блене А́нгелом було́ в ді́йсності, а ду́мав, що ба́чить виді́ння.

10Пройшо́вши пе́ршу й дру́гу сторо́жу, вони́ прийшли́ до залі́зної бра́ми, що вела́ до мі́ста, яка́ сама́ собо́ю відчини́лася їм: вони́ ви́йшли, і пройшли́ одну́ ву́лицю, і ра́птом А́нгела не ста́ло з ним.

11Тоді́ Петро́, опам’ята́вшись, сказа́в: тепе́р я ба́чу воі́стину, що Госпо́дь посла́в А́нгела Свого́ і звільни́в мене́ від руки́ І́родової та від усьо́го, чого́ чека́в наро́д іуде́йський.

Євангеліє

Ін. 6:5–14 Євангеліє від Іоанна

зач. 185Іісу́с, зві́вши о́чі й поба́чивши, що бага́то наро́ду йде до Ньо́го, гово́рить Фили́пові: де нам купи́ти хлібі́в, щоб їх нагодува́ти?

6Говори́в же це, випробо́вуючи його́; бо Сам знав, що хоті́в зроби́ти.

7Фили́п відпові́в Йому́: їм на дві́сті дина́ріїв не ви́стачить хлі́ба, щоб ко́жний з них хоч тро́хи оде́ржав.

8Оди́н з у́чнів Його́, Андрі́й, брат Си́мона Петра́, гово́рить Йому́:

9тут у одного́ юнака́ є п’ять хлібі́в ячмі́нних і дві ри́би; але́ що то на таку́ кі́лькість?

10Іісу́с сказа́в: звелі́ть лю́дям сі́сти. Було́ ж на то́му мі́сці бага́то трави́. Ото́ж сі́ло люде́й бли́зько п’яти́ ти́сяч.

11Іісу́с, взя́вши хліби́ і возда́вши подя́ку, розда́в у́чням, а у́чні – тим, що сиді́ли, тако́ж і ри́би, скі́льки хто хоті́в.

12І коли́ наси́тились, то сказа́в у́чням Свої́м: збері́ть куски́, що залиши́лись, щоб нічо́го не пропа́ло.

13І зібра́ли, і напо́внили двана́дцять ко́шиків куска́ми від п’яти́ ячмі́нних хлібі́в, що залиши́лись у тих, котрі́ ї́ли.

зач. 1914Тоді́ лю́ди, поба́чивши, яке́ чу́до сотвори́в Іісу́с, сказа́ли: це воі́стину Той Проро́к, Котри́й ма́є прийти́ у світ.

Свт. (під зачало) Ін. 10:9–16 Євангеліє від Іоанна

зач. 369Я є две́рі: хто че́рез Ме́не увійде́, той спасе́ться, і увійде́, і ви́йде, і пасови́ще зна́йде.

10Зло́дій прихо́дить ті́льки для то́го, щоб укра́сти, вби́ти й погуби́ти. Я прийшо́в для то́го, щоб ма́ли життя́, і ма́ли з доста́тком.

11Я є па́стир до́брий: па́стир до́брий життя́ своє́ покла́дає за ове́ць.

12А на́ймит, не па́стир, яко́му ві́вці не свої́, поба́чивши, що йде вовк, залиша́є ві́вці і втіка́є, а вовк хапа́є і розганя́є їх.

13А на́ймит втіка́є, бо він на́ймит, і не турбу́ється про ове́ць.

14Я є па́стир до́брий; і зна́ю Мої́х, і Мої́ зна́ють Мене́.

15Як зна́є Мене́ Оте́ць, так і Я зна́ю Отця́; і ду́шу Мою́ поклада́ю за ві́вці.

16Є у Ме́не й і́нші ві́вці, які́ не з цього́ дво́ру, і тих Мені́ тре́ба привести́: і вони́ почу́ють го́лос Мій, і бу́де одне́ ста́до і оди́н Па́стир.

Ап. Лк. 5:1–11 Євангеліє від Луки

зач. 171Одного́ ра́зу, коли́ наро́д ти́снувся до Ньо́го, щоб слу́хати сло́во Бо́же, а Він стоя́в бі́ля о́зера Геннісаре́тського,

2і поба́чив Він два човни́, що стоя́ли на о́зері; а риба́лки, ви́йшовши з них, промива́ли сі́ті.

3Увійшо́вши в оди́н з човні́в, яки́й нале́жав Си́монові, Він проси́в його́ відпливти́ тро́хи від бе́рега і, сі́вши, повча́в наро́д з човна́.

4Коли́ ж переста́в учи́ти, сказа́в Си́монові: відпливи́ на глибину́ і заки́ньте сі́ті свої́ для ло́ву.

5Си́мон сказа́в Йому́ у ві́дповідь: Наста́внику! ми труди́лися всю ніч і нічо́го не пійма́ли, але́ по сло́ву Твоє́му заки́ну сіть.

6Зроби́вши це, вони́ пійма́ли ду́же бага́то ри́би, аж прорива́лася сіть у них.

7І дали́ знак това́ришам з і́ншого човна́, щоб прийшли́ допомогти́ їм; і прийшли́, і напо́внили оби́два човни́ так, що вони́ почали́ тону́ти.

8Поба́чивши це, Си́мон Петро́ припа́в до колі́н Іісу́са і сказа́в: Го́споди! ви́йди від ме́не, бо я чолові́к грі́шний.

9Бо жах охопи́в його́ і всіх, що були́ з ним, від то́го уло́ву ри́би, яки́й злови́ли;

10тако́ж і Я́кова та Іоа́нна, сині́в Зеведе́євих, які́ були́ това́ришами Си́мона. І сказа́в Іісу́с Си́монові: не бі́йся; відни́ні бу́деш ловце́м люде́й.

11І ви́тягнувши оби́два човни́ на бе́рег, залиши́ли все і пішли́ за Ним.