Священномученик Веніамін (Воскресенський), єпископ Романовський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 22-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / листопада на 27-й день — Собор новомучеників і сповідників Радонезьких
Священномученик Веніамін, у миру Василій Константинович Воскресенський, народився 15 січня 1871 року в селі Переславцево Углицького повіту Ярославської губернії в сім’ї священника.
Початкову освіту Василій здобув у Ростовському духовному училищі. З 1886 до 1892 року він навчався в Ярославській духовній семінарії, а з 1892-го навчався в Московській духовній академії.
Закінчивши Академію у 1896 році, Василій Константинович у 1898 році був призначений помічником інспектора до Кутаїської духовної семінарії, де викладав російську літературу та історію. 1901 року його перевели до Тифліської духовної семінарії. Опинившись у Тифлісі, він закінчив Тифліське Імператорське музичне училище за класом теорії музики. 1908 року Василій Константинович був переведений до В’ятської духовної семінарії, а через рік був направлений до Вологодської. У 1911 році він був призначений викладачем Святого Письма та керівником семінарського хору в Ярославській духовній семінарії.
На той час у середовищі духовенства Ярославської єпархії виникла ідея збирати кошти на заснування стипендії для студентів Семінарії, щоб бідність та нестача коштів не могли бути перешкодою для здобуття освіти. Ідея знайшла багатьох прихильників і стала успішно здійснюватися. Василій Константинович взяв діяльну участь у цьому і став активним жертвувачем.
Після закриття Семінарії під час безбожних гонінь у 1918 році Василій Константинович влаштувався працювати до загальноосвітньої школи міста Ярославля.
4 червня 1921 року з’їзд духовенства та мирян Тутаєвського повіту обрав його кандидатом на кафедру єпископа Тутаєвського. У 1921 році Василій Константинович був пострижений в мантію з ім’ям Веніамін і висвячений на єпископа Тутаєвського, вікарія Ярославської єпархії. Він став одним з найближчих помічників митрополита Агафангела.
Для тутаєвської пастви владика Веніамін був одним із найревніших архієреїв, який своїм богослужінням, праведним життям, дарами проповіді та міркування привернув до себе серця багатьох вірян. Вони побачили в ньому не так церковного адміністратора, як самовідданого подвижника, подібного до древніх. Втім, це було досить звичайним явищем для двадцятих років, коли Православна Церква гоніннями стала очищатися від недостойних та малодушних людей і архіпастирями ставали справжні служителі Христові.
У червні 1922 року ОДПУ заарештувало митрополита Ярославського Агафангела, сподіваючись, що вся церковна влада перейде до обновленців. Після цього, влітку того ж року, був заарештований єпископ Веніамін. 15 жовтня 1922 року відбулися збори духовенства та мирян Ярославля, у яких взяли участь близько трьох тисяч осіб. Збори заявили про свою вірність православ’ю і про відкидання обновленського Вищого церковного управління й ухвалили визнавати правлячим єпископом владику Веніаміна.
Єпископ Веніамін перебував тоді у в’язниці. Влада спробувала звинуватити його в організації зборів, але довести це не змогла. Владику було звинувачено у використанні релігійних мас з метою повалення робітничо-селянської влади та засуджено на сім років ув’язнення. 1922 року у зв’язку з п’ятирічним ювілеєм радянської влади строк ув’язнення було скорочено, і в 1926 році єпископ був звільнений та повернувся до служіння.
Відвідуючи часто сільські парафії Тутаєвського повіту, він повсюди вимовляв проповіді. Для посилення проповідницької діяльності, в якій тепер через відсутність шкіл і зосереджувалася вся церковна освіта, він брав з собою найобдарованіших проповідників-священників. ОДПУ зі свого боку через численних інформаторів вело спостереження за єпископом, накопичувало матеріали і готувалося його заарештувати.
Увечері 12 червня 1927 року єпископ Веніамін був заарештований і ув’язнений у місті Ярославлі. Слідчий ОДПУ зажадав від нього, щоб він розповів про свої поїздки повітом, а також про зміст проповідей, виголошених ним у храмах.
10 липня 1927 року слідство було завершено, і його матеріали були відправлені для ухвалення остаточного рішення до ОДПУ Москви. Воно передало справу на розгляд трійки при Секретному відділі ОДПУ. 23 вересня 1927 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила єпископа Веніаміна на три роки заслання до Казахстану. Єпископ Веніамін був висланий до міста Джамбейт Уральської області. Згодом його було переведено до міста Каратюбе у тій самій області
17 березня 1930 року єпископа Веніаміна і разом з ним інших засланців викликали із Каратюбе до Уральська. Після приїзду туди владика Веніамін був ув’язнений. Всього у цій справі було заарештовано двадцять дев’ять осіб. Оскільки владика мав сан єпископа, то ОДПУ зробило його головним обвинуваченим у справі, віддавши таким чином честь його сану.
10 вересня 1931 року трійка при Повноважному Представництві ОДПУ в Казахстані засудила єпископа на десять років ув’язнення до концтабору. Вирок цей над ним уже відбутися не міг: єпископ Веніамін помер у тюремній лікарні і був похований у невідомій могилі.