22 серпня 2027
неділя · 9 серпня ст. ст.
Їжа з олієюВино
Неділя 9-та після П’ятидесятниці. Апостола Матфія (близько 63). Мч. Антонія Александрійського. Прп. Псоя Єгипетського (IV). Мчч. Юліана, Маркіана, Іоанна, Якова, Олексія, Димитрія, Фотія, Петра, Леонтія, Марії патрикії та інших (730). Свт. Філарета, архієп. Чернігівського (1866). Прмц. Маргарити (Гунаронуло) (1918). Прп. Антонія (Ноздріна) схиархімандрита, Балтського (1960). Прославлення прп. Лаврентія Чернігівського (1993).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Неділіглас 8
Тропар, глас 8
С высоты́ снизше́л еси́, Благоутро́бне,/ погребе́ние прия́л еси́ тридне́вное,/ да на́с свободи́ши страсте́й,// Животе́ и воскресе́ние на́ше. Го́споди, сла́ва Тебе́.
Кондак, глас 8
Воскре́с из гро́ба, уме́ршия воздви́гл еси́,/ и Ада́ма воскреси́л еси́,/ и Е́ва лику́ет во Твое́м воскресе́нии,/ и мирсти́и концы́ торжеству́ют// е́же из ме́ртвых воста́нием Твои́м, Многоми́лостиве.
Апостолу Матфіюглас 3
Тропар, глас 3
Апо́столе святы́й Матфи́е,/ моли́ Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.
Кондак, глас 4
Светоза́рное, я́ко со́лнце, во весь мир изше́дшее веща́ние твое́/ просвеща́ет язы́ческую Це́рковь благода́тию,// чудоно́сче Матфи́е апо́столе.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Господь мій і Бог мій!" — вигукнув св. апостол Фома (Ін. 20:28). Чи відчуваєте, з якою силою вхопився він за Господа і як міцно тримає Його? Не міцніше тримає потопаючий дошку, на якій сподівається бути врятованим від утоплення. Додамо, що хто не має таким Господа для себе і себе у відношенні до Господа, той ще не вірує в Господа, як слід.
Ми кажемо: "Господь Спаситель", — маючи на увазі, що Він Спаситель усіх, а цей каже: "Господь Спаситель мій". Хто каже: "мій Спаситель", той відчуває своє спасіння, що виходить від Нього. Відчуттю ж спасіння суміжне відчуття пагуби, з якої витягнув спасенного Спаситель. Відчуття пагуби за природою життєлюбної людини, яка знає, що не може вона сама себе спасти, змушує шукати Спасителя. Коли знайде Його і відчує силу спасіння, що від Нього виходить, хапається за Нього міцно і відірватися від Нього не захоче, хоч би позбавляли її за це самого життя.
Такого роду події в духовному житті християнина не уявляються тільки розумом, а переживаються на ділі. Потім, як віра його, так і поєднання з Христом стають міцні, як життя або смерть. Такий тільки щиро гукає: "хто мене розлучить!" (Рим. 8:35).
Ще 2 думки
(Мф. 14:22-34)
Святий апостол Петро з дозволу Господнього сходить з корабля і йде по воді; потім піддається руху страху і починає тонути. Те, що він зважився на таку надзвичайну справу, сподіваючись на Господа, не становить нічого гідного докору, бо інакше Господь не дозволив би йому того; гідне докору те, що він не витримав першого ладу душевного. Його сповнило натхненне уповання на Господа, що Він усе може, і це дало йому відвагу довіритися хвилям. Зроблено вже кілька кроків цим новим шляхом: належало тільки міцніше стати в надії, дивлячись на Господа, Який поруч, і на досвід ходіння Його силою, а він вдався до людських роздумів: "вітер сильний, хвилі великі, а вода не тверда"; це й розхитало та ослабило в ньому міць віри й надії. Відірвався він з цієї причини від руки Господа і, залишившись відданим дії законів природи, почав тонути. Господь дорікнув йому: "маловірний, навіщо ти засумнівався?" (Мф. 14:31), показуючи, що в цьому вся причина біди. Ось урок усім, які роблять що-небудь, велике чи мале, на догоду Господу! Зберігати перший лад віри і надії, від яких народжується велика чеснота — терпіння в добродіянні, що служить основою життя богоугодного. Поки зберігаються ці настрої, доти натхнення на труди на розпочатому шляху не відходить і перешкоди, якими б великими вони не були, не помічаються. Коли ж вони ослабнуть, негайно наповнять душу людські міркування про людські способи збереження життя і виконання розпочатих справ. А оскільки ці останні завжди виявляються безсилими, то в душу входить страх — як бути; звідси коливання — чи продовжувати, та, врешті-решт, і зовсім повернення назад. Треба так: почав — тримайся; думки, що бентежать, жени, а будь сміливим в Господі, Який поруч.
(Лк. 9:1-6)
«І послав їх (святих апостолів) проповідувати Царство Боже» (Лк. 9:2). Цього разу тільки по Палестині, а потім і по всьому світу. Проповідь, розпочата тоді, не припиняється досі. Щодня чуємо ми передане святими апостолами від імені Господа у Святому Євангелії та посланнях апостольських. Час не робить різниці: ми чуємо святих апостолів і Самого Господа так, наче б вони були перед нами, і сила, що діяла в них, діє досі в Церкві Божій. Ні в чому і нікого з віруючих не позбавляє Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра завжди так містила це і містить. Але прийшла зарозумілість* і розділила між теперішнім і первинним. Зарозумілості здалася тут прірва велика, голова запаморочилася, очі затьмарилися, і Господь зі святими апостолами занурилися в неї в темряву, яка здається їй непроникною. І по заслузі їй: нехай пожинає плоди свого сіяння; в ній один тільки крах духу. Що вона точно загрузла в темряві й не бачить світла, зізнання в цьому не можна не визнавати щирим — але хто винен? Зарозумілість сама себе отуманила і продовжує туманити. Досі нічого ще не сказала вона такого, через що можна було б слова Письма новозавітного не вважати істинним словом святих апостолів і Самого Господа. Тільки безустанно волає: «Я не бачу, я не бачу». — Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман — атмосфера біля тебе провітриться, світло Боже тоді, можливо, покажеться і побачиш що-небудь. — «Але ж це те саме, що перестати мені бути мною». — Яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. — «Ні, не можна. Мені визначено бути до кінця віку, "щоб виявилися вмілі"».
*Святитель Феофан часто використовує слово «суемудрие», передане тут як «зарозумілість», коли має на увазі людей, які більше довіряють своїй розумності, ніж Божому Слову.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





