16 серпня 2026

(Мф. 18:23-35)
Притчу про двох боржників Господь підсумував такими словами: "Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провин його" (Мф. 18:35). Здається, так небагато потрібно: прости — і будеш прощений; а коли прощений, то і в милість прийнятий; а коли в милість прийнятий, то став учасником у всіх скарбах милості. Отже, тут і спасіння, і рай, і вічне блаженство. І таке велике надбання за таку малу річ, що простимо!.. Так, мала річ, але для самолюбства нашого немає нічого важчого, як прощати. Ненавмисну якусь неприємність, таємно заподіяну нам, так щоб ніхто не бачив, ми ще, мабуть, пробачимо; але трохи щось чутливіше, та при людях, хоч не проси: немає прощення. Бувають обставини, що хочеш не хочеш, а висловити незадоволення не можна, — і мовчиш: але язик-то мовчить, а серце говорить і будує злі плани. Піднімися неприємність ще на одну лінію — і втриматись не можна: ні сором, ні страх, ні втрати — ніщо не втримає. Закипіла самість робить людину немов божевільною, і той, хто піддався їй, починає городити дурниці. До такого нещастя найбільше бувають схильні люди не якісь там, а щобільше цивілізовані, то чутливіші до образ, то менше прощають. Зовні стосунки іноді все ще залишаються гладкими, але всередині рішучий розлад. А тим часом Господь вимагає, щоб прощали від щирого серця.