Преподобний Лаврентій Чернігівський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця грудня на 29-й день / серпня на 9-й день — прославлення

Схиархімандрит Лаврентій, у миру Лука Євсейович Проскура, народився 1868 року в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько і мати були глибоко релігійними людьми й дітей виховували у вірі в Бога. Лука навчався в початковій земській школі, був дуже здібним. У тринадцять років він закінчив школу і був залишений помічником вчителя.

З дитячих років Лука постійно ходив у церкву. Він мав прекрасний слух, співав у церковному хорі. Одного разу, будучи в Коропі, Лука познайомився з надзвичайною людиною — колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць. Той одразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентського мистецтва. Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він став регентом свого сільського хору.

Родина преподобного жила бідно. Лука навчився шиття і своєю працею став заробляти, щоб допомагати рідним. До сімнадцяти років він став прекрасним кравцем, так що замовників у нього було завжди багато.

У цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не залишав сім’ю. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він смирився.

Невдовзі молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихловського Миколаївського монастиря. Спів у Рихловському монастирі став приваблювати не лише тих, хто приходив молитися. Регенти із інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималої популярності.

Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об’їжджаючи єпархію, відвідав Рихловський монастир. Він залишився дуже задоволений співом. Приїхавши до Чернігова, владика послав настоятелеві розпорядження направити регента Луку Євсейовича в Чернігівський Троїцький архієрейський дім для управління хором. Так близько 1905 року Лука переїхав до Чернігова, де пройшло все його подальше життя.

1912 року, на сорок п’ятому році життя, Лука був пострижений в чернецтво з ім’ям Лаврентій. Через два роки він був рукопокладений на ієродиякона, а 1916 року був висвячений на ієромонаха. 1928 року визначенням Екзарха України митрополита Михаїла отець Лаврентій був возведений в сан архімандрита.

1923 року в Києві отець Лаврентій був таємно пострижений у схиму лаврським схиігуменом Гавриїлом. До самого закриття Чернігівського Троїцького монастиря в першій половині 20-х років схиархімандрит Лаврентій незмінно був регентом хору. Він також ніс послух уставщика і завідував монастирським книгосховищем.

Отець Лаврентій був строгим послідовником православного віросповідання. До нього йшли і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його любов до всіх, дар розсудливості, дар прозріння приваблював не тільки мирян, а і багатьох духовних осіб. Зокрема, чернігівські єпископи дуже дорожили його судженням.

Коли закрили монастир, отець Лаврентій поселився в маленькому убогому будиночку. Богослужіння преподобний звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло двадцять років.

Прийшов час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога піснею, отець Лаврентій ніколи не залишав правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. Коли його запитували: “Хіба ноти ще знадобляться?” — преподобний незмінно відповідав: “Звісно, будемо ще читати і співати”.

Під час Другої світової війни, у період окупації Чернігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. За закликом старця зібралися послушниці та просто віруючі люди і приступили до відновлення обителі. Люди трудилися самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла 21 листопада 1941 року відбулося перше богослужіння в церкві Феодосія, розташованій під Троїцьким собором. А 1942 року було освячено і головний престол Троїцького собору. Hа хори піднявся дивовижний старець, і у величному храмі залунав стрункий спів. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів. Але отець Лаврентій завжди звернений був обличчям до вівтаря. Півчі розташовувалися симетрично півколом по обидва боки, а він був посередині.

Моральна чистота, духовна висота і невичерпна любов преподобного Лаврентія до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожному, хто хоч раз у житті бачив його. Любов отця Лаврентія була особлива, не знала пристрасті, не дивилася на обличчя, на душевні якості. Він любив усіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою.

Отець Лаврентій знав духовний світ людини у всіх його проявах і в найтонших відтінках. Всі від нього йшли зігріті християнською любов’ю, підбадьорені, з повним спокоєм на душі. Непоодинокими були випадки, коли отець Лаврентій запобігав лиху, рятував людей від смерті.

Схиархімандрит Лаврентій помер 19 (6) січня 1950 року. Чин похорону очолював єпископ Чернігівський Яків. За рішенням владики місцем поховання стала усипальниця під Троїцьким собором, де спочивали сім архієреїв.

До закриття монастиря у вересні 1962 року у храмі регулярно відбувалися панахиди за отцем Лаврентієм. Чернігівські архієреї вважали своїм обов’язком і честю помолитися біля могилки великого старця. Після закриття монастиря доступ до усипальниці був закритий. Однак двадцять шість років потому настав час, коли прочани знову отримали можливість молитися на могилі отця Лаврентія.

У липні 1993 року Архієрейським Собором Української Православної Церкви преподобний Лаврентій Чернігівський був прославлений в лику святих. У серпні того ж року відбулося знайдення його мощей.

2016 року ім’я преподобного Лаврентія було внесено до місяцеслова для загальноцерковного шанування.

Тропарі, кондаки, молитви та величання