21 липня 2026

(Мф. 10:37-11:1)
"Хто приймає пророка в ім'я пророка, отримає нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім'я праведника, отримає нагороду праведника" (Мф. 10:41). Цим вирішуються всі непорозуміння при поданні милостині. Доброзичливість щодо бідних майже завжди якщо не зупиняється, то значно скорочується питаннями: хто просить і куди піде подане? Господь каже таким: в якому сенсі приймеш ти того, хто просить, і допоможеш йому, в тому й нагорода тобі буде. Не на того, хто просить, дивись, а на свої при тому думки. Якими будуть ці останні, такою буде і ціна справи твоєї. Які ж думки мати про бідного — це визначається іншим словом: той, хто милує жебрака, позичає Богові, або "якщо ви зробили одному з них, то Мені зробили" (Мф. 25:40). Отже, приймай всякого нужденного як Господа і роби для Нього, що можеш зробити, з тією думкою, що робиш для Бога, — і отримаєш винагороду не пророка тільки і праведника, але Господню.

(Мф. 16:6-12)
"Стережіться закваски фарисейської та саддукейської" (Мф. 16:6), — сказав Господь. Саддукеї — зразок легковажності; фарисеї — представники людей, що носять маску ревнителів. Ті нічого не роблять, а ці ніби й клопочуться, але на ділі в них нічого не виходить. У нас на них схожі ті, хто захоплюється ідеями гуманності. Послухати — так тільки й мови, що про благо народу, а народу ніякого блага від цього не прибуває, бо тільки говорять, а не роблять. У них гуманність напускна, показують тільки вигляд, що мають її, а по суті це егоїсти. Промови не вимагають жертв — ну, вони й розпускають їх, а коли торкнеться справа до жертв, вони й назад. Нині майже всі лицедії; одні перед іншими виставляються, як ревнителі блага й особливо просвіти, і всі залишаються дуже задоволені, коли встигнуть засвідчити словом, що вони справді такі. Тому в нас, щойно з'явиться якесь благодійне починання, — чутки піднімуться всюди, а справа все-таки не вдається. Жертв від них не чекай; їм потреби немає до інших, аби їхні справи йшли добре. Але буває й так, що, не ламаючи голови над планами благодійництва ближнім, вони жертвують, аби відбутися. Те й інше засудив Господь, а велів нам сповнюватися щирою любов'ю один до одного, яка не любить виставлятися.

(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.