17 липня 2027
субота · 4 липня ст. ст.
Посту немає
Свт. Андрія, архієп. Критського (740). Прп. Марфи, матері Симеона Дивногорця (551). Мчч. Феодота і Феодотії (108). Сщмч. Феодора, єп. Кіринейського (310). Блгв. вел. кн. Андрія Боголюбського (1174). Прп. Андрія Рубльова, іконописця (ХV). Знайдення мощей прп. Євфимія, Суздальського чудотворця (1507). Царственних страстотерпців: царя Миколая, цариці Олександри, царевича Олексія, велл. кнгг. Ольги, Татіани, Марії та Анастасії (1918). Страстотерпця прав. Євгенія Боткіна лікаря (1918). Прмч. Нила Полтавського (1918). Сщмчч. Савви, єп. Горнокарловацького, і Георгія пресвітера (1941) (Серб.). Сщмч. Димитрія Казанського пресвітера (1942). Собор Чернігівських святих (перехідне святкування в 1-шу суботу після 29 червня). Галатської ікони Божої Матері.
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Святителю Андрію Критськомуглас 4
Тропар, глас 4
Христо́ву Це́рковь цевни́цею язы́ка твоего́,/ песносло́вя уми́льно, возвесели́л еси́,/ богосло́вием же Препе́тыя Тро́ицы/ сла́ву всем сказа́л еси́ я́сно,/ тем тя, я́ко тайноглаго́льника, пое́м,/ Андре́е, па́стырю Кри́тский,/ и велича́ем па́мять твою́,// Христа́ сла́вяще ди́внаго во святы́х Свои́х.
Кондак, глас 2
Воструби́в я́сно Боже́ственная сладкопе́ния,/ яви́лся еси́ свети́льник ми́ра светле́йший,/ све́том сия́я Тро́ицы, Андре́е преподо́бне./ Те́мже вси вопие́м ти:// не преста́й моля́ся о всех нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 10:16-22)
«А хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця — і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.
По-перше, віру святу бережи і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.
По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам'ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.
По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.
По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.
По-п'яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи — все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.
По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха — усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.
По-сьоме, найбільше молись — і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.
Ще 1 думка
(Мф. 8:14-23)
Одному з тих, хто хотів іти слідом за Господом, Він сказав: "Син Людський не має, де прихилити голову" (Мф. 8:20), а іншому, який хотів спершу поховати батька, сказав: залиш мертвого; його поховають інші, а ти йди за Мною. Це означає, що хто хоче йти за Господом, тому не слід очікувати від цього слідування на землі жодної розради, а одних лише поневірянь, нужд і скорбот, і що життєві клопоти, навіть найзаконніші, не сумісні з цим слідуванням. Треба відмовитися від усього рішуче, щоб ніщо вже не прив'язувало до землі; потім приректи себе на всебічні страждання або хрест і, спорядившись таким чином, йти за Господом. Така пряма воля Господня!
Але кому ця заповідь — апостолам тільки чи всім християнам? Розсуди кожен сам. Відкинути себе і взяти хрест — чи всім сказано? Потім, полюбити Господа більше за батька і матір, братів і сестер, дружину і дітей — чи всім сказано? Висновок зрозумілий. Як же бути? Одного разу й апостоли пропонували таке запитання Господу, і Він відповів їм: "Неможливе для людей можливе для Бога" (Лк. 18:27)
Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину "Агнець Божий, що бере на себе гріх світу" (Ін. 1:29), — є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому, і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, "звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?" (Мк. 11:29-30). Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це — негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter