5 жовтня 2028
четвер · 22 вересня ст. ст.
Сщмч. Фоки, єп. Синопійського (117). Прор. від 12-ти Іони (VIII ст. до Р. Х.). Прп. Іони пресвітера (IX), батька свв. Феофана, творця канонів, і Феодора Начертанних. Мч. Фоки вертоградаря (близько 320). Прав. Петра, колишнього митаря (VI). Прп. Макарія Жабинського, Бєльовського чудотворця. Прп. Іони Яшезерського (1589–1592). Сщмч. Феодосія Бразького (1694) (Румун.). Блж. Параскеви Дивєєвської (1915). Сщмч. Веніаміна (Воскресенського), єп. Романовського (1930). Ікони Божої Матері, йменованої «Услишательниця» (XIII–XIV).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученику Фоціглас 4
Тропар, глас 4
И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ния обре́л еси́, Богодохнове́нне,/ в виде́ния восхо́д,/ сего́ ра́ди, сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Фо́ко,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 6
Я́ко архиере́й принося́, о́тче, же́ртвы,/ на коне́ц себе́ прине́сл еси́ же́ртву жи́ву,/ свиде́тельствовав зако́нно о Христе́ Бо́зе,/ от А́нгел укрепля́емый,/ и смерть изволя́я,/ сый с вопию́щими тебе́:// прииди́, Фо́ко, с на́ми, и никто́же на ны.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 2 думки
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.
Господь не сповістити лише прийшов про літо сприятливе, а й приніс його. Де ж воно? У душах вірян. Земля ніколи не буде перетворена на рай, поки існуватиме чинний порядок речей; але вона є і буде поприщем приготування до райського життя. Початки його покладаються в душі; можливість цьому — у благодаті Божій; благодать же приніс Господь наш Іісус Христос — приніс, отже, для душ літо сприятливе. Хто слухає Господа і виконує все заповідане Ним, той одержує благодать і силою її насолоджується в собі літом сприятливим. Це вірно здійснюється у всіх тих, хто щиро вірує і діє по вірі.
Думками не наповниш душу цією приємністю; треба діяти — і приємність вселиться сама собою. Зовнішнього покою може не бути ніякого, а сам лише внутрішній, але він невід'ємний від Христа. Втім, завжди буває так, що, як тільки запанує внутрішній спокій, зовнішні тривоги не мають тяжкості і гіркоти. Отже, і з цього боку є літо сприятливе; тільки ззовні воно здається холодною зимою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter

_thumb.jpg)






